Назву «Масляна», яку тепер часто поширюють ЗМІ, українцям нав’язуть московинські журналісти, точніше – ті, хто має московинські корені і думає в Україні московинською, а про справжні українські свята вони «чули дзвін, та не знають, де він».
Зокрема, я, як і багато моїх краян, про Масляну почула зовсім недавно, коли журналісти накинулись на модні теми. А тим часом з раннього дитинства і споконвіків живуть із нами не Масляна, а Масниця і Колодій.
Колодія величаймо – Весну зустрічаймо!
Колодíй – це Бог шлюбу, примирення і взаєморозуміння. Приходить до людей на Стрітення. Поновлювач втрачених сил навесні. Свято Колодія – це прославлення Сонця.
Масниця (Пущення, Сиропуст, Колодíй, Сиропусний тиждень, Сирна неділя, Бабське свято, Загальниця) – українські назви свята (моск.-ю – Масленица, Масляница; білоруською – Масленіца, Масленка, польс. – Zapusty, словац. – Fašiangy, чеськ. – Masopust, морав. – Voračky, Voráčí, Končiny, словен. – Pustni teden, серб. – Покладе, болг. – Сирна седмица/Сирни заговезни, макед. – Проштена недеља).
Масниця – традиційне слов’янське, у тому числі й українське свято, яке відзначають протягом тижня (иноді трьох днів).
Масниця (М’ясниці) – перша зустріч весни і проводи зими.
КОЛОДІЙ – початок нового циклу залицянь і любощів, пошуку пари з метою продовження роду.
З приходом християнства нашого Колодія церковники стали називати М’ясницями, Масницею, Сиропустом, Сиропусним тижнем, Сирною неділею. Це тиждень перед початком Великого посту, який не має визначеної дати, бо залежить від дати «паски» кожного року. М’ясниці – від слова «м’ясо», бо церква вже дозволила їсти м’ясо після посту.
З танцями і співами, з гулянням, із частуванням сонячними стравами, з жартами й гарними думками – саме так святкували Колодія (Мáсницю) на українських землях ще з доби матріархату, коли вшановували Велику Богиню Матір (Макошу). Чоловіки впродовж усього Бабського тижня ставали підкаблучниками, проте не переставали бути гордими воями-косаками.
Давньослов’янське свято проводів зими, яке християнська церква пристосувала до тижня перед великим постом і пов’язала зі звичаєм веселитися та готувати певні страви (млинці, вареники із сиром і т. инше). Почекайте, варенички, прийде на вас масниця! (Українські народні прислів’я та приказки, 1955, 276); Одгуляли масницю [кріпаки] (Панас Мирний, I, 1949, 323); – Жінко! Люди говорили: Масниця зайшла; А млинців ще ми й не їли, – Може б ти спекла? (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 407); – Щось ти дуже веселий, Тимку? – На масницю уродився, – вишкірився білими зубами Тимко (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 493).
Щодо иншого значення слова, то є фразеологізм: «Минеться (минулася, закінчиться, закінчилася і т. ин.) котові масниця», себто закінчиться (закінчилось) для когось безтурботне, веселе, привільне життя. Словник української мови: в 11 томах. – Том 4, 1973. – Стор. 641.
МАСНИ́ЦЯ – се посуд, -і, жін.. Те саме, що масничка. Параска люто копнула масницю ногою так, що посудина з лускотом покотилася геть у сіни (Іван Франко, VII, 1951, 19).
Древні українці пошановували своє повесніле сонечко святом на честь Колодія, Бога шлюбу. Це буває десь за місяць до Великодня: тієї благословенної пори, коли зима зустрічається з весною (тепер – 15 лютого, на день Стрітення зими з весною). Це велике свято триває протягом сімох днів. Усі ці дні люди не роблять важливих робіт, не шиють і не прядуть, а славлять рідного Бога Колодія, сонце, весну і світло.
Після урочистої зустрічі запрошують Колодія до себе на гостини. Першого дня відзначають його народини. В понеділок зранку жіноцтво збиралося справляти Колодки. Колодка (фалічний знак) у наших предків була за символ продовження роду. Одна з жінок клала на стіл невеличке звичайнісіньке полінце, яке символізує собою частину Дерева Життя: «колоду». Инші жінки вповивають колодку полотняним шматтям. Принісши вина, сідають за стіл навколо нього, п’ють і вітають одна одну з народинами. Сповита колодка залишалась у шинку аж до суботи, бо у понеділок вона народилась, у вівторок хрестилась, у середу похрестини, у четвер колодка помирає, у п’ятницю її хоронять, а в суботу оплакують. Звісно, ніхто за нею не плакав, веселі розваги тривали як при «народженні», так і при «смерті». У неділю ж наставала кульмінація Колодія, а заразом і Колодчиної долі. Молоді жінки «волочили» Колодку.
Після святкування народин Колóдки заміжні жінки обходили ті родини, де були хлопці, котрі не одружилися шлюбного сезону впродовж останніх м’ясниць, і прив’язували матерям колодку до ноги. У такий спосіб карали і дівчат, які перебирали женихами і не встигли пошлюбитись, а вже пора мати діток, носити і пестити їх на руках, як і матерям колисати колисочку з онуками. Дівочу колодку оздоблювали барвистими биндами та паперовими квітками і прив’язували до лівої руки (а не до ноги, як хлопцям).
Парубки заздалегідь готувалися до Колодія, від якого можна відкупитися грішми або могоричем, а ще – намистом, биндами чи хустиною. Таким Колодій нагадує: «Не женився єси, то колодку носи!». Ось так Бог шлюбу не лише благословляє подружнє життя, а й карає тих, хто легковажить ним і порушує обітницю. Недаремно Колодій після Мáсниці забороняє робити весілля. Наші батьки й діди добре знали, що найкраща пора для народження – кінець зими, коли починає воскресати природа. Породіллі до початку польових робіт одужували, дітки трохи підростали і не було якихось ускладнень у хліборобську пору.
Це свято багате веселими та радісними ігрищами. Бог Колодій жартує, та водночас і навчає тих, хто не одружився або не має дітей, бо він ще й опікун подружнього життя, сприяє скріпленню нової родини, дбає про здоров’я і життєві радощі, охороняє від недуг.
У ці веселі дні довкола тільки й чути голосні вигуки: «Народився Колодій!». Скрізь запрошують бога Колодія на гостини:
Ходім, Колодію, на нашу затію.
Будем їсти, будем пити, світ Божий хвалити.
Завжди найвищими святителями і чистителями у наших прародителів були вогонь і вода. Вогонь ще з творіння світу очищає душу і тіло від гріховної скверни, а вода – це основа життя, має особливе призначення і для людей, і для богів. Ще у стародавніх божественних текстах «Авестах» й «Рігведах» оспівані напої сомú та сурú. Наші предки знали і вірили в те, що напій соми дарує богам безсмертя, а людям продовжує життя. В одному зі священних славнів співається: «Ми випили соми, ми стали безсмертними, ми досягли світла, ми знайшли богів». Напої соми й сури відкривали перед людиною таємниці божественної мудрости.
Орії – діти сонця. Тому-то Колодій і навчив їх виготовляти сонячні напої. Це дуже давня пошана богам, своєрідна пожертва їм, аби вічнився рід синів і доньок могутнього сонця: Дажбога.
У часи, коли люди проводжають зиму і закликають весну, Колодій допомагає їм повертати втрачене здоров’я, бо саме тоді людина відчуває загальну втому, безсилля: не вистачає свіжої сонячної садовини і городини. А тому ще ранньої весни, влітку й на початку холодів, коли цвіте і буяє рослинне царство, наші далекі предки вміли готувати Колодíїв напій. Барвистого різнотрав’я в доброго Бога вдосталь: медунка, подорожник, м’ята, чебрець, липовий цвіт, цикорій, яглиця, кропива, калина, смородина, аґрус, первоцвіт, підмаренник, деревій, горобина, верес, материнка… Для сонячного напою відшукують сонячні рослини, які цвітуть яскравими жовтими квітками. В давнину таємниці приготування божественного напою Колодій довіряв лише вибраним людям: волхвам, чародіям, ворожбитам, характерникам, бо вони особливі, «знахарські», а тому здатні повертати здоров’я навіть приреченим смертельною недугою хворим. Запалений сонцем Дажбога, очищений огнем Сварожича, замовлений душею зоряного неба предків, медово-сонячний напій спроможний очистити від скверни не лише тіло, а й душу.
Ось один з напоїв сури, подарований богами та цілителями
Беруть по 2 столові ложки подрібнених коренів з коревищами оману високого і парила звичайного, заливають 400 мл джерельної води, кип’ятять 10 хв., додають дві ложки подрібненого підмаренника справжнього та 100 мл незбираного молока і настоюють 30 хв. Розчиняють 400 мл меду у профільтрованому охолодженому відварі та відважують 50 г сухого молока (замість незбираного). До приготовленого напою додають в кінці 400 мл 96% спирту, настоюють три дні, фільтрують через 4 пласти марлі. Приймають напій по одній стол. ложці тричі на добу за півтори год. до приймання їжі. (Див.: Товстуха Є. Українська народна медицина. С. 318).
Цей священний напій значно додає сил, повертає молодість і спокій. Тож завжди на столі в орія на святі Колодія – і вино, і різні наливки з напоями, адже невдовзі найвідповідальніша хліборобська пора, коли треба сіяти, садити та працювати в поті чола. Утаємничені Колодієві напої не складні, їх споживають і дорослі, і діти. Одних Колодій заспокоює, иншим виліковує нудьгу і безнадію, тугу за втраченим коханням, оздоровлює літніх людей і допомагає хворим на безнадію.
На свято Колодія годилось обов’язково помиритись,
а ворогуючим людям пити такий напій «по колу», аби погасити злобу і роздратованість, напр., сварливим сусідам, заздрісникам, свекрусі з невісткою, тещі з зятем, инакше зло за рік до наступного приходу Колодія так сточить серце і душу, як шашіль тверду деревину, роблячи її крихкою і перетворюючи на порох. Недаремно наші прародителі прославляли Колодія, бо він – ще й Бог бадьорого духу, злагоди, міцного здоров’я.
Протягом усіх сімох днів наш прадавній народ смакує Колодієві напої. 7-ого дня разом з Колодієм повинні були померти усі злі та ворожі сили, а тому в кінці розваг Колодій ще раз щедро обдаровував людей своєю сонячною іскристою добротою. Всі раді йому, цілуються, жартують і співають пісень, бо наближається весняне оновлення:
Ой спасибі, Колодію,
Що зібрав до купки,
Гостювали, цілувались,
Аж злипались губки!
Перші згадки про М’ясницю («Попільну середу») в календарях наших предків датуються ІV ст. н. е. (календарі із села Ромашки Київської області та із Лепесівки сучасної Хмельницької области). Свято активно відзначали не лише в дохристиянські часи, а й після примусового запровадження християнства князем Володимиром. Найактивнішого святкування Масниця набула у ІХ – ХІІІ століттях, в часи Руси на її теренах.
Колодій збігався в часі із Сиропусним тижнем, останнім тижнем М’ясниць. Це останній, напередодні Великого посту, тиждень, коли можна було справляти весілля. Цей тиждень називали і Бабським тижнем або попросту Бабським, а Колодій, відповідно, Бабським святом. Протягом цього тижня чоловікам належало слухатися жінок і витримувати їхні «збиткування».
Колодія – одне з праслов’янських свят, яке сягає доби Трипільської культури
Це низка обрядових дійств на честь весняного пробудження природи, відоме як Колодій, Колодка, Масниці, Колодки, Сиропусний тиждень, Сирна неділя, Пущення, Загальниця, «Ніжкові заговини» тощо. Це – різні назви давнього свята.
Повертаючись до витоків духовности першої на Землі держави, Аратти, завдяки українознавчим дисциплінам намагаємося відродити втрачені світоглядні знання і вірування прадавніх українців.
Т. з. М’ясниці (Масниці), як і багато инших давніх українських народних свят, було включено до християнського календаря, але з прив’язкою до «паски», тоді як раніше Масниці святкували напередодні Новоліття: Нового року наших давніх пращурів. Новий рік у наших предків починався з першим весняним Молодиком, який настає перед весняним рівноденням (або за иншими джерелами – 1 березня).
Тепер на Масниці готують вареники не лише із сиром, солоним і солодким, а й з картоплею, з капустою смаженою, з картоплею й капустою разом, із пшоняною кашею зі шкварками, вареники з печінкою, з вишнями, з сушеними грушами, з маком… Смакують і налисники, й сирники, і пиріжки із сиром до сметани й масла, бо ж – Масниця!
Масниці – це українські вареники, це радість в оселі, ситість у родині, свято у громаді.
Масниця – свято всепрощення і примирення. Українці у цей час намагались вирішити всі суперечки, вибачитись і вибачити, щоб весну зустріти у злагоді і мирі.
Колодій у прадавньому розумінні – це маленький Сонце-Божич, який від свого Різдва (22 грудня) уже підріс і набрався сили розкручувати Сонячне Коло, тобто став Коло-Дієм (Коло – це Сонце). Це час активного Сонця, коли воно набирає сили (Діє). З наближенням весни Сонце все вище підіймається по своєму небесному колі, відганяючи зимові холоди, а своє тепло й енергію передає природі й людям. Отже, «Коло діє», життєтворний процес на землі триває, настає новий етап його оновлення.
Українське свято Колодія має суто національний зміст
і в нього дуже мало спільного з московинською Масляною, якої в козацькій Україні не було, позаяк її занесено з Московії. Там Масляна має зовсім инший характер, ігрища, пісні, звичаї і навіть страви.
Починали святкувати Колодія на початку тижня. Наші предки вважали Колодку (колоду) символом продовження роду (фалічний знак). Ритуали мали свою послідовність: народження, освячення, дієвість, смерть, захоронення та оплакування. Веселощі, забави і жарти супроводжували умовні обрядові дійства упродовж усього тижня.
Незважаючи на різне тлумачення Колодія, свято широко відзначали на всіх теренах України. І хоча є деякі відмінності у проведенні його в різних краях, та зміст і характер були однаковими. Це – власне українське свято.
Свято супроводжують обрядами, пов’язаними з проводами зими і зустріччю весни. Воно має характер загального примирення, злагоди та всепрощення. Зазичай у цей час влаштовують народні гуляння, а всі дійства направлені на те, щоб прогнати зиму і розбудити природу від сну. Усі ці дні не роблять великих робіт, а славлять Колодія, Сонце, Весну і Світло.
Протягом сімох днів влаштовують врочистості, які славлять Колодія. Свято відлунює звичаєвість доби матріархату, позаяк жінки – це головні дійові особи. Колодія вважали Богом шлюбу, любови, здоров’я і злагоди, тож дійства були пройняті іграми та веселими забавами.
Свято Колодія існувало на теренах сучасної України ще з часів Трипільської культури
Воно трохи змінилось під час запровадження християнства на Русі. Як і на всі инші народні свята і звичаї, у нього додали християнського релігійного змісту, але звичай святкування переважно залишився незмінним. Втім, так тривало аж до радянських часів. Тоді свято не просто видозмінилось, а його повністю замінили иншим, чужим, яке не має нічого спільного з українською культурою, попри деякі спільні ознаки з Масницею.
В Україні в усі часи головним обрядом Масниці були «колодки»
Сонячну ознаку Колодія, як символ продовження роду, – маленьку вербову колодочку, перев’язану стрічечкою, дівчата прикріпляли на груди своєму хлопцеві або «сповивали» і залишали до суботи.
У неділю відбувалося завершення життєвої долі «колодки»: молоді заміжні жінки «волочили колодку». Вони прив’язували колодку до тіла самітним хлопцям і дівчатам, які не одружилися торік. А позаяк ніхто не хотів тягти колодку, то від неї відкуплялись кольоровими биндами, танцями, піснями або їжею й напоями.
Парубочу колодку чіпляли хлопцям, котрі за рік не одружилися, чіпляли до руки чи до пояса колодку (загорнуте у полотно вже справжнє полінце). У такий спосіб намагалися карати затятих одинаків. Пам’ятаючи про такий звичай, парубки заздалегідь готували «відкупного» грішми, дарунком або виставляли могорича. Лише так можна було відкупитись.
На відміну від парубочої, дівочу колодку оздоблювали паперовими квітами, барвистими биндами та прив’язували дівчині, котра забарилась із заміжжям, до лівої руки. Дівчата теж могли відкупитися стрічками, намистом, хустиною чи танцями й піснями.
В окремих місцевостях прив’язували колодку і батькам (до ноги) у покарання за те, що своєчасно не одружили своїх дітей. Особливо ж тим, які відмовили нареченому і сватам. Звісно, ніхто не хотів ходити з таким собі «ярликом», а тому одразу ж давали жінкам певний відкуп. Ним могли бути кольорові бинди, намисто або ж наїдки, солодощі. Цього дня хлопці вибирають наречених.
Звичаєве право українців осуджувало тих, хто ухилявся від подружнього життя, а отже, від продовження роду. А Колодій нагадував: «Не вженився єси – то колодку носи!».
За народним повір’ям, Колодій – як Бог і опікун шлюбу, щедро обдаровував здоров’ям, злагодою, достатком тих, хто створював родини, дарував подружжю діточок.
На цьому тижні не вживали м’яса, а тільки молочні продукти: так вшановували худобу. Освячували продукти тваринного походження, зокр., молоко, масло, сир, які складали біля образка Бога Велеса. Звідси й приказка: «У Велеса й борода в маслі». Люди вірять, що цього дня Велес пильно наглядає за тваринами. Тому з образом Велеса йшли благословляти тварин і кропити їх свяченою водою.
На Масницю-Колодія готували драглі (холодець) зі свинячих, курячих чи баранячих ніжок, тому його ще називали «Ніжкові заговини», особливо полювали за такими кісточками дівчата, вони ними ворожили наступного понеділка. Проте основною обрядовою стравою Колодія-М’ясниці були вареники (або пироги) із сиром, які вживали з маслом чи сметаною, а також млинці на пошану Сонця, медові напої тощо. Звичай випікати млинці походить від стародавнього культу Сонця, яке народилося наприкінці грудня, відколи світловий день почав зростати. Популярними були й сколотини (маслянка) від збивання масла. «Хай буде, – казали, – і маслянка, аби щоранку».
Наприкінці тижня проводили масові гуляння на сільському майдані. Парубоча громада встановлювала гладенький і високий стовп (Колодку), який нерідко намащували жиром (чи маслом), а на верх підвішували чобіт. Парубоцтво змагалося за право дістати чобіт, найспритніший отримував приз: пару чобіт для майбутньої тещі.
Всі обрядові дійства щедро супроводжували піснями й хороводами, жартами і пригощанням один одного млинцями, закликаючи весну:
Ой весна, весна, ой весна-красна,
Що ж ти нам, весно-красна, принесла!
Принесла я вам ясне Сонечко,
Ясне Сонечко у віконечко!
А на завершення гулянь спалювали величезне опудало М’ясниці (Мари, Зими), яке символізує проводи холодів і народження Весни й нового життя.
Крім того, українці цього дня прогнозували ще й погоду
Вважали, яка «сиропустна неділя», таким буде і Великдень.
Християнська церква намагалась (-ється) присвоїти Колодія-Масниці і додала це свято у свій календар, проте свято так і не набуло християнського змісту. А що чужовір’я довго панує в Україні, то з часом автентичну дату святкування Масниць було забуто. Н. Дубровський зауважує, що масничні обряди суто зимові і їх не відзначають навесні. Він вважає, що масничні обряди перейшли з Велеса (Власа), в якого «і борода в маслі». У Білорусі збереглася приказка: «На Аўласа бяри каўшом масла» (белорус.) – «На Власа бери ковшем масла». У Поліссі досі Широкий четвер називають «Власов» або «Волосся». Млинці – прадавня страва М’ясниці.
В Україні Масниці мають свою яскраво виражену індивідуальність
Зокрема, на Поділлі хлопці пригощали дівчат пивом, солодощами, себто купували (запивали) Колодку. У подяку за це кожна дівчина вишивала перкалеву хустинку, оздоблюючи її квітками й ініціалами свого обранця, і дарувала йому на Великдень, цебто повертала Колодку. Такі обряди нерідко завершували укладанням шлюбу.
Головний почастунок на Колодія-Масниці – вареники з сиром і сметаною, млинці з різними начинками чи просто зі сметаною, пироги з сиром, гречані млинці. А чому млинці? Бо вони круглі, мають форму кола, себто сонця, яке і славили наші предки, адже ми, українці, – одвічні сонцепоклонники. Головним напоєм були наливки й инші трунки.
Свято Колодія характерне лише для України та Білорусі і сягає своїми коренями ще глибоко дохристиянських часів. Схожі звичаї є у наших сусідів. Неодружені словацькі хлопці теж «тягають колодку» (див. світлину).
Протягом цілого тижня паралельно з иншими обрядами проходило коротке Колодчине життя. Як і молодиці, дівчата цього дня п’ють трунки і співають:
Не пускає мене мати на вулицю погуляти,
А хоч пустить, то пригрустить:
– Іди, доню, не барися, у сінечки – та й вернися!
Бо надворі піст наступає, а хто його проскаче,
Той Великодня не побачить…
У четвер на цьому тижні господині збираються гуртами і спеціально гуляють, «щоб телята водились!.» Вони і не прядуть на цьому тижні: «щоб масло не гіркло!».
У п’ятницю – частунок тещі. Колись в Україні був звичай двічі на рік частувати тещу: «щоб горло не пересихало». Хто одружувався в осінні М’ясниці, той урочисто віз тещу до себе в гості на другий день Різдвяних Свят, якщо добра, або на третій – якщо зла. Хто ж одружився в різдвяні М’ясниці, той возився з тещею у п’ятницю на Масницю. Разом з тещею запрошували ще й инших родичів. Частуючи гостей, зять промовляв: «Пийте, люди добрі, по повній чарці, хай у моєї тещі горло не пересихає!» (натяк на її сварливість).
Ніжкові заговини
На перший день Загальниці, в останній тиждень Масниць (М’ясниць), за стародавнім звичаєм готували холодець зі свинячих або баранячих ніжок; тому цей день ще називали Ніжковими заговинами.
На Слобожанщині хлопці та дівчата після вечері на Ніжкові заговини ворожили: збирали зі столу кістки, виходили на подвір’я, ставали під коморою і кидали кістками у ворота. Існує повір’я, що хто в цей вечір не докине від комори до воріт свинячою кісткою, той до Великодня не доживе.
Притримані від понеділка «ніжкові заговини» (кісточки від холодцю) дівчата виносили на вулицю й кидали їх від порога до воріт. Якщо хрустець долетів – та дівка буде здоровою протягом року, а коли перелітав через ворота – дівчина неодмінно вийде заміж.
Є чимало літературних і фольклорних творів на підтвердження назви «Масниця» у мовленні і звичаях українців, напр., народна пісня «Летів голуб понад хату» (у запису Степана Руданського)
Летів голуб понад хату,
Спустив головочку,
Кличе мати вечеряти
Сина додомочку.
А вже ж мені, моя мати,
Вечеря не мила.
Сидить тая розлучниця,
Що нас розлучила.
Розлучила мя з тобою,
Як рибку з водою.
Щоб же вона наложила
Свою головою…
Ходив же я без масниці
На ті вечорниці.
Любив же я три дівчини
Без жодной причини.
Їдна пішла в осінь заміж,
А друга — в Масниці,
А третяя, чорнобрива,
Пішла у черниці.
А в черницях добре жити,
Єсть що їсти й пити,
Тілько мені доганочка,
Що чорно ходити.
Тече вода з-під города,
Кінь не хоче пити.
Приступило до дівчини –
Не хоче любити.
Тече вода з-під города,
Каміння лупає.
З великого коханнячка
Розлука буває.
(Подано за виданням: Народні пісні в записках Степана Руданського. – К.: Музична Україна, 1972 р., с. 113 – 114).
Пізнаваймо своє, вивчаймо рідне! Відроджуймо і поширюймо українські національні свята! Не запобігаймо перед чужим, коли маємо своє: давніше і краще!
З Колодієм вас! Бо Коло (Сонце) вже діє! З Масницями! З наближенням Весни!
facebook.com/Ridivira
twitter.com/Ridivira
plus.google.com/Ridivira