Колодій від Євгена Товстухи

У звичаях нашого прадавнього народу великою пошаною користується призабуте свято Колодія. Час святкування його – та благословенна пора, коли зима з весною зустрічається. Назване свято багате веселими запальними піснями, дивними невимушеними ритуалами, нестримною радістю:

Благослови, мати,
Весну закликати,
Весну закликати,
Зиму проводжати.
Весна у човночку,
Зимонька в візочку.

Згадане свято триває довго – впродовж тижня. Першого дня відзначають родини Колодія.

Ой турицю, турицю
Та й на нашу вулицю.
Кума дитину знайшла,
Колодієм нарекла.

Поважна ряджена кума з великим, робленим животом, на очах у громади народжує Колодія в образі звичайнісінького, надто рухливого у золотавому одязі, білявого хлопчика. Після "пологів" кума з хлопчиком відразу зникає до іншої кімнати, щоб напоїти немовля чарами-соками Матері-Птиці і щоб він відразу став дорослим. І от за якусь мить він прилітає в особі переодягненої запальної жінки. Одяг його сонячний, козацький, вуса – довгі, чуб пшеничний. Він на дивному коні. Вогненний гривастий кінь і золотий Колодій уособлюють відновлення весняного сонця після тривалої похмурої та набридлої зими.

У ритуалах цього свята багато дійств. У діалогах та монологах його імпровізованих мізансцен звучать гадки:

– Пошануймо, люди добрі, наше сонечко повесніле, яке прибуло до нас в образі Колодія.

З Колодієм учасники свята обходять тричі навколо стола, славлять Колодія, Сонце, Весну, Світло. Після урочистого пошанування вони запрошують Колодія до гостин. Тут починається багато гумористичних ритуальних дійств, в яких переважають дотепні сцени та кепкування. Особливо з незугарних чи підстаркуватих парубків. Перепадає їм за те, що не вміють залицятись, скупі на слова, обіцянки, почуття. Не вміють шанувати дівочої вроди, спокусливих принад тощо. Врешті, не роблять щонайменшого кроку до одруження і ніяк не виберуть любу серцю та душі наречену. Таким парубкам у вибухах молодецького сміху та нестримного реготу прив'язують до ноги велику колодку як ознаку затятого бурлакування. Діяла й інша гадка: хлопець згодом втомиться тягати осоружну важку колодку та поспішить посилати старостів до дівки на виданні.
Збираючись на вечорниці, дівчата не лише веселились, змагались у дотепах, кепкували, мріяли-гадали про судженого, його красу, велич, обопільне щастя. Вони також пряли, вишивали, розмальовували писанки, пекли млинці, варили вареники тощо.

На вечорницях кожен хлопець неодмінно старався вибрати собі дівчину, щоб навесні разом ходити на "колодки" – вечорниці просто неба, під місяцем ясним. Щоб добре нагулятися і до зими побратися. Молодь та й літні люди збиралися гуртом, їх єднало давно очікуване свято Колодія. Дівчата, сподіваючись оманливих літніх любощів, весело заводять:

На колодку ішла –
Оглядалася.
На колодці була –
Милувалася.
А з колодки ішла –
Цілувалася.

Хвилі піднесених голосів то стихають, то наростають. І вже у світлиці відгукується і не хоче затихати переповнена спокусливими дотепами молода душа:

Ой була я на колодці,
Моргала на хлопців:
– Гаю, парубочки, гаю,
Гарні брівоньки маю...
А ще кращі намалюю,
Ними хлопців зачарую.
Ними хлопців зачарую,
З незугарних покепкую.
Чарую, зітхаю –
Черевички маю...
Якби не зітхала –
Черевичків би не мала.
Якби не манила,
То боса б ходила...

Після “смерті” Колодія приходить смуток. Але він тимчасовий. Обертається, крутиться в дужих і спритних парубоцьких руках вербове колесо, як символ невпинного руху Сонця. Радість переповнює весняною бадьорістю оновлені і спраглі до любощів серця:

Кроковеє колесо, колесо
Вище тину стояло, стояло...
Копу дива бачило, бачило.
Чи бачило колесо, колесо,
Куди милий їхав, поїхав.
За ним трава зелена, зелена
І дібровонька весела, весела.

Перед початком урочистого трапезування найповажніша жінка села, кутка, вулиці чи хутора (а в сиву давнину – волхв) проводять "Замовляння Колодія". Поступово гасне гам. Запановує на кілька хвилин урочиста тиша. Лише стукіт десятків спраглих сердець. Лише пильна увага і глибоке переконання, що громада дослуховується голосу вічності.

Про замовляння Колодія читаємо далі