Калитування – це осягання таємниць усесвіту й душі української…

В основі всіх свят річного циклу – боротьба світла з темрявою. Світло – життя, а темрява – небуття. Хаос, Морок.

Калита – традиційне, найбільше релігійне свято молоді у дохристиянську добу.

У Калиті відбився світогляд Предків: боротьба двох сил природи – світла і темряви, тепла і холоду, весни й зими.

Калита – символ Сонця Ясного.

У давнину Калита – свято хлопців, а свято Долі – дівчат. Християнство «прив’язує»

Калиту до свята Андрія. І нині в столиці ревні християни влаштовують вечорниці: Калита- на Андрія.

Дослідники нашої звичаєвості, зокрема Сумцов, зважаючи на сонячну тематику цього свята, ставили його в ряд з Різдвяними містеріями, зважаючи на атрибути солярного змісту.

За масштабами дійств калитянських і символікою образів воно є окремим святом, що відповідає хліборобському календареві Українців.

Запитання Калитянського на святі Калиті:

Що наймиліше? – Сонце.
Хто нашу землю зогріва, людей добрих звеселя? – Сонце.
Що найкругліше? – Сонце.
Що найясніше? – Сонце.
Що найшвидше? – Світлоносна думка.
Що найстрашніше? – Пітьма.
А кого боїться Пітьма? – Світла.
Хто наймудріший? – Творець. Всевишній.
Чому? – Бо він сотворив усе. Видиме і невидиме.
Що не має ні початку, ні кінця? – Усесвіт.
А хто найдавніший? – Усесвіт.
А хто вічний’? Невпинний? – Небесний Рух.
Куди найдовша дорога? – У світ білий.
А що за світом білим оцим? – Другий, третій, сотий і незліченно їх.
А де розляглися вони? – У неосяжному Космічному Безмежжі.
Де ж узявся Всесвіт? – Сотворений із Порожнечі Володарем Безмежжя. З’явилося Суще.
По чийому образу Всевишній його творив таким досконалим і величним? – За власною подобою.
А хто найдужчий? – Вода.
Що найрівніше? – Промені Сонця, світил.
Скільки ж тих променів у Сонця? – А скільки травинок, квіточок, зерняток, листочків на деревах, комашинок, рибинок, звіряток, людей і всього живою у світі.
А що не має меж? – Сяяння зірок, світла у Космосі.
А скільки ж їх у небесах? – А як піску у морі. Стільки, скільки крапель в океані.
Що ж найсолодше? – Наша Калита.
А яка вона? Найясніша. Найзолотіша. Найкрасніша.
А де щороку береться Калита? – Наша Калита з вогню виліта.
А хто її випік? – Українці.
А звідки ж вони? – 3 Усесвіту.
То скільки літ нашій Калиті? – Скільки й нам, українцям.
А скільки ж нам літ? – Стільки, скільки й землі нашій.
Чому Калита наша солодка? – Бо вкладено у неї таїну Української Сили.
А де ми, українці, черпаємо собі сили? – У Сонця Ясного, у Неба Високого і Зір Ясних.
То скільки променів у Калити? – А скільки всіх Українців було і є у світі.
А який найдовший промінь у Сонця? – А той, на якому пеклася наша Калита.
Куди найкоротша відстань? – Від пана Калитянського до Калити.
А найдовша? – Од Коцюбовського до Калити.
Звідки ж ти прибув? – 3 країни Калити.
А де ж ця країна? – Це держава Україна.
Де ж вона? – По обидва боки Дніпра розташована.
Де зараз кусають Калиту? – У 7-ій Галактиці.
А де ж та 7-а Галактика? – Її орбіти проходять через Українські землі.
Що зараз відбувається на Чумацькому Шляху? – Віють просо на кашу до Свята Калити.
Так хто ж Калиту кусає? – А хто світлоносні мислі має.
А кому під силу Калиту кусати? – Звісно, нам, Українцям, про теє знати.
А хто ж ми? – Світлоносці з Усесвіту.
А де взялися? – 3 Космосу послані.
А куди йдемо? – До нових Галактик.
Що найщедріше? – Сила променів сонячних, сяяння зірок.
А що не знає впину? – Сяяння енергії Сонця, зірок, планет.
Що ж не можна виміряти? – Всесвіт і Світло у ньому.
Що найбагатше у світі? – Земля.
А що найвище над Усесвітом? – Рай.
А хто в ньому перебуває? – Творець Небес і Світу.
І скільки літ? – А завжди.
А хто ще? – І душі Предків наших. Бережуть нас. Лад на Землі.
А що найчорніше? – Всесвітнє Зло, що таїться у Пітьмі.
А що найдорожче нам? – Україна з Богом у серці.
А найсвятіше? Душі Предків і Дух Безсмертя вкраїнського.
А хто ж рідня нашій Калиті? – Коляда, Купайло, Великдень.
На чому висить Калита? – На найдовшому промені найяснішої зірки.
Що не можна вкусити у Калиті? – Її дірку, через яку вона прив’язана.
Хто завжди в дорозі до людей? – Світлоносні: колядники, калитники.
Хто ніколи не зникає? – Творець Усесвітів.
А хто найдосконаліший? – Господар Усесвітів.
Що ж було до Початку Світу? – Безодня. Хаос.
А хто змінив усе? – Бог. Абсолют.
А що є найбільшим скарбом? – Небесні Благодаті.
Хто ж найбагатший господар? – Бог-Творець.
Де розміщена Вічна Радість? – На Небесах.
Хто ж вічно священнодіє, творить? – Сварог.
Що важко щодня осягати людині своїм розумом? – Істину.
Що ніколи не вичерпується? – Божі Благодаті.
У чім вони проявляються? – У світлі ясному, у радощах життєдайних, у животворній силі.
А що найдорожче Українцеві? – Україна.
А що вище неї? – Небо.
А як воно зветься? – Небо наше. Українське.
А де центр нашої Галактики? – Там, де стоїть пан Калитянський з Калитою.
А хто ж такий пан Калитянський? – А він є Космічна Вісь нашої Духовної Галактики. Бо втримує Калиту – Сонце.
7Як священнодіють колядники? – Вони засівають нашу планету Світлом і Зерном.
А чиї ми діти, онуки? – «Ми, Сонцеві діти», «Дажбожі внуці». Ось тому славимо Дажбога. Шануємо батька Оря.
Які визначальні риси Української душі? – Сонцелюбність і Світославність.
Скільки ми, Українці, будемо у Світі? – А допоки Світла найяснішого, Небесного. Стільки ж буде й ходи нашої Світлоносної.
Де черпає силу Дух Українського Безсмертя? – У Вселенському (Світовому) Розумі, будучи його невід’ємною складовою.
На яких орбітах перебуває наша віра? – Вона виколисана потужним сяянням тріади Зоряних Сил: Сонцем, Місяцем, Зорею або Сонцем, Місяцем, Дощиком (Богом).
Хто Єдиний і Всемогутній? – Бог. Абсолют.
Хто поза Часом і Простором, все уміщує і все охоплює, Незмінний і Всюдипроявний? – Сварог.
Що є Все єдине? – Воно: Єдине у Всьому.
Що є Гармонією? – Любов двох Начал. Їхнє взаємозлиття.
Чия єдина Воля діє у Космосі? – Бога. Абсолюта.
В чому вона проявляється? – У творенні Всесвітів незчисленних.
Яка найулюбленіша страва українців? – Каша.
А найдавніша? – Каша. Ми і Долю нашу кличемо їсти з нами кашу.
Як постає багатоманіття всього Сущого? – Із Абсолюта, його Верховної Мудрості.
Зусиллями двох Начал (Чоловічого і Жіночого) виникає Всесвіт. Усе Суще.
Що є найбільшою таємницею Усесвіту? – Дія всепроникаючого Світла, яке зумовлює
Небесний Рух.
У чому сутність Світу? – У взаємодії Вогню (Світла) і Води.
Яка найвища якість Усесвіту? – Світи, Всесвіти, народжені з Хаосу, в своїй еволюції постають у Гармонії довершеній, доконечній.
У чому вища Мудрість Світобуття? – У проявах Радости Світотворення.
Що є ознакою Божої Дії? – Людська Душа. Вона по суті своїй є складовою Небес, знамення Бога, один з могутніх знаків Усевишнього і передвісник проголошення істинності всіх світів його.
А що було у Почині Світу? – Бажання сотворити Суще. Воно було першим Насінням Думки Єдиного Бога.
Яка найбільша таїна таємниць людського буття? – Єднання кожної душі і Бога як прояв Нескінченності і Вічності її. Джерело Усеєдності та Усеєдиності.
Без чого не може жити мисляча людина? І хвилину? І секунду? – Без думки.
А де висить наша Калита? – В Українському Небі.
А де ж Українське Небо розпростерлося? – Воно там, де перебуває Український Дух. У неосяжних Космічних Безмежжях.
Що завжди наповнює нашу душу неспокоєм? – Невідступне шукання Істини.
У Всесвіті постала нова Духовна Галактика. Яке її ймення? Як звати її? – У-кра-ї-на.
Хто поза Часом і Простором’? – Абсолют. Першосубстанція.
А що є Істиною? – Дорога до Бога. Зв’язок з Ним.
Торох-торох – розсипався горох, почало світати – нічого збирати? – Зорі.
Розсипався горох на сто дорог? – Зорі.
Розсипалось на ніч зерно, глянули вранці – нема нічого? – Зорі.
Перша звечора одна ходить краля чарівна? – Вечірня зірка.
Серед моря, моря стоїть золота комора? – Місяць.
Світить, та не гріє? – Місяць.
Через тин лисий віл дивиться? – Місяць.
Рогатий, а не бик? – Місяць.
Хто ходить по світу без ніг і без торби? – Місяць.
Один чабан тисячі овець пасе? – Місяць.
Поле не міряне, вівці не щитані, пастух рогатий? – Місяць, зорі.
Розстелене рядно, а на ньому горошок і окраєць хліба? – Місяць, зорі.
Ой за лісом, за пралісом золота діжа сходить? – Сонце.
За яром, за горою красний вогонь горить? – Сонце.
По морі, по морі золота тарілка плаває? – Сонце!
За лісом, за пралісом червона паляниця печеться? – Сонце.
Вдень у небі гуляє, а увечері на землю сідає? – Сонце.
Маленьке кругленьке – усьому світові миленьке? – Сонце.
Хто однаково всіх любить, всіх однаково голубить? Кожний скоса тільки гляне, а обняти не дістане? – Сонце.
Весь вік по одній дорозі ходить, а назад не вернеться? – Сонце.
Що іде вперед і не вертається? – Сонце.
Що горить без полум’я? – Сонце.
Вдень є, а вночі нема? – Сонце.
Що сходить без насіння? – Сонце.
Стоїть дуб-вертолуб, на тім дубі-вертолубі сидить птиця-вертолиця, ніхто її не дістане, ні цар, ні цариця, ні красна дівиця, ні попи, ні дяки, ні ми, козаки? – Небо і Сонце.
Золотий прийшов, а срібний пішов? – Сонце і Місяць.
Сестра до брата в гості прийшла, а він від неї ховається? – Сонце, Місяць.
По соломі ходить, а не шелестить? – Проміння.
Прийде в дім – не виженеш, а час прийде – само вийде? – Проміння.
Мету, мету – не вимету, несу, несу – не винесу, пора прийде – само вийде? – Проміння.
Що у світі пайбагатше? – Земля.
Два брати весь вік живуть, а разом не сходяться? – Небо і Земля.

ЗАПИТАННЯ-ВИСМІЮВАННЯ ДО ПАНА КОЦЮБОВСЬКОГО:

Калитянський:
– Пане Коцюбовський! Ти Калиту кусати хочеш? Дак ти ж своїм конем задом їдеш і до самого дідька прибудеш.

Коцюбовський:

– І боком-наскоком, передом чи задом, головою чи ногою я нетрі минаю, Галактики перебігаю, стомислим зором до Небесного Руху припадаю – я до Калити нашої ще ближче підступаю – вкусити Всемогутньої Сили бажаю.
Калитянський:
– Пане Коцюбовський! Як же ти сидиш невміло – у твого коня ліве копито одлетіло?

Коцюбовський:

– А мій кінь світлоносний, поза хмарами пролітає, у ліве копито грубить, в сусідню Галактику звіщає, що вкраїнський Рід у граді Кия саме зараз Калиту кусає.
Калитянський:
– Що ж ти, пане Коцюбовський, на рогач (коцюбу) заліз, на лівий бік похилився та й сам по коліна в болото закотився. Що ж ти тепер будеш робити?

Коцюбовський:

– Копита мого коня виткані з чистого сяяння зірок всеясних і не бояться: ні чорного бруду, ані в’язкого мастила, ані нечистої сили! Коневі моєму і на Небесні Високості сягати, а мені – під силу нашу Калиту Красну кусати.
Калитянський:
– Пане Коцюбовський , ти ж на пеньку сидиш, а він мохом обріс і в землю вгруз, тобі ні йти, ні скакати – і Калити Красної не кусати!

Коцюбовський:

– А мій пеньок та ростучий – бо це кінь швидкобіжучий, ще й крилатий, всеясний, я на ньому долечу до Калити вчасно.
Калитянський:
– Як же ти, пан Коцюбовський, до Калити скакав, що й перед свого коня втеряв? Куди ж ти тепер одним задом доїдеш?

Коцюбовський:

– Мій кінь летючий, всеможний! Передніми ногами у сусідню Галактику сягає, а задніми по Українській землі пробігає, і до Красної Калити вчасно прибуває.
Калитянський:
– Пане Коцюбовський, як та їдеш? У твого коня немає ніг.

Коцюбовський:

– Мій кінь всеосяжний, столикий, крилатий, понад світи злітає, і в град-столицю, в цю світлицю кусати Красную Калиту я встигаю.

Примітка: Такі дошкульні запитання задавати тим, хто не в образі під’їздить до Калити, не описує поетично біг свого коня, не означує його особливими якостями.

МОНОЛОГ КОЦЮБИНСЬКОГО-КОЦЮБОВСЬКОГО:

– Гей в червонім жупані, та на білім коні, осяйному, дзвінкому, крилатому я спішу, мчу, лечу, ногами землі торкаю, густії ліси пробігаю, високії гори перескакую, глибокії моря перепливаю, попід самими Небесами пролітаю, та до цієї світлиці, що на шляху широкім у столиці, нашої красної Калити вкушати, встигаю!– Але хто ж це такий великий і дужий на моєму шляху стає і не дозволяє мені через високі пороги переступати? Гей, пане Калитянський! Предку-сину Україно-слов’янський! Я коня могутнього маю – всі мури-фортеці розбиваю, враже військо розметаю! Словом віщим кручу, верчу, до Калити іще ближче підступаю – її всемогутньої сили вкусити бажаю.
Будеш кресати? А я буду кусати!
– Я, пан Коцюбовський із Оріянського краю, на коня осяйного, дзвінкого, семикрилого сідаю, вмить попід синіми Небесами пролітаю, незчисленні Галактики й Усесвіти проминаю
та й забігаю до цієї світлиці, що знаходиться на велелюднім шляху града Кия-столиці,

аби нашої золотої й найсолодшої Калити кусати.– Здоровим і преславним будь, пане Калитянський, Предку-сину Український!

Я буду Калиту кусати!!!

– А я буду кресати!!!!

– Із самих Карпатських гір, де розсіялось Князівство Ясних Зір, я їду, їду до цієї хати – солодкої Калити кусати!