Богит: язичницький релігійний центр Надзбруччя?

Серед горбистого пасма Медобори, яке через стрімкий рельєф називають горами, височіє гора Богит.

Зрештою, її називають по-різному: Богит, Бохит, Бохіт, Бохут. Гора досить суттєво виділяється в околицях, то й не дивно, що свого часу тут було сакральне місце – люди в давнину часто влаштовували святилища на панівних в околиці вершинах [2]. Що ж таке було на цій горі, що притягує сюди щораз більше туристів і сучасних язичників?

Історія «відкриття» Богита почалася 1848 року, коли недалеко від цієї гори (на північ від села Личківці), з галицького боку прикордонної річки знайшли Збручанський образ (так званий «ідол Святовита»).

Святовит – ім’я не випадкове. Міфологічні уявлення, відображені на фігурі, є радше західно-, ніж східнослов’янськими [1], що й не дивно, враховуючи культурний зв’язок місцевого населення зі західними родичами.

Того ж 1848 року краєзнавець Потоцький, оглядаючи береги Збруча поблизу місця знахідки кам'яного образу, висловив припущення, що він спочатку міг стояти на одній із прибережних висот (наприклад, на Богиті). Хоч Богит вперше дослідив археолог А.Кіркор ще наприкінці 19 століття, достовірність здогадки Потоцького була доведена лише 1984 року експедицією під керівництвом І.Русанової та Б.Тимощука, в якій також брала участь співробітниця Тернопільського краєзнавчого музею М.Ягодинська [2].

Городище на горі 

Хребет, на якому розташоване городище, йде на захід із невеличким схиленням на північ. Вхід у городище міститься у південно-східній його частині й зараз має вигляд стежки. По обидві сторони від стежки — вал. Його основі вже понад 2500 років — місце мало культове значення уже тоді (в перших закладених тут шурфах була виявлена кераміка скіфського часу — святилище на горі Богит існувало від 6-5 століть до нової ери) [2], [5].

На Богиті зафіксовано капище з місцем для ідола, жертовну яму, ритуальні наземні будинки та тимчасові заглиблені житла для прочан. Богит був оточений системою валів (досипалися, дороблялися і перероблялися у різні часові періоди) і ровів. У комплекс городища входили курганні та ґрунтові могильники з тілоспаленням, поселення-супутники. Священна частина з капищем і жертовником міститься у найвищій частині гори, відділена від інших частин городища символічним валом [2].

На майданчику городища розчищено капище, жертовник і три споруди – западини. Круглий майданчик капища (діаметр 9 м) оточений 8 заглибленнями, загальний діаметр капища – 17 м. Всі заглиблення мають чашоподібну форму, у їх заповненні знайдені черепки XI – першої половини XIII століть, кістки великої рогатої худоби, свині та птиці, два кістяки чоловіків близько 60 років, кістки двох дітей 1-2,5 років, зуби коня. Археологи зробили висновок, що в ритуальних ямах було поховано шанованих осіб (місцевих волхвів чи вельмож) [2].

На південь від капища біля валу городища міститься ритуальна криниця. Наразі криниця має трикутну форму й одна зі стінок обвалилася та заросла травою. Колись, кажуть, М.Потоцький її розкопав на понад 10 метрів. Чи він там щось знайшов і чому вона станом на XX століття знову була закопана, невідомо [1], [2], [5].

На західному мисі гори розташований жертовник. Священна споруда предків перебуває у досить занедбаному стані — за кілька століть валуни опинилися у менш впорядкованому стані, ніж (теоретично) були, усе заростає травами. Правда, останнім часом на жертовнику сучасні рідновіри (язичники) все частіше проводяться свої обряди [5].

На частині городища, відокремленій від капища валом, розкопано три западини від будівель. На підлозі були сліди вогнищ, лежали уламки посуду 10-11 століть і кістки тварин (великої та дрібної рогатої худоби, свиней). На цій же частині городища вздовж валів видно горизонтальні майданчики, що є залишками довгих наземних будинків. На їх підлозі знайдено багато гончарного посуду, ліпні миски та сковорідки 10-13 століть, кістки великої рогатої худоби і шматки глиняної обмазки стін з відбитками тину. На місці западини близько довгого будинку 2 в материковій стіні схилу викопана ниткоподібна хлібна піч [2].

На північно-східному боці городища є дольмен — споруда з кількох величезних каменів, поставлених вертикально й перекритих зверху ще одним. Є здогадки, що дольмени були закладені на значних теренах Європи населенням культури лійчастого посуду, яка орієнтовно була поширена 4000-2700 років до нової ери та існувала паралельно до культури Трипілля-Кукутень на просторах від Скандинавії до Галичини. Дольмени начебто використовували їхні творці у поховальному обряді. Враховуючи це, цілком можливо, що історія Збручанського культового центру є на три тисячоліття глибшою, ніж це прийнято вважати. До речі, за повір’ям, бажання загадане при переході крізь ці «ворота світів», обов'язково збувається [2], [5].

На південь від городища за межами культового рову розкопано житло. Уздовж стіни житла залишений кам'яний материковий виступ і до нього прибудована піч-кам'янка з подом, викладеним камінням.

На північному схилі городища, оточеному земляним валом, видно насипи чотирьох курганів, порослих лісом. Один із курганів частково зруйнований дорогою. У цій же частині городища виявлені два ґрунтових трупоспалення [2].

Поселення-супутники

Близько городища Богит розташовані супутні поселення.

Селище 1 знаходиться на північ від городища за земляним валом. Тут на пологому схилі налічується 13 западин від будівель, але поверхня селища частково розорена, і западини на ній не збереглися. У шурфі на городищі відкрито напівземлянку з піччю-кам'янкою і черепками 10-11 століть.

Селище 2 розташоване на південь від городища в підніжжі гори. Тут у центрі рівного майданчика, оточеного височинами, виділяється велика западина діаметром 10 м і глибиною 2 м (можливо, залишки колодязя). Навколо неї ланцюжком тягнуться западини від 14 будівель. Поруч з селищем на схилі яру простежується культурний шар 12-13 століть.

Селище 3 розташоване на захід від другого, на його поверхні збереглося три западини, культурний шар 10-12 століть тягнеться на 200 м, знайдений срібний злиток.

Селище 4 в урочищі Скала міститься на відстані 1 км на південний схід від городища, оточене пагорбами і скелями. На ньому налічується до 80 западин.

Селище 5 виявлено на такій же відстані від городища на північний схід. Тут збереглося 16 западин. За 300 м від нього виявлено мініатюрне поселення, на якому є лише 4 западини [2].

Згідно з даними розкопок, на самому Богиті в імовірній святині Святовита релігійне життя занепало приблизно у другій половині XIII століття. Правда, виявлені при розкопках інших медоборських святинь (гора Рожаниця, узгір'я Баба, Триніг, Старий Кут, Високий Камінь) знахідки дають змогу датувати останні язичницькі богослужіння в Медоборах ще навіть XVII століттям. Це цілком імовірно, якщо врахувати віддаленість галицько-подільських язичницьких святинь від основних центрів християнізації тодішніх слов'янських земель і певну релігійну толерантність у Галичині в ті давні часи, а також збереження язичницької обрядовості по селах цього регіону [3], [4].

Городище Богит входило в так званий Збручанський культовий центр і, цілком ймовірно, було одним із основних [2]. Принаймні, з поміж виявлених наразі городищ. Наприклад, Михайло Козлов висловив припущення про ймовірність існування на цих землях державного утворення (із центром у Звенигороді) [3]. Правда, наразі замало археологічного матеріалу для підтвердження цієї гіпотези.

Але залишається відкритим питання: яке саме городище було основою релігійного центру над Збручем і яка роль була у городища на горі Богит? Культ якого Бога чи Богині був головним на Богиті? Мабуть, на ці запитання дадуть відповіді наступні дослідження.

***

1. Алексей Комар, Наталья Хамайко. Збручский идол: памятник эпохи романтизма? // Ruthenica X (2011), 166–217
2. И.П.Русанова, Б.А.Тимощук. Языческие святилища древних славян. — М.: Издательство «Ладога-100», 2007. — 304 с., ил., сх., таб.
3. Козлов М. Язичницький світогляд східних слов'ян: структура, еволюція, трансформація. Монографія / М.М. Козлов. — Севастополь: Видавець Кручинін Л.Ю., 2009. - 288 с.
4. Ідзьо В.С. Ранньослов'янське суспільство і ранньослов'янська державність. Зародження і становлення християнства на території України. — Львів: СПОЛОМ, 2004. — 288 с.
5. Борис Явір Іскра. Збручанський культовий центр: Богит, Ґовда, Звенигород. Частина 1: Богит // Живий журнал, 2012