8 березня. Що тут українського?

Естер, Клара Цеткін, Роза Люксембург, совєтчина... ЩО тут УКРАЇНСЬКОГО?!?

Винищення 70 тисяч народу (!!!) – через підступність і хитрість жидівки Естер... Для одного народу ( )І(идви) – це перемога, тому й святкує, а для иншого (персів) – страшна трагедія! І ми СВЯТКУЄМО ТУ ТРАГЕДІЮ ПЕРСЬКОГО НАРОДУ!..

Ми, виховані в Совєтському званого жіночого свята поцікавмося історією створення такого «свята». А їх – не одна: історій, які стосуються створення Міжнародного жіночого дня. Деякі з них просто шокують і навіть відбивають охоту взагалі відзначати цей день. У кожної з цих версій є під собою обґрунтування, і кожен вибирає для себе у що вірити: чи в завуальовану брехню, чи в чужу, вигідну комусь, ідеологію, чи у голу, відверту правду.

Версія перша, офіційна: День солідарности трудящих жінок

Офіційна версія СРСР свідчить, що традиція відзначати 8 березня пов’язана з «маршем порожніх каструль», який начебто провели цього дня в 1857 році текстильниці Нью-Йорка. Вони протестували проти неприйнятних умов праці та низької зарплатні. Проте… тодішня преса не мала жодної замітки про той страйк. А історики з’ясували, що 8 березня 1857 року було неділею. Дуже дивно влаштовувати страйки в вихідний!..

1910 року на форумі жінок у Копенгагені німецька комуністка Клара Цеткін (як стверджує Павло Фролов, її «справжня, єврейська, фамілія – Єйснер») закликала світ заснувати Міжнародний жіночий день 8 березня. Мовляв, цього дня жінки влаштовуватимуть мітинги й тим самим звертатимуть увагу громадськости на свої проблеми. Всі ми чули цю історію. Спершу свято називали Міжнародним днем солідарности жінок у боротьбі за свої права. Дату 8 березня було підведено під той самий страйк текстильниць, якого насправді ніколи не було. Точніше був, але страйкували тоді зовсім не текстильниці. Але про це – далі (буде цікаво!..)...

В СРСР це свято притягла подруга Клари Цеткін, революціонерка Олександра Колонтай. Та сама, яка підкорила Радянський Союз «великою фразою: «Віддаватися першому зустрічному чоловікові треба так само легко, як випити склянку води». Так 1921 року в СРСР 8 березня стало офіційним святом.

Версія друга, єврейська: вихваляння іудейської цариці

Клала Цеткін з’явилась на світ у родині єврея-шевця (чи то німецького вчителя?). Так чи ні, проте її прагнення пов’язати 8 березня з єврейським святом Пуррим неоднозначно натякає на те, що вона була таки еврейкою.

Отож друга версія свідчить, що Цеткін хотіла пов’язати історію жіночого дня з історією єврейського народу. Ну звісно ж, а якого ж іще?!. Згідно з легендою, коханка перського царя Ксеркса, Естер, врятувала іудейський народ від винищення, скориставшись своїми чарами. Ксеркс хотів винищити всіх євреїв, але Естер переконала його не те, щоб не вбивати євреїв, а навпаки: знищити всіх єврейських ворогів, включаючи самих персів.

Отож 8 березня святкують ще одне іудейське «свято», яке вони відзначають на «честь» ще однієї діячки Есфір (Естер), яка спричинила перший акт геноциду (жертвоприношення). Так шляхом обману і підстилання себе під перського царя Ахашвероша вона оббрехала Ахашверошового воєначальника міністра оборони) Гамана (Амана) і домоглась його страти. Потім заволоділа грамотою Гамана на командування військом, підняла перське вісько, очоливши його, і впродовж кількох днів військо під її (Есфір) командуванням знищило 75000 мирних, ні в чому не винних персів. Не милували нікого: ні старців, ані жінок, ні дітей. Цареві Ахашверошеві вона відбрехалася, що таким чином приборкала заколот проти нього. Відтоді евреї святкують цю різанину як веселе «свято» Пурім. Бо для них (і тільки для них!) це було святом.

Згодом істинні юдейки Клара Цеткін і Роза Люксембург замаскували це «свято» під так званий Міжнародний жіночий день.

Сталося це в день 13 Арда за єврейським календарем (цей місяць припадає на кінець лютого – початок березня). Вихваляючи Естер, євреї стали святкувати Пуррим. Дата святкування спершу була «плаваючою», але 1910 року вона випала саме на 8 березня.

Версія третя: про жінок найдавнішої професії…

Третя версія походження свята чи не найскандальніша і неприємна для всіх представниць прекрасної статі, котрі з трепетом очікують на це «свято»: Міжнародний жіночий день. 1857 року у Нью-Йорку жінки справді протестували, однак були це не текстильниці, а повії. Жінки «найдавнішої професії» вимагали виплатити зарплатню матросам, які скористалися їхніму послугами, але не мали грошей заплатити.

1894 року, 8 березня, у Парижі повії знову провели демонстрацію. Цього разу вони вимагали визнати їхні права нарівні з тими, хто пече хліб або навчає дітей, і заснувати спеціальні профспілки (для повій). Це повторилось і 1895 року в Чикаго, і 1896 р. у Нью-Йорку (незадовго до того самого з’їзду суфражисток в 1910 році, де й було вирішено оголосити цей день жіночим і міжнародним, як це запропонувала К. Цеткін.

Сама Клара теж проводила такі акції. Того ж, 1910-го, року разом зі своєю подругою Розою Люксембург вона вивела повій на вулиці німецьких міст із вимогою припинити безчинства поліції. А що «сексу в СРСР не було!», то в радянській версії повій замінили на «трудящих жінок».

Навіщо ж упровадили 8 березня як свято?

А й справді: навіщо все це? Судячи з усього, 8 березня – звичайна політична кампанія соціал-демократів. На поч. XX сторіччя по всій Европі протестували жінки. І щоб привернути до себе увагу, їм навіть не потрібно було оголювати груди: достатньо було просто пройти вулицями із соціалістичними гаслами – й увагу громадськости забезпечено. А вождям соціал-демократичної партії – плюсик: мовляв, прогресивні жінки з ними солідарні. Джугашвілі-«Сталін» теж вирішив додати собі популярности і розпорядився визнати 8 березня Міжнародним жіночим днем. А позаяк прив’язати його до історичних подій було складно, довелося злегка підкоригувати історію. Тоді ж бо з’ясовувати особливо ніхто не міг. Раз вождь сказав – отже, так і було...

Для чого цей мій допис? Гадаю, хто поважає себе, має власну й національну гідність, той переоцінить так звані «вартості», нав’язані нам брехливою совєською комуністичною системою і – обере своє. Тим паче, що воно є: і своє, національне, свято, й міжнародне свято жінок, матерів.

Перше – 12 грудня: День Матері Лель, Прародительки української нації. Наші предки здавна обожнювали Матір. У трипільських хатинах на покутті стояла статуйка Матері Лель. Мати Лель – Першородителька, опікунка Роду, покровителька дітей і матерів.

Друге – Міжнародний день Матері (у травні, друга неділя).

А ще ж є й инші свята, наприклад, для дівчат: 24 листопада – День Дівочої Долі... Щоправда, християнська церква затягнула його у грудень, замінивши «своїм» і приховавши у сьомому дні грудня, коли відзначає Катеринині іменини...

А що робиться у школах, вишах?! Учителі, коли ви вже прозрієте? Діти несуть квітки, батьки тягнуть щось «покрупніше». Про які европейські і, тим паче, – українські національні, цінності, про яку здорову українську націю далі говорити при таких розкладах?

«Я люблю й шаную українських жінок. Вони гідні того, щоб їх любити й поважати щодня, а не влаштовувати сцени лицемірства у курвлячий день» (Андрій Іванюк, Фейсбук).

Yuriy Sytnyk: «Дорогі мої жіночки, я вас люблю, а тому нині не вітаю! Неприємно мені наших богинь-берегинь ототожнювати з повіями, котрі в цей день протестували, з «фєвральскою» революцією, яка дала початок кривавому теророві, чи зі збоченками-дегенератками, які це свято вигадали. Ще менше мені до вподоби сумнівноі випадковості прив’язка цього «свята» до першого в історії масового геноциду корінного населення, геноциду, який ми спостерігаємо сьогодні щодо українського народу...
Кожен собі святкує що хоче і коли хоче, а вітати родичів і коханих варто щодня! Любіть одне одного, вітайте, але не дайте із себе насміхатися!».

Ще один допис із ФБуку: «Триста шістдесят чотири рази на рік можна дарувати квіти жінкам і лише 8 березня («пуррім»?), у день народження клярвИ цеткіН, – варто утриматись від цього!».

Я зазичай не пишу про християнство (чужа релігія, згубна для українства!). Однак нині таки наведу приклад і з цієї сторінки нашої історії: може, хоча б на когось і хоча б ЦЕ вплине… (Цитую, позаяк не зберегла імя автора):

Чому українці повинні пам’ятати про 8 березня

«Уже чимало літ точаться, на початках невиразні, а в останні часи щораз голосніші дискусії, чи повинні ми відзначати цей день як певну важливу дату у житті нашої нації.

На мою особисту думку, ТАК! Ця дата обов’язково і в особливий спосіб повинна згадуватись у нашому народі. Цього дня повсюди мають висіти національні прапори з чорними скорботними стрічками. Адже цця дата – це день смутку й жалоби, бо саме цього дня червоний окупант розіп’яв мою Церкву. Саме 8 березня 1946 року відбувся Львівський псевдособор, на якому офіційно, де-юре, було ліквідовано Українську Греко-Католицьку Церкву, а де-факто нахабно пограбовану Московитською Православною Церквою (РПЦ) і загнану в підпілля, де в умовах жорстких переслідувань боролася за Христову віру, власну самобутню національно-релігійну ідентичність і право сповідувати власні релігійні переконання в сопричасті з більшістю християнських народів світу».

А Василь Панченко звертає увагу на нашу національну трагедію, яка сталася саме цього дня, 8 березня: «Цього дня 972 року в результаті підступної зради охристиянізованого і, як наслідок, – одуреного та розтлінного іудеями оточення, загинув найвеличніший князь (Імператор) Русі-України: Святослав Хоробрий! Саме з 8 березня 972 року починається знищення Руси як такої. І ключову роль у цьому хазарському реванші відіграла жінка на ім’я Малфрідь (Малуша), яка й принесла до Києва во чреві той плід Хазара Малфрідовича (т. зв. Володимира), котрий, досягнувши повноліття у 988 році, втілив у життя хижий іудейський сценарій християно-поневолення Руси-України, яке триває донині...

Крім того, пише В. Панченко, святкування міжнародного жіночого дня саме 8 березня було обрано ними ще й тому, щоб українці-русичі, відволікаючись на жінок (які у нас, безумовно, найвродливіші у світі) обходили стороною постать національного пророка та його вчення – сонця-правди, день народження якого – 9 березня. Бо саме Тарас Шевченко, як ніхто инший, викрив цих злодіїв і досі є для них найнебеспечною зброєю.

Таким чином, висновує Василь Панченко, вшановуючи наших жінок саме 8 березня, ми:

1. Святкуємо свої поразки, підживлюючи своєю енергією ворогів;
2. Ставимо їх (своїх жінок) в один ряд із деспотами, святкуючих геноцид персів (Пуррим), підкреслюємо солідарність своїх жінок із повіями (це ж міжнародний день солідарности жінок…);
3. Обходимо стороною свого пророка, Тараса Шевченка, і його вчення.

Висновки робіть самі…

Тож знаймо своє! Мало того, що дехто наживається цього дня особливо! За цією квітково-шоколадною завісою – історія й ідеологія тих, хто нас окуповує і фізично, й духовно! А наше невігластво їх вельми тішить і надихає! Тож прочитай перед тим, як привітати дорогу тобі людину!