„Хохли” і „Кацапи” – звідки походять ці прізвиська українців і росіян?

Москвичі та інші росіяни полюбляють замість назви “Україна” вживати слово “Хохляндія”, а схильність і любов до всього українського називають “хохломанією”.

Наші надмірно бундючні, самовпевнені та агресивні північні сусіди щедро нагороджують епітетом “хохол” майже кожного, від кого почують не лише нашу мову, а бодай українську вимову.
У відповідь українці здавна називають росіян глузливим словом “кацап”. Не раз можна почути такі синоніми назв Росії, як “Кацапляндія” або “Кацапстан” (на зразок Татарстану чи Башкортостану, з урахуванням переважно монгольського походження росіян). Яке ж походження цих слів?..

У побуті кожен з нас, українців, особливо перебуваючи в Російській Федерації, не раз чув на свою адресу образливу кличку “хохол” – цим словом північні сусіди позначають нашу національну належність. Незважаючи на штучно культивовану велику дружбу народів СРСР, росіяни часто для приниження вдавалися до прізвиська “хохлы”. Пригадую, в Москві високий чиновник у присутності українців безсоромно верещав: “Хохлы окуппировали Кремль!” Він мав на увазі “царювання” Хрущова, Брежнєва, Підгорного, Полянського, Шелеста та інших членів партійної еліти, які походили з України. “Хохлов давить надо!” – вів далі. Так раз за разом вигукував сп’янілий міністерський керівник.

Глибоку образу відчували наші земляки від заклику москвичів “Хохлов давить надо!”: і дрібні, і великі московські та російські чиновники, де могли і як могли, постійно “давили” все українське: науку, культуру, освіту, виробництво, нищили та вбивали талановитих, національно свідомих українців, забороняли українську мову, насильно здійснювали зросійщення.

Москвичі та інші росіяни полюбляють замість назви “Україна” вживати слово “Хохляндія”, а схильність і любов до всього українського називають “хохломанією”. Наші надмірно бундючні, самовпевнені та агресивні північні сусіди щедро нагороджують епітетом “хохол” майже кожного, від кого почують не лише нашу мову, а бодай українську вимову.

У відповідь українці здавна називають росіян глузливим словом “кацап”. Не раз можна почути такі синоніми назв Росії, як “Кацапляндія” або “Кацапстан” (на зразок Татарстану чи Башкортостану, з урахуванням переважно монгольського походження росіян). Яке ж походження цих слів?

Наші відважні, волелюбні пращури-воїни з часів Київської Русі, та й значно раніше, ще з арійської доби, на голеній голові залишали довге пасмо волосся – чуприну або чуб. Мабуть, ще з арійських часів цей звичай зберігся в деяких районах Індії та в Тибеті. За свідченням візантійських літописців, такий чуб мав київський князь Святослав. Звичай носити чуби перейняли запорозькі козаки, які з властивим їм гумором називали їх оселедцями. Але, виявляється, не всім на Запорозькій Січі дозволялося мати оселедці, що були своєрідними відзнаками лицарства, честі, відваги та людяності. Заборонялося носити чуприни-оселедці недосвідченим воякам, брехунам, боягузам, злодіям, ошуканцям. Смертельною образою вважалося, коли хтось відтяв козакові “оселедця”. Після знищення Січі російські царі силою голили чуприни всім козакам, а непокірних жорстоко страчували. Та все-таки ще до 70-х років XX життя в деяких українських селах чоловіки і хлопчаки голили голови й залишали невеликий чубчик

Портрети відважного давньокиївського князя Святослава, першого гетьмана Січі Запорозької Байди-Вишневецького, українських національних героїв: Івана Підкови, Івана Богуна, Івана Ґонти, гоголівського героя Тараса Бульби прикрашають розкішні оселедці. Московський люд називав чуприни, що їх носили тільки українські лицарі, “хохлами”. З часом, незважаючи на етимологію слова “хохол”, йому надали зневажливого тлумачення й “охрестили” цим прізвиськом усю українську націю. Є ще друге пояснення слова “хохол”. Монгольською мовою слово “хохул” (російський варіант – “хохол”) означає: блакитне (хох) – жовтий (ул, улу). Так назвали наших пращурів монголо-татари, коли побачили жовто-блакитні прапори русичів. Але прізвисько “хохол” не таке образливе, як “кацап”, яке характеризує цілу націю москалів і яке здавна міцно пристало до них. До речі, росіянами, чи “русскими приказал им быть” тільки Петро І, коли Київ уже перебував у складі Московії. Тоді ж на всіх картах назву “Московія” замінили на “Росія”.

Прізвисько “кацап” причепилося до московського народу від часу загарбання військами московського царя Івана IV столиці поволзьких татар – Казані. Сталося це за таких обставин. Військо московського царя Івана IV, прозваного Грізним, тривалий час не могло здолати опір узятої в облогу Казані (1552 рік). Лихий, підступний цар вдався до сатанинських хитрощів: у присутності представників татарської верхівки, вельмож і мусульманських священнослужителів присягнув на іконах та Євангелії, що подарує життя всім захисникам Казані й відпустить їх на всі чотири сторони, якщо вони складуть зброю і відчинять ворота фортеці. Оборонці Казані повірили клятві царя, склали зброю і московське військо увійшло в місто. Іван Грізний таки “дотримав” свого слова – дозволив обеззброєним татарам іти, куди вони забажають, але тільки після того, як понівечив кожного з оборонців, наказавши вирізати, їм язики та відрізати вуха.
На місці, де стояв намет ката-м’ясника, Іван Грізний наказав поставити пам’ятний знак – кам’яну урізану піраміду щоб татари навіки запам’ятали, чому їм треба підкорятися Росії. Саме після цієї кривавої акції пристала кличка “кацап” до московитян, а згодом – до всіх росіян, до великого князя московського і першого московського царя Івана IV Грізного. Це слово походить від татарського “кассап”, що означає м’ясник Є в татарській мові й слова: кассапхане (бойня, м’ясна ятка), кассапчилик (м’ясна справа, професія м’ясника) та інші слова з цим коренем.

Слово “кассап” є і в мові кримських татар, але тут воно має два значення. Крім значення м’ясник, продавець м’яса, є ще й інше. Один старий татарин, родом із Бахчисарая, провівши виразним жестом руки навхрест по обличчю, сказав: “Якщо порізав когось – теж кассап”.

Усі ми, українці, з дитинства чули іншу версію назви росіян “кацапи”. Мовляв, вони носили бороди й виглядали “как цап”. Це хибне тлумачення виникло за таких умов. Перед Переяславською радою серед козаків була сильна протимосковська група, яка складалася з Івана Богуна (на знак протесту проти угоди з москалями він зламав свою шаблю), Виговського, Григорія Герцика та інших. Ці патріоти доводили Богданові Хмельницькому, що не можна укладати договір з таким підступним і безчесним народом, як кацапи. Тоді Богдан Хмельницький звернувся до московських послів із запитанням: “Чому вас називають кацапами?” Посли не змогли дати відповідь. Гетьман послав з цим запитанням Виговського в Москву, до царя Олексія. Цар і бояри, порадившись зі своїми прислужниками-вихідцями з України, вигадали таке: ви хохли, бо носите на голові хохол, а ми носимо бороди, тому нас прозвали “как цап” (тобто “как козел”) звідси й “кацап”, Виговський привіз цю відповідь Хмельницькому, і Переяславську угоду було згодом підписано.

Москалі та московські бояри справді носили бороди, й пишалися ними, але бороди в них були не клиновидними, цапиними, а широкими і мали вигляд лопати. Та й слово “цап” є українським. Таке фальшиве тлумачення слова “кацап” не має нічого спільного з прізвиськом “кассап”, що його дали московитам скривджені татари.

Відомий факт, коли Іван Грізний захотів відвідати Миколу Салоса – юродивого-оракула, який жив у Новгороді. Салос у відповідь на привітання царя простягнув йому закривавлений шматок сирого м’яса. На цю тему є картина одного з художників-передвижників “Грізний і Салос”.

Упродовж історії кацапи ще не раз засвідчували свою нелюдську, люту вдачу.

Страшна різня була в Батурині, коли кацапи вирізали всіх жителів, від малого до великого. Тоді, під час російсько-шведської війни, Петро І, щоб викликати в українців ненависть до шведів, переодягав своїх солдатів у шведську форму й наказував вирізувати цілі українські села.

Особливі звірства виявили кацапи під час першого руйнування Запорозької Січі в 1709 році, коли козаки повірили присязі Москви та намовлянням зрадника – колишнього січового курінного Гната Ґалаґана і склали зброю. Кацапи до смерті замучили всіх живих запорожців, пустивши по Дніпру плоти з шибеницями і палями, на яких конали козаки. Та цього виявилося замало і вони взялися за мертвих Викопували з могил трупи не лише козаків, а й ченців: “…голови їм відрубано, шкуру луплено, вішано, колесовано…” (Іванченко Р. П. Історія без міфів. – К,: “Український письменник”. 1996 рік. – С 335), “Знущатися над мертвими – в звичаї цього народу” (Штепа П. Московство. – Дрогобич: “Відродження”, 1996.-С. 337).

Можна наводити безліч фактів жорстокості кацапів. Особливо “проявили” себе кацапо-більшовики XX століття. У 1918 році банди Муравйова вбивали мирних жителів Києва лише за українську мову або одяг. А до яких нелюдських знущань вдавалися кацапи в страшному 1933 році, коли на кордонах України і Кубані стояла Червона армія і не пускала голодних українських селян у ситу тоді Росію, де просто неба гнили гори звезеного з України зерна. Не забуваймо, що ідея голоду в Україні належить кацапу В’ячеславу Молотову (Скрябіну). Це він сказав Сталіну: “Хохлов и казаков может загнать в колхоз только голод”. Під час сталінських репресій у катівнях НКВС душа кацапська розгулялася уволю. Наприклад, у колишньому Жовтневому палаці в Києві у підвалах в’язням пробивали черепи, а інших в’язнів примушували ложкою їсти ще теплий мозок Тепер добре відомі й звірства, що чинилися в таборах ГУЛАГу, особливо тоді, коли було “добровільне” приєднання Західної України. Так, у 1941 році, перед приходом німців, у тюрмах було замучено всіх ув’язнених: людей варили в казанах, а трупи пересипали негашеним вапном, щоб замести сліди. Увесь світ тоді облетіла фотографія трупа українця, в очі якого ще заживо було забито цвяхи. Крім того, було знищено усіх членів Комуністичної партії Західної України, які боролися за комуністичну владу.

Важко перелічити всі прояви жорстокості владних росіян під час Другої світової війни. Після звільнення частини Слобожанщини від фашистів радянські воєначальники провели тотальну мобілізацію чоловіків-хохлів і відразу, без жодної військової підготовки, залучили у штрафні роти. У боях за Харків загинуло багато українських людей. Добре озброєні німецькі загони із зручних, заздалегідь підготовлених позицій перехресним вогнем кулеметів та гармат безжалісно нищили лави щойно мобілізованих українських селян та робітників, яких гнав у штрафних ротах на справжню бойню наказ командирів, наказ Сталіна та Жукова. Німці легко відбивали все нові й нові лави нещасних радянських штрафників. Та ось розвідники армії Ватутіна взяли їхнього генерала в полон. У штаб, де його допитували, раптом зайшов маршал Жуков. Усі виструнчилися, генерал Ватутін доповів представникові Верховного командування наслідки допиту німецького генерала. Полонений у цей момент сидів понуро і не піднявся, коли з’явився Жуков, отже, не виявив жодної уваги до військового начальника, перед яким усі завмерли. Така байдужість полоненого обурила маршала Жукова, і він попросив перекладача запитати в німецького генерала, чи впізнав він того, хто зараз з’явився? Полонений генерал заперечно похитав головою. Жуков попросив, щоб німцеві назвали його прізвище та всі титули, сподіваючись, що це повинно вразити німецького генерала. Але німецький генерал скривив обличчя в саркастичній посмішці й звернувся до Жукова, не встаючи зі стільця: “Ви кажете, що ви маршал? Не може цього бути! Якби ви були маршалом чи чесним офіцером, ви ніколи не дозволяли б посилати на забій своїх солдатів без жодного захисту. Такого зневажливого ставлення до життя своїх солдатів жоден маршал світу ніколи й ніде не допускав!”

Відповідь чесного німця настільки вразила чванькуватого Жукова, що він, не соромлячись присутніх, зреагував імпульсивно: “А что этих хохлов жалеть? Они же изменники Советской Родины! Чем больше их выбьют, тем легче и лучше будет русскому народу!”

Ось так, не більше, не менше, виявлялася псевдодружба кремлівських зверхників. В очах полоненого німця “великий герой” Радянського Союзу, майбутній кавалер ордена “Победы” був убивцею, а не полководцем.

Не можна не згадати ще один жахливий злочин проти нашого народу – Чорнобиль, який і далі забирає життя багатьох людей. Цинізм росіян відображено в анекдоті, який “ходив” по Москві вже через кілька днів після аварії і який закінчувався такими словами: “…чернобылец не жилец, и, вообще, хохлам конец!”

Хоч як крути, а прізвисько “кацап” від XIV століття нероздільно пов’язане з поведінкою московитів-росіян, засвідчує безсердечність, жорстокість, деспотизм, підступність цих людей, немилосердномстиву лютість їхньої душі. В їхній поведінці немає й сліду доброго слов’янсько-християнського духу. Адже і слово “москва” не слов’янського походження, а угро-фінського, в перекладі означає “каламутна, гнила вода”. Слово “кремль” походить від татарського слова “кермен”, що означає “укріплення на пагорбі”. Ну а “мавзолей”? Шкода, що там лежить самотній Ленін, треба було б ще й Тамерлана перевезти до нього, чудова була б історична пара під “блаженним” собором, збудованим з нагоди взяття Казані.

Сьогодні, вишколена ще в Москві, “п’ята колона” намагається остаточно задавити українців або ж здійснити свою вічну ідею: ‘Україна – це частина Росії!”

Нам, українцям, треба це пам’ятати і єднатися один з одним, любити, поважати одне одного, зміцнювати свою молоду державу, розвивати рідну мову, культуру, підтримувати народні звичаї і традиції, почуття національної української гідності. Створення СНД, ЄЕП, улесливі запрошення “добро пожаловать”, підтримка КПУ та інших маріонеток є підступними планами росіян, які після захоплення влади в Україні знову перетворять нас на рабів, а всіх теперішніх комуністів, які працюють на них, розстріляють, як це було за радянської влади.

Нам необхідно добре затямити, що означає слово “кацап”. Нашу, українську, кров вони проливають ще з часів Андрія Боголюбського, який гірше татар спалив Київ у 1169 році. За минулі майже тисячу років пролито ріки нашої крові У 1654 році українців було 11 млн., а московитів – усього 9 млн. Тепер українців у 4 рази менше, ніж росіян. 3 1917 року в Україні в 1,5 раза збільшилося число українців і в 5 разів – росіян! Усе це ми повинні знати, щоб протидіяти цьому. Не забуваймо голоду 1933 року та інших злочинів проти нашого народу, бо інакше кров десятків мільйонів українських мучеників упаде на всю Україну жахливим прокляттям, і знову Україна стогнатиме в новому, ще страшнішому рабстві.