Історія ляльки-мотанки

Повертаючись до власних коренів, до традицій наших предків, відтворюючи ляльку-мотанку, можна поринути у цікаву подорож минулим українського народу.

Адже найдавніші прототипи іграшок знайдено в Україні під час археологічних розкопок поблизу м. Мізина на Чернігівщині. Палеологічні скульптурки жінок, тварин, птахів, вирізані з бивня мамонта і оздоблені геометричним орнаментом, вчені відносять до періоду понад 20 тис.р.тому.

Українська лялька-мотанка була не просто іграшкою, а й оберегом, символізувала неперервний зв’язок між поколіннями. У 20 столітті український народ пережив непоправні людські втрати: війни, репресії, голодомори, депортації, штучне “перемішування” населення. Таким чином люди не мали змогу передати культурну спадщину своїм дітям і з часом мотанки зникли з нашої культури.  

Досліджуючи історію створення ляльки–мотанки, починаємо з відомого археолога Вікентія Хвойки, який в 1893 році біля селища Трипілля вперше відкрив залишки давньої цивілізації, що й одержала археологічну назву “Трипільська”. Ця цивілізація існувала понад шість тисяч років до н.е. В ті часи на території України теж будували міста. Але в чотири рази більші за столицю шумерів, древній Вавилон! Знали письмо і варили пиво, на три тисячі років раніше, аніж у шумерів чи давніх єгиптян.    

За допомогою археологічних досліджень глиняних пам’яток, поселень, культових споруд, поховань, побутових речей, ми можемо пов’язати послання далеких пращурів з лялькою-мотанкою. Можна припустити, що якщо діти трипільської цивілізації мали іграшковий посуд, то обов’язково мали бути ляльки і дитячі ігри, такі як “дочки-матері”. Бо дитина сучасного світу чи минулого завжди повторює навколо себе дорослий світ.

Лялька-мотанка є архетипом, адже з часу виникнення й до сьогодення зберегла багато значень. Ляльку-мотанку створювали шляхом намотування ниток, вплітаючи в них сухі трави, квіти, зерна. Вона схожа на свою “сестру”, яка виготовлялася з глини і яку теж прикрашали зерном, борошном або злаками. Трипільці вирощували льон, коноплі, у них було розвинене ткацтво. Навіть до сих пір вважають що лялька, зроблена з ниток льону або коноплі, має сакральне значення.

В основі своєї голови лялька має трипільську скручену сварґу а також спіральну форму – коловорот (трипільський знак). Ще в 19-ому столітті в приданому української дівчини обов’язково були присутні ляльки-мотанки, що, як давні божества, піклуються про добробут сім’ї. Лялька-мотанка здавна була оберегом в українській родині.

Кожна мати робила для своєї дитині ляльку, щоб та гралась. Вважають, що лялька є посередником між живими й тими, кого на цьому світі вже чи ще немає. Обличчя як такого у ляльки немає. Вважається, що мотанка повинна бути безлика, а та, яка служить берегинею – з хрестом замість обличчя. Тож можна припустити, що лялька-мотанка не має очей, бо, згідно з давньою архаїчною традицією, у них може влетіти дух живої істоти.

Ляльку-мотанку молода жінка зберігала аж до появи первістка. Її клали до колиски перед тим, як покласти туди дитятко. Також міфічна лялька-мотанка вважалась втіленням душі предків, заступницею проти злих чар.

Можна дуже довго перераховувати всі символи, які втілює в собі лялька-мотанка. Але найголовнішим є те, що вона єднає нас із нашими предками та оберігає на якомусь енергетичному, підсвідомому рівні. Окрім того, це чудовий приклад автентичного українського мистецтва, який вирізняє нашу культуру серед інших. Тож хотілося б, щоб українці більше уваги приділили трохи забутій, але такій загадковій та цікавій ляльці-мотанці!