Користувачі соцмереж обурені рішенням Дарницького районного суду, який 19 жовтня частково задовольнив позов Віктора Медведчука проти журналіста Вахтанга Кіпіані, видавництва Vivat та книги “Справа Василя Стуса”. Деякі фрази в збірнику документів визнали “такими, що порушують честь та гідність позивача” і заборонили його поширення в оригіналі без згоди політика.
“Справа Василя Стуса” розкриває деталі судів над поетом-дисидентом у 1980 році, а також описує осінній процес, за підсумками якого Стуса засудили до 10 років примусових робіт і до 5 років заслання. У 2019 Віктор Медведчук, який виступав на тому самому процесі адвокатом поета, заявив, що вимагатиме заборонити поширення книги “будь-яким способом на будь-якій території”. На думку політика, в 9 епізодах збірника документів містяться висловлювання, які не відповідають дійсності та принижують його честь і гідність. З дозволу видавництва Vivat ми згадали, про які фрагменти йдеться.
З передмови журналіста
“Усе, що було потім, – це вже наші часи. Численні видання поезії Василя Стуса, визнання феноменального доробку літературознавством, вулиці його імені і водночас карколомна політична кар’єра, аж до глави Адміністрації президента і “кума Путіна”, одного з тих, хто розпинав поета, – призначеного державою адвоката Медведчука”.
З розділу “Чи вбивав адвокат Медведчук поета Стуса?”
“Ніхто не знає, чи була можливість у Стуса обрати “менше зло”. Проте є фактом, що наданого, підтримуваного держбезпекою адвоката звали Віктор Медведчук”.
[…]
“Адвокати відверто “відбували номер”, не забуваючи, правда, здирати гонорари з убитих горем родин…”
[…]
“Чому суспільство не обговорює і не досліджує питання тодішньої колаборації цих людей з комуністичним режимом? Чому ми не цікавимось прізвищами суддів, прокурорів, чому не можемо пробачити конформізму, пристосуванства лише шістці комуністичної системи Медведчукові?”
[…]
“Хто мусив знати істинну ціну поетичному генію Стуса – “син поліцая”.
[…]
“До речі, Стус чудово розумів, що справа не у конкретному виконавцеві, тому неодноразово відмовлявся від послуг адвоката. Взагалі! За даними джерела “Хроники…”, Медведчук на суді визнав, що всі “злочини”, нібито вчинені його підзахисним, “заслуговують на покарання”.
[…]
“У короткому фінальному слові адвоката Медведчук сказав, що кваліфікацію дій його підзахисного “вважає вірною”. Отже, він фактично підтримав звинувачення. Навіщо прокурори, коли є такі безвідмовні адвокати?”
[…]
“Злочин перед поетом юрист Медведчук здійснив ще й тим, що не повідомив родині про початок розгляду справи. А це точно мало б бути його обов’язком перед клієнтом. Він цього не зробив. Боявся КГБ чи просто завжди був циніком і аморальним типом?”
[…]
До чого ж тут Медведчук? У 1965-му, коли Стус і В’ячеслав Чорновіл “зривали” прем’єру (до речі, Сергій Параджанов згодом розцілував їх за чесний і сміливий вчинок), Вітє, що виховувався у родині політзасланця (за однією версією – батько був членом ОУН, інші кажуть – шуцман), було усього дев’ять років. У 72-му він ще вчився у школі і ще не вступив на юридичний факультет Київського університету. Отже, міг хіба чути про арешти якихось “антирадянщиків”.
Деякі з перерахованих цитат суд розцінив, як образливі й такими, що паплюжать честь і гідність політика. Деякі заборонив до публікації без його дозволу.
facebook.com/Ridivira
twitter.com/Ridivira
plus.google.com/Ridivira