Коли зацвітав дерен

Увага!  Діти наші ніколи не ставали на коліна,
цей рабський звичай нам, на жаль, принесло християнство.
Діти просто вклонялися батькам

А інші бабусі-прабабусі, коли були малими дітьми, вміли дуже гарно співати. Співанки ті вони складали самі. Про те, що  хвилювало їхнє серце. Розтане, наприклад, сніг, пригріє сонечко, побіжать струмочки, зазеленіє травиця, з'являються перші квіти, — аз ними і співанки-веснянки: 

Прийшла весна, прийшла красна, вже сонечко гріє, 
Вже зацвіла верба рясна, травка зеленіє. 
Вже зацвіла верба рясна, а в лугах дерени, 
Поміж цвітом, поміж рясним листячко зеленіє...

Весняне дійство у наших бабусів та дідусів починається тоді, коли зацвітав дерен (або як ще називають його — кизил). Це дерево зацвітає першим і дітлахи вибігали до нього,  бралися за руки та й хороводили: 

Цвіти-цвіти рясним цвітом, йде весна та й прийде літо, 
А на цвітку пташка сіла, то зозулька прилетіла. 
Стала вона кукувати, до нас щастя закликати, 
Цвіти-цвіти, осипайся, із сонечком привітайся, 
Най зігріється землиця, би вродилася пшениця...

Наші прадіди і прабабусі вірили, що кожне дерево, кожна травиночка, кожна квіточка і навіть вода — живі, а тому все бачать і чують. Вони не ламали гілок (навіть на пасовище брали мертву гілку — прутик, із сухого дерева), не рвали квіток, бо квітки хочуть, як і ми, жити. Отож вважали, що за привітання дерен попросить у Бога для них гарну теплу весну, яка добре пригріє святу землю, щоб був гарний урожай, не було голоду. А щоб пташки бачили, як вони їх чекають та визирають,  просили матусю зліпити з тіста різних пташок, випікати їх у печі, як хліб, клали у вікно, щоби птахи бачили, що у цій господі їх чекають. А також йшли з цими птахами на поляни, тримаючи її на піднятій долоні і проказували: 

— Божа пташко, нам без тебе дуже тяжко. 
Взимі сумували, як за тебе не знали. 
Ходи до нашої хати, будем тебе шанувати, 
Гнізда від котів пантрувати...

А потім з тими пташками ішли до своїх нанашок і під вікнами проказували: 

— Божа пташка прилетіла, у садочку нашім сіла. 
Стала вона вам співати, до вас щастя закликати. 
Би хвороби ви не знали, би в здоров’ї си тримали, 
Би велася худобина, зародила садовина, 
Би в городі було рясно, а на серці вашім красно.

Нанашки виходили, брали пташок, а діточкам дарували рушничок, проказуючи: 

— Би було чим кулешку накривати на крузі...

Тобто, щоб гарно зародив урожай і круг не був порожнім, бо не раз доводилося через недоріддя зазнавати голоду. 

У день, коли зацвітав дерен святкувалося СВЯТО МАТЕРІ. На дерені народжувався квіт, починалося нове життя. А наша матуся дає нам, отож дитина підходила і так до неї говорила: 

Мамко, дав Господь що все вже си розпускає, 
Най Божа пташка вас привітає. 
Най зозулька накує вам премного літ, 
А я вас буду пантрувати. 
Благословіть...

Синок чи донечка опускалися перед матусею на коліна, цілували неньку у руку і просили благословення, тобто доброго побачення, на цілий рік. Бо матінка хрестила зігнуту перед нею голівку і проказувала: 

— Як Господь дерен сьогодні цвітом благословив, так і я тебе благословляю.
Дерен буде опадати, а ти до останньої своєї дниньки цвісти... 

Синок чи донечка піднімалися з коліночок, знову цілували неньку і обдаровували: виймали із пазухи зліплену із глини  зозульку, аби вона матусі багато років життя накувала, від зла оберігала. 

Зозулька була із сизої глини, взятої із бережка, глина та дуже міцна, та зозулька не розсихалася. Матуся ставила її на сволок (колись стеля була у кімнатах з дощечок, а тримали її дві гарно обтесані колоди, що простягалися під нею навхрест — сволоки). Хто заходив до хати, то зразу здіймав очі на  даруночки діточок, тому діти старалися зліпити зозульки гарними... 

Коли матусю привітали її синочки та донечки, то збиралася вона і йшла свою матусю вітати. Брала з скрині сорочку, яку вишивала для неї у піст (піст — це коли людина зовсім не їсть м'ясо, молоко, щоб душа була чиста), горботку, яку ткала, і так же опускалася перед своєю ненькою на коліна, цілуючи її у руку: 

— Благословіть, мамко, поле засівати.

Бо люди вважали, що якщо матуся не поблагословить, то поле зародить недобрі урожаї, які' не даватимуть людині гарне здоров’я, тому що матуся є і старшою на землі над усім. Отож матуся й благословляла: 

— Най родить тобі із води, і з каменя, не лишень з землі. 
Най буде тобі політку на сто прожитків, не лиш йа один (тобто 
най зародить стільки, щоб.стало не лишень на рік, а й сто років).

Тоді наша матуся обдаровувала свою матусю отим, що шила для неї, ткала... А татусь наш теж йшов до своєї мамки. Адже зацвів дерен, незабаром треба буде поле орати, а без маминого благословення не можна торкатися до неньки-землі, бо вона може розгніватися дуже. Він брав зроблені для матусі чоботи чи киптарик, чи ще щось, шо зуміли виготовити його руки, і також вклякав, а мамка проказувала: 

— Де твій плуг си притули, най земля силу свою розтули. 
Де лишиш за плугом свій слід, най зродить на много літ... 

Мама у родині взагалі дуже шанувалася. Ні синок, ні донечка ніколи не підвищували до матусі голосу, а вранці, коли  прокидалися і вмивали своє личенько, цілували матусю у руку, теж просячи благословення: 

— Благословіть, мамочко, дниньку по-божому прожити.

Мамка відмовляє: 

— Благословляю. А тепер най тебе переблагословить Господь.