Комора – особливості зведення

Комора (“шпихлір” на Правобережжі) – важлива споруда у господарстві, це місце зберігання харчів, запасів зерна, господарського інвентаря та речей вжитку.

Будувалася у двох виглядях чи в хаті поряд з сінями чи окремо в дворі. Майже всюди в Україні вона була при хаті, вхід — найчастіше з сіней , зрідка траплялися комори, до яких входили просто з житлового приміщення.

Матеріал спорудження  той же самий, що й у хати. А відрізняється лише відсутністю вікон та печі. Якщо хата дерев’яна, то комору іноді не білили. Рідко при дерев’яній хаті комора бувала плетеною. Якщо комору відокремлювали від хати, то прагнули максимально убезпечити її від пожежі.

Окремі будівлі-комори у 19 столітті були тільки в заможних селян, а також у тих господарствах, де була потреба у тривалому зберіганні зерна.

В якому б вигляді комора не була,— при хаті чи окремо,— її конструкція  завжди є однокамерною будовою, найчастіше зі стелею, неодмінно з підлогою, яка за можливості вище рівня ґрунту. Крім цього, комора цілком закрита, тобто в ній немає навіть вікон, якщо не зважати на маленькі (без скла) отвори попід під стелею. Особливий рід комори являє собою стебка (комора, опалювана взимку).

Для будівництва добирали переважно широкі дубові плахи, які найчастіше залишали відкритими. Майже всюди навпроти вхідних дверей комори влаштовувались піддашшя або галереї. Вони захищали вхід від опадів і одночасно збагачу­вали пластику об’ємів комор. Перекривали комори чотири­схилими дахами. Були й двосхилі, з трапецієподібними чільним і тильним фронтонами. Піддашок галереї, який влаштовувався при вхідних дверях, спирався на 2-4 стовп­ики. Закривали комори із середини дерев’яними замками.

У коморі складали дрова, аграрні знаряд­дя, ставили вози та сани. Щоправда, на Поліссі для возів при хаті відводили окремі приміщення — колєшні. На Покутті, Закарпатті для возів будували спеціальні будиночки або навіси — возівні. Сіно зберігалося в засторонках клунь, на горищах хліва чи стайні, а також в оборозі — простій споруді з чотирьох стовпів, над якими споруджувався пересувний (по вертикалі) солом’яний дашок.

Усі будівлі двору об’єднувались в один ансамбль за допомогою огорож. Водночас вони були перешкодою для худоби і лісових звірів. Прохід до садиб забезпечувався через ворота, в лісостеповій частині України — низькі та двостулкові.