Душа українського кіно Іван Миколайчук

Його називали «душею українського кіно», генієм сучасності, «народним» артистом через те, що його знали й любили мільйони, хоча від держави він мав звання лише «заслуженого».

15 червня 1941 року в селі Чорториї Кіцманського району Чернівецької області в сім’ї прохідника-залізничника народився Іван Миколайчук – видатний український кіноактор, сценарист, режисер та письменник, лауреат Шевченківської премії 1988 року (посмертно).

Вихідець із багатодітної родини (Іван був 4 із 13 дітей), де діти стали хто будівельником, хто метеорологом, а Іван поринув у творчість вже з самого дитинства – у 12 років він зіграв першу свою роль.

Це була роль старого Івана, батька Софії у виставі «Безталанна» за п’єсою Михайла Старицького. У селі Чорториї існувала своя театральна трупа, яка майже щомісяця ставила спектаклі, але чоловіки навідріз відмовилися грати старого немічного солдата. Вистава витримала 36 показів протягом трьох років.

Миколайчук навчався на кіноакторському факультеті Київського театрального інституту імені Карпенка-Карого, де він потрапив до творчої майстерні відомого режисера Віктора Івченка. Його одногрупниками були Раїса Недашківська та Борислав Брондуков.

Саме Володимир Івченко запропонував Сергію Параджанову спробувати свого студента на роль Івана Палійчука у фільмі «Тіні забутих предків». На той час на цю роль уже був затверджений інший актор, тому Параджанов погодився швидше із ввічливості. Не очікуючи нічого цікавого, він довірив провести кінопроби  оператору стрічки Юрію Іллєнку, а сам залишив павільйон. Буквально за кілька хвилин Іллєнко наздогнав режисера в коридорі студії: «Сергію Йосиповичу! Вертайтеся! Це щось неймовірне! Просто нелюдське щось! Щось за межами розуміння й сприйняття!». Пізніше Параджанов назвав Миколайчука своїм вчителем і сказав про нього так: «Я не знаю більш національного народного генія. До нього то був Довженко».

У 17 років Іван написав перший кіносценарій на основі реальної історії про сільських Ромео і Джульєтту. Тож Іван був не лише актором та режисером, але й сценаристом та навіть автором музичного оформлення своїх фільмів.

Іван Миколайчук також став «хрещеним батьком» вокального тріо «Золоті ключі». Саме він запросив Марічку Миколайчук та її подруг Валентину Ковальську та Ніну Матвієнко заспівати разом кілька народних пісень для фільму «Пропала Грамота». Експеримент виявився настільки вдалим, що тріо вийшло на велику сцену й зажило своїм життям.

Іван Миколайчук був зіркою світового масштабу. Коли картину «Білий птах з чорною ознакою» у 1971 році на кінофестивалі «Fest» у Белграді побачив Ніл Армстронґ, він попросив про зустріч із Миколайчуком, потис йому руку й сказав: «Іване, із тобою я готовий знову летіти на Місяць!». А Жан-Поль Бельмондо, дізнавшись, що Миколайчук знімається в Болгарії, прийшов на знімальний майданчик і запросив на кілька годин до бару перед своїм відльотом. Коли їм запропонували перекладача, Бельмондо сказав: «Якщо двом таким акторам, щоб зрозуміти один одного, потрібен хтось іще, то акторська справа взагалі нічого не варта на цьому світі». Вони провели вечір удвох, так і не зронивши жодного слова.

На творчому рахунку Івана Миколайчука – 34 кіноролі, дев’ять написаних сценаріїв, дві режисерські роботи. Ще більше лишилося в планах, оскільки довгий час йому просто не давали зніматися чи знімати. У 1979-му йому дивом вдалося отримати дозвіл на зйомку фільму «Вавилон ХХ» за романом Василя Земляка «Лебедина зграя», де Миколайчук став і режисером, і автором сценарію, і музичним оформлювачем, і зіграв одну з головних ролей – філософа Фабіана.

Ще в юності циганка наворожила Івану Миколайчуку, що він проживе лише 25 років. Актор помер від раку шлунка 3 серпня 1987 року – через чотири дні після срібного весілля з дружиною Марічкою. Похований на Байковому кладовищі.