Батьківська хата

Біленька хата, що ховається серед яблуневого або вишневого садка, здавна є етнічним символом України.

Батьківська хата — це не тільки людське помешкання, але й родинна святиня, місце єднання роду, куди завжди повертаються діти й онуки. До зведення сімейної фортеці ставилися дуже серйозно. Українці ніколи не ставили будинок там, де проходив будь-який шлях; на місцях сварок, трагедій, погостів тощо.

Ретельно продумували все, щоб прилеглий город виходив до річки. Починали будівництво в теплу пору року, найкраще — на початку місяця. Часто хату зводили всім селом — на толоці. Увесь процес будування супроводжували своєрідними ритуальними діями. Цікаво починався обряд закладин хати: уранці на місце майбутньої печі ставили стільчик, застеляли його рушником, ставили на нього хліб-сіль, воду або вино в чашці та квіти. Один із майстрів підходив, цілував хліб, молився, і так, з Божим благословенням, брався до роботи. Перший камінь не закладали, поки не пролетить крук.

Дотримувалися й інших обрядів: «закладання сволока», «будівельна жертва» (при облаштуванні фундаменту в жертву кидали дрібні гроші), «квітка» (коли на завершення будівництва на гребінці даху ставили дерев’яний хрест із квітами). Після роботи господарі обов’язково пригощали будівельників святковим обідом. Першим до нової хати запускали півня або кота.

Господарі намагалися занести жаринку зі старої печі, щоб запросити Домовика, що завжди живе за піччю. Люди вірили, що світ поділений на три частини: небесну, земну й підземну. Це повністю відображено в селянській хаті: стеля і сволок — це небесний, духовний світ; двері, вікна й стіни — земне, реальне життя; підлога, поріг і призьба — це межа між реальним і підземним світами.