Гребінець — більше ніж аксесуар

Ми так звикли до благ цивілізації, що навіть не уявляємо життя без них. Візьмімо хоча би таку дрібничку, як гребінець.

Хіба ж можна вийти на вулицю, не зачесавшись? Звісно ж, ні. Та й удома ходити з ковтуном на голові якось не випадає. Навіть нашим пращурам не було байдуже до того, у якому стані їхнє волосся.

Так, на території України археологи знаходять гребінці при розкопках поселень трипільців, скіфів, серед речей, які належали представникам черняхівської культури. Для наших далеких предків-українців гребінець був не лише предметом гігієни — його наділяли магічним смислом, він слугував і оберегом, і засобом для ворожіння чи зурочення. Інколи пластинку гребінця із зубчиками асоціювали з променями сонця, зі струменями дощу, інколи гребінці сприймалися як жіночі символи. Усе це знайшло відгомін у наших казках, у символіці писанок, в обрядових дійствах і традиціях українців. Перед весіллям подружки нареченої розчісували їй волосся гребінцем, що означало прощання з дівоцтвом, адже надалі волосся жінки буде сховане під очіпком. При народженні дитини молодій матері приносили для немовляти перш за все ложку й гребінець як символи достатку та здоров’я. Коли в сім’ї хтось починав хворіти, то людині, яка слабувала, розчісували голову гребінцем і закидали його на грушу або яблуню на один-два тижні. Потім гребінець діставали, знову розчісували хворого, а гребінець — мили.

Останній шлях людини також не обходився без гребінця. Традиція давніх слов’ян ховати дружину разом із померлим чоловіком поступово трансформувалася в захоронення померлого з гребінцем. Обряджаючи небіжчика, його розчісували, а гребінець, який для цього використовувався, або клали в труну, або спалювали чи кидали в річку, вилучаючи його таким чином із «живого» простору. Вважалося, що особливою магічною силою володів гребінець, що нараховував сім зубців. Саме такі гребені використовували ворожки для лікування чи, навпаки, насилання причини. Отже, гребінець супроводжував людину все її життя, починаючи від народження й закінчуючи спорядженням в останню путь.

Як розвинутий промисел гребінництво в Україні існувало вже в ХVІІ столітті. Але тривалий час воно відігравало роль підручного заняття поряд із рільництвом.Та ситуація змінилася після розкріпачення селян в 1861 році, коли багато селян залишилося або зовсім без землі, або із крихітними земельними наділами. Це змусило їх зайнятися виключно промислами: гребінницьким, гончарним, ткацьким тощо. Тим більше що цьому сприяло й близьке розташування сировинних баз. Адже в Україні гребінці, в основ­ному, робили з дерева або рогів великої рогатої худоби.

На початку XX ст. славилися рогові й дерев’яні гребінці для волосся та гребені для прядива із села Груні Зіньківського повіту Полтавської губернії. Місцеві гребінники розпочинали роботу восени, щойно завершували обмолот хліба. Перекупники скуповували їхні вироби по 2 крб за 100 шт.

Стільки ж тоді давали за теля. Грунські гребінці продавали на ярмарках і навіть у міських крамницях нинішніх Полтавщини, Сумщини та Харківщини.

На жаль, сьогодні придбати роговий гребінець можна хіба що на Сорочинському ярмарку, куди їх привозять із… західних областей України.