Християнська етика в українській школі

Якось знаний в Українi художник сказав авторовi: «За радянських часiв, коли у Москвi давали вказiвку стригти нiгтi, в Українi вiдрiзали пальцi. І все це через самонавiяну меншовартiсть українцiв».

Сьогоднi цю картину ми можемо бачити вже не за вказiвками Москви, а за вказiвками Києва... Нашi мужi вiд освiти якось зненацька забули, що Конституцiя України, ст. 35 проголошує: «Церква i релiгiйнi органiзацiї в Українi вдокремленi вiд держави, а школа – вiд церкви. Жодна релiгiя не може бути визнана державою як обов’язкова», бо зi столицi починають розходитися вказiвки щодо «добровiльного» запровадження в українських школах предмету «Християнська етика».
Випереджаючи подiї, державними адмiнiстрацiями Львiвської, Івано-Франкiвської i Тернопiльської областей i їхнiми управлiннями освiти розроблено методичний посiбник «Програма предмету «християнська етика» 1 –11 класи (Львiв, 1997 рiк) з додатком програм для 1 та 4 класiв, 2003 рiк.

Для першокласникiв тут є авторитетна рекомендацiя вивчати «християнський символ – хрест i необхiднiсть пошани хреста». Це навмисне привчання українських дiтей до пошани смертi i її символу, – хреста, що приводить до зростання кiлькостi пасивних українцiв i до їхньої нацiональної неповноцiнностi. Тим часом українськi нацiональнi i духовнi символи, Свастя i Трисуття (Тризуб), якi надихали та надихають українцiв до боротьби за виживання нацiї i до законної працi, – паплюжаться, дискредитуються, замовчуються.

А чи щось зробили українцi, щоб цього не було? Та й чи намагалися робити вони – герої, видозмiненi християнiзмом на рабiв, для яких не Свастя з Трисуттям, а хрест iз розп’яттям є святими, вартими поклонiння, символами?).

П’ятикласникам рекомендується вивчати «джерела християнської моралi, а саме Бiблiю – книгу життя та iсторiї спасiння людства i славних постатей Старого Заповiту».

Це свiдомо направлено на деморалiзацiю українцiв з огляду на суто жидiвське – в розумiннi корисностi – функцiонування Бiблiї; i це направлено на виховання в українцях усвiдомлення вищостi юдеїв – «славних постатей» Старого Заповiту – Абрама, Сари, Ісаака, Якова (Ізраїля), Рахiль, Ребекки i т.д. i т.д.

В якостi славних постатей Старого Заповiту – Бiблiї – українцям пропонується розглянути й Абрамового племiнника на ймення Лот, якого напоїли вином до втрати усвiдомлення двi його доньки з метою завагiтнiти вiд свого батька!!! Свiт не знає iншого народу, який би не тiльки робив таку мерзоту, але й виставляв цю мерзоту напоказ для навчання дiтей iнших народiв.

Свiт не знає iншого народу, який мав би таку популярнiсть серед iнших народiв. Це задум «бога», i сотнi мiльйонiв християн визнають цю мерзоту святiстю та прагнуть змилування в «богообраних»! Українськi християни цiєї святостi не заперечують!

Ось i вони – обидвi богообранi донечки на п’ятому мiсяцi вагiтностi вiд свого богообраного батька; Дивлячись на них, складається враження про їхнє, викликане почуттям сорому, небажання бути побаченими. Але це їхнє особисте горе (чи щастя?). Українськi освiтяни на високих посадах краще знають, що, власне – крiм неможливостi аборту – треба знати українським п’ятикласникам про п’ятимiсячну вагiтнiсть. Звичайно ж, українцям треба знати про суворе дотримання славними постатями Старого Заповiту вказiвок цього Заповiту щодо чистоти юдейської раси, нехай i через зачаття дiтей дочками вiд свого батька. Ось, що треба знати українським п’ятикласникам!

Можливо, тверезий Лот не пiшов би на свiдомий iнцест (кровозмiшання) з наступним звироднiнням жидiвства, яке своєю агонiєю травмує всю нормальну людськiсть. З цього приводу джерело християнської моралi – Бiблiя – пiдтверджує:

«...І промовила старша донька молодшiй: «Наш батько старий, а чоловiка немає в цiм краї, щоб прийшов до нас, як звичайно на цiлiй землi “звичайно” означає – чоловiка з роду Авраама. Бо iншi чоловiки є, та вони несвятi, нежиди, забороненi для святих жидiвок.– авт). Ходи, – напiймо свого батька вином, i покладiмося з ним. І оживимо нащадкiв вiд нашого батька.»

І ночi тiєї вони напоїли вином свого батька. І прийшла старша i поклалася з батьком своїм. А вiн не знав, коли вона лягла i коли встала.

І сказала старша молодшiй:

«Ось я поклалась з батьком своїм. Напiймо його також цiєї ночi, i прийди ти й покладися з ним, – i оживимо нащадкiв вiд нашого батька.» І також ночi цiєї напоїли вони вином батька свого. І встала молодша й поклалася з ним. А вiн не знав, коли вона лягла й коли встала. І завагiтнiли обидвi дочки вiд батька свого...» (Бiблiя, книга «Буття», 19, 30-36).

Батьки українських дiтей мають «святе» письмо. Думати, що батьки не читають чи не розумiють написаного, пiдстав немає. Але батькам i дiтям прищеплено через рефлекс (додатковi вихiднi на Рiздво, Пасху, Трiйцю, привiтання й подарунки, як сир у мишоловцi) меншовартiсного ставлення до Бiблiї та християнiзму як до святостi. Очевидно для розвитку уяви українських п’ятикласникiв, особливо п’ятикласниць, пропонується уявити, яким чином обидвi доньки доводили до стану ерекцiї статевий орган свого, сп’янiлого до безтями, батька.

Семикласникам пропонується вивчати «моральнi засади християнства, i що Ісус Христос – велика постать iсторiї та iдеал людської досконалостi, згiдно з посланням апостола Павла до жидiв, 13; 8»

«...Ісус Христос учора, i сьогоднi, i навiки Той Самий...»

Навiки Той Самий? Це щось дуже знайоме! Прибитий тими самими цвяхами? Нi, тут щось iнше. Овва! Та це ж гасло – семпер iдем – iнквiзитора Римської i Всесвiтньої Інквiзицiї кардинала Оттавiанi, який не погодився на змiну назви (всього-на-всього!) «Інквiзицiя» на «Конгрегацiя доктрини вiри», i який залишався завжди Той Самий iнквiзитор, латиною – semper idem.

Звiсно ж, малi українцi мають звикати до незмiнної ролi Інквiзицiї. Звикати, щоб легше пiддатися гнiту Кримiнального кодексу з’юдизованої християнством України.

Ми не можемо не звернути свою увагу на те, як українських дiтей обводять стороною вiд повної аморальностi євангельського Ісуса, який говорить:

«...Хто бiльш, як мене, любить батька чи матiр, той мене не гiдний. І хто бiльш, як мене, любить сина чи дочку, той мене не гiдний...»(Бiблiя, Новий Заповiт, євангелiє вiд Матвiя, 10: 37).

Восьмикласникам рекомендується вивчати «святкування суботи в Старому Заповiтi». Цим переслiдується мета залучати українцiв до вивчення жидiвської обрядовостi. Вивчати – брати участь у процесi навчання – звичайно ж треба. Але йдеться про таке вивчення, при якому рiдний український Звичай та обрядовiсть стираються з пам’ятi українця. Вiн робиться манкуртом завдяки християнськiй етицi i моралi. Адже ж не рiдне українське свято Купайла вiн вивчає.

Випускникам української школи, учням i ученицям одинадцятого класу робиться iн’єкцiя християнської сутi – нагiрної проповiдi Ісуса Христа, пропонується її зв’язок з витоками моралi юдея Мойсея, i пропонується просити: «Боже, нам єднiсть подай».

Нагiрна проповiдь обiцяє блаженство для всiх нiкчемних i притуплює прагнення українцiв до самовдосконалення i поступу. Нав’язування українцям думки про органiчний зв’язок з Мойсеєм сприяє утвердженню в Українi юдопоклонства i комплексу нацiональної неповноцiнностi українцiв. Знаючи, що єднiсть українцям може дати лише їхнiй Український Звичай, християнiзм пропонує просити єдностi у Бога-Ісуса. Бо пiдступний християнiзм виконує завдання христо-глобалiстiв з роз’єднання українцiв як мiж собою, так i мiж iншими орiйцями.

«...Я прийшов порiзнити чоловiка з батьком його, дочку з її матiр’ю, а невiстку з свекрухою...» (Бiблiя, Новий Заповiт, євангелiє вiд Матвiя, 10: 34).

Це вже не кажучи про нав’язування українцям рабського розумiння самої сутi єдностi. Бо вiльнi люди об’єднуються лише у випадку зовнiшньої загрози, а в умовах мирного часу живуть кожен своїм життям.

Християнiзм знає про релiгiйний розкол в Українi i свiдомо навчає українцiв ще змалку до роз’єднання. Вiн (йдеться про католицизм) нав’язує думку про iстинне християнство одних лише католикiв, i про нехристиянське життя iнших християн: православних, протестантiв, сектантiв. Але було б не зле саме католикам та греко-католикам знати про аморальнiсть католицької верхiвки цiєї апостольської церкви.

Описати документовану iсторiю щодо злодiйств та розпусти кожного з отцiв католицької церкви можливо, але для цього необхiдно видавати багатотомний твiр. Я гадаю, розумному читачевi досить i декiлька прикладiв.

Першi сiм дияконiв Єрусалима, на чолi яких стояв Николай, прославилися тим, що проголосивши жiнку виплодком пекла, вiдверто займалися зi своїми прихожанами гомосексуалiзмом. Це вiдомо всiм i записано в аналах iсторiї. Вони та їх послiдовники ввiйшли в iсторiю християнства як «николаїти». Через те, що не всi прихожани чоловiчої статi погодилися вiдмовитися вiд прекрасної статi i звернути погляд на своїх братiв, та й жiночу частину пастви також треба було зайняти служiнням не всевишньому боговi, а дияволу, за деякий час николаїтiв у християнствi витiснили «гностики». На вiдмiну вiд своїх конкурентiв, вони рекомендували християнам iншу крайнiсть у сексуальному життi – оголосили всiх жiнок колективною власнiстю.

Але дуже за короткий термiн юдейськими засновниками нової релiгiї будь-якi обмеження здалися зайвими, тому буквально за десятирiччя николаїти i гностики були витiсненi «валентинiанами», якi дуже мудро з’єднали обидвi точки зору i затвердили – допустимими є всi види сексуальних збочень.

Спочатку свiтська Римська влада забороняла суперцинiзм послiдовникiв «апостола Павла», iз середовища яких уже кувалися i псевдосвятошi. В результатi цього ще один Павло iз Фiванди, пустельної дaвньоєгипетської провiнцiї, був зловлений коли займався розпустою з власною сестрою.

Наголошую, що це не чутки, а документи з архiву папського двору у Ватiканi.

У часи Святого Корнелiя цiла ватага юдо-християнських священникiв була засуджена за гвалтування монахинь одного монастиря.
Один з перших християнських першосвященникiв Лев-I (440–461рр.) видав булу, в котрiй вiд iменi Церкви давав право кожному батьковi продавати свою дочку в сексуальнi рабинi всякому, хто захоче i може заплатити. Багато його наступникiв, не переобтяжуючи себе законотворчiстю, виховували паству своїм особистим прикладом. Пересiчний приклад – Папа Вiгiлiй (537–555рр.). Все його життя – це ланцюг тяжких злочинiв. Пiд час правлiння цього злочинця духовенство скотилося до вiдвертої розпусти. Бiльшiсть жiночих монастирiв перетворилися у пересiчнi платнi будинки розпусти. Крiм того Вiгiлiй особисто був вiдомий як квалiфiкований содомiт. Якось навiть вiн убив своїм папським патериком хлопчика, котрий посмiв йому опиратися. Тодi народ не втерпiв i витягнув папу на мотузцi на вулицю i покарав його батогами. Прийшлось бiдного папу термiново замiнити на iншого. На жаль, так свідчать архiви Ватикану.

Пелагiй ІІ (579–590 рр.) був великим гуманiстом i тому видав булу, в якiй запропонував своїм єпископам не вбивати дiтей своїх невiльних секс-рабинь, а вiддавати на «виховання» до монастирiв, щоби вони у майбутньому також стали священиками. На жаль, цей педагогiчний експеримент спрацював тiльки частково через смерть папи Пелагiя вiд венеричної хвороби.

Вiд наслiдкiв своїх «духовних розваг» авторитети церкви позбавлялисяасно розумiв, що влада злочинцiв може грунтуватися тiльки на невiгластвi мас, тому половину своєї енергiї направив на винищення античних книг, манускриптiв, скульптур та пам’ятникiв багатiшої Вiдичної спадщини. Другу ж свою половину енергiї вiн, як i всi його попередники, направив на органiзацiю «розваг».

Вiд наслiдкiв своїх «духовних розваг» авторитети церкви позбавлялися просто. Тому, коли за папи Григорiя І Великого, для ремонту головного басейна жiночого монастиря в папськiй резиденцiї з нього спустили воду, на днi знайшли декiлька тисяч мертвих тiл дiтей. За такою, офiцiйно записаною в лiтописах, цифрою легко розiбратися у статевих стосунках послiдовникiв християнства з монашками.
За папи Мартина І (649–655 рр.) протиприродна розпуста була за норму церковного життя i священнi отцi не задовольнялися тiльки хлопчиками. В пошуках пiкантного сексу вони зайнялися скотолозтвом. Недарма, адже подiбне притягується до подiбного.

Шановнi панове, Французький король Карл Великий (768–814 рр.) гадаю є для нас поважним свiдком. Так от, цей Карл Великий пiд час вiзиту до Риму донiс папi Адрiану І (772–795 рр.) таку iнформацiю: «... священики своєю розпустою ганьблять християнство; вони торгують рабами, продають дiвчат сарацинам, утримують iгорнi та розпуснi будинки, самi ж при цьому займаються тим, чим займалися жителi Содому». Але папа є папа. Вiн таки змiг умовити короля що це i є християнська мораль.

У 855 роцi на папський престол була посаджена, або поставлена в пiкантну позу, молода мама пiд виглядом чоловiка. Колективна коханка всього єпископату покуражилася в ролi папи бiльше року, але неочiкувано завагiтнiла. Згодом, за дев’ять мiсяцiв, якраз на свято святого Вознесiння, в папському вбраннi, їдучи верхи i очолюючи хресну ходу, у неї почалися пологи. Природа є природа. Фiнал, на жаль, трагiчний. Загородивши маму собою вiд багатотисячного натовпу, єпископи забили ногами її та дитину на смерть. От так.

Недарма, у «Талмудi» записано, що чоловiк-жид може робити з жiнкою що завгодно, як з куском м’яса» Все це означає: хочу – саджу на престол, хочу - забиваю ногами в живiт.

Ну а тепер ближче до сучасностi. Папа Олександр VІ (1492–1503 рр.) Намiсник Бога Ізраїлева на землi тiльки-но був вибраний i надiв папську тiару, як навiть Медичi (член конклаву, що його обирав) не втримався i сказав: «Ми втрапили до вовчої пащi i вiн з’їсть усiх нас, якщо ми не зможемо позбавитися його». Так, вони знали дiйсний рiвень «святостi» один одного. Крiм стандартного для всiх пап набору злодiйств та розпуст, цей християнський первосвященник вiдмiчається в лiтописах папського двору деякими персональними «духовними подвигами». Його дочка Лукрецiя ще до свого першого шлюбу брала участь у колективних сексуальних вакханалiях на папському дворi. При цьому, її сексуальними партнерами були його святiсть папа та його сини, тобто брати Лукрецiї. З першим шлюбом Лукрецiї не потрафило, тодi сам папашка розiрвав її шлюб. Другим її чоловiком був дуже багатий сеньйор Іоанн Сфорц. Весiлля, як завжди, закiнчилося колективною оргiєю, в якiй папа приймав участь разом з дочкою. (Все життя цього папи, в тому числi i наданi епiзоди щохвилини описанi його особистим церемонiймейстером єпископом Йоганом Бурхартом). Але Лукрецiя i пiсля другого одруження полюбляла сексуальнi iгри саме з папою та своїми братами. Цi iгри, iнколи, навiть проходили безпосередньо на святих колегiях. Отакої.
Нажаль, описувати подвиги далi християнських отцiв не вистачить паперу.

Що ми бачимо i зараз у 21 столiттi. Та ж сама розпуста, педофiлiя, содомiя i вiдмивання наркогрошей i що там ще... А в наших, схiдних юдо-християнських отцiв, починаючи вiд Петра 1, якого росiяни зволять називати Великим, – горiлочка, дiвчатка, бруднi грошi тощо
Книга для дiтей «Приготування до першого святого причастя» (Львiв. «Стрiм», 2002 р.) на сторiнцi 63 вказує однозначно:

«...Ісус Христос заснував тiльки одну Церкву – Католицьку. Її голова – Папа Іван Павло Другий, а в Українi – Любомир Гузар...»

Не вказується лише на те, що причастю обов’язково передує сповiдь. Тому треба мати неабияк розвинуту уяву, щоб визначити грiховнiсть (–!!!–) 8-рiчної українки, яка готується до першого причастя, а значить i до першої в своєму життi сповiдi. Натомiсть психолог скаже: ...крiм затвердження вiдчуття власної неповноцiнностi, сповiдь в дитячому вiцi нi до чого призвести не може (хiба що до поповнення кишень сповiдальникiв). Поповнення кишень сповiдальникiв, тобто можливiсть батькiв заплатити за сповiдь (слiд додати ще й вiдповiдне, недешеве вбрання дiтей, подiбне до вбрання молодят, що йдуть до шлюбу) спричиняє зверхнє ставлення їхнiх дiтей стосовно тих, чиї батьки ледве зводять кiнцi з кiнцями, а значить i не ведуть своїх дiтей на першу сповiдь-причастя. Може здогадаються не вести нiколи? Це було б добре. Дуже добре.

А ще краще було б водити малих українцiв до Шевченка (до пам’ятника, який є в кожному мiстi) спостерiгати як жиденята сповiдаються, стоячи на колiнах перед Шевченком. Ще краще буде виховувати в малих українцях усвiдомлення ними того, що й в Ізраїлi встановлено пам’ятники Шевченку в кожному мiстi (як iкони жидiв є у кожному мiстi України й свiту) i жиди заздалегiдь записують своїх жиденят на сповiдь i тренують їх, як правильно ставати на колiна перед Шевченком: спочатку на лiве колiно чи на праве? Чи на обидва зразу? Книгу «Кобзар» вже всi жиди придбали? Не всi? То готуйте грошi!

Малi українцi пiзнають Україну, пiзнають українських пророкiв, пiзнають передовi технологiї i надрукують (з отриманням зарплати) для вас за вашi грошi мiльйони, мiльярди «Кобзарiв», стiльки, скiльки ви надрукували Бiблiй. І за вашi грошi приїдуть до Ізраїлю на екскурсiю, – побачити, як ви стоїте на колiнах перед Тарасом! Українцi отримають насолоду вiд вашого добросовiсного вивчення 10 заповiдей – не Бiблiйних – «Кобзарських», Тарасових. Українцi отримають грошi вiд мiнiстерства освiти Ізраїлю за те, що наглядатимуть за вашим вивченням 10 заповiдей:

Не п’ється горiлочка.
Не п’ються меди.
Не будете шинкувати, проклятi жиди...
Не смiйтеся чужi люди.
Церква – домовина, розвалиться,
А з-пiд неї встане Україна...
О, препрославлений козачий
Розумний батьку!.. i в смердячiй
Жидiвськiй хатi обтрусивсь...
Наробив ти Христе лиха! Котилися козачi дурнi голови за правду, за вiру Христову...

Запишiть домашнє завдання: вивчити напам’ять весь «Кобзар», особливо уривок з роздiлу 2 поеми «Неофiти»:

«... Фарисеї
І вся мерзенна Іудея
Заворушилась, заревла,
Неначе гадина в болотi.»

Кожного, хто не вивчить уривок, – покарає Бог України! Для полегшення вивчення – переписуйте «Кобзар» у зошит. Переписуйте, переписуйте i ще раз переписуйте! Навiть у суботу.
– Це хвора фантазiя, – скаже хтось.
– А припадання українцiв на колiнця перед жидом Ісусом, – запитаємо ми, – не фантастика? Жидiвська християнська етика в українськiй школi з 1-го до 11-го класу, – не фантастика? Отриманi Ізраїлем мiльярди грошей вiд втручання у справи всього зазомбованого Бiблiєю свiту, – не фантастика? Подвiйнi стандарти кримiнальних бiблiй-кодексiв-конституцiй з явним сприянням чужому, жидiвському, i пригнiченням свого – не фантастика?
– Нi, це реальнiсть, – скаже хтось.
– Так, це хвора реальнiсть, – скажемо ми!