Коровай – невід’ємний атрибут традиційного українського весілля

В Україні коровай був відомий виключно як обрядовий весільний хліб, тоді як у деяких інших народів його використовували і для інших потреб.

Коровай – магічний символ, який об’єднував усі дії складного і різноманітного весільного обряду. За українськими весільними традиціями на весілля випікали, крім найголовнішого короваю, ще багато різних весільних обрядових хлібів. Призначення цих хлібів у ритуалах відбилося і на їх характерних назвах: батько, пара, лежень, гілочка, ріжки, теремок, весільні гуси і так далі.

Однак коровай залишався основним традиційним весільним символом для важливих обрядів. Ним благословляли молоду пару, покривали наречену, з’єднували два роди в один загальний рід. Менш значущі, але необхідні ритуали супроводжували врученням інших весільних хлібів. Для запрошення гостей на весільне торжество використовували калач, який ще називали шишкою.

З коровайного тіста, яке залишилося, випікали “гусей” – невеличкі хлібинки у вигляді гуски. Часто в них навіть запікали яйця. Цих “гусей”, співаючи обрядову пісню, коровайниці продавали гостям під час весілля:

– Добрий вечір, старосто, ми – йдемо! Ми тобі гусочку несемо! Ми тобі гусочку несемо! Просимо на гусочку й на качечку. Ще й на білі лебеді, що плавають по воді! Сміх мене пориває – що в хресного грошей не має! А ще більший поривати буде, як він гроші позичати буде. Я на цеє не дивлюся, від хресного одвернуся. Та до стінки оченьками, до хресного плечиками. Краще встроми руку в кишеню та доставай грошей жменю!

При прощанні майбутніх молодят зі своїми холостяцькими або дівочими компаніями, яке передувало переходу юнака та дівчини в інший соціальний статус, використовували хліб, званий гілочкою, дівоцтвом або терном. У ритуалі комори весільний хліб застосовували як магічний атрибут, який дає дітонародження і щастя у сімейному житті. Після весілля молода дружина вшановувала свекруху лежнем, таким же ж хлібом вшановував тещу молодий чоловік.

Одним з найбільш відповідальних весільних ритуалів був заміс весільного короваю, який символізував освячення родичами створення нової сім’ї.

Випікали весільний коровай з дотриманням старовинних традицій, в певні дні тижня (п’ятниця або субота). У чиєму будинку пекти коровай, залежало від місцевих традицій. У східних областях коровай пекли у будинку нареченої. На Волині та Поділля – у родичів. В інших регіонах могли пекти у будь-кого з молодих. Зазвичай у виготовленні весільного короваю брали участь родички з обох родів, демонструючи бажання поріднитися.

Для випікання короваю запрошували жінок, які перебувають у вдалому, щасливому шлюбі. Зазвичай вони приносили свої продукти – сало, яйця, борошно. Кожна дія коровайниць у процесі замісу і випікання короваю мала символічне і магічне значення. Мала значення навіть кількість присутніх жінок. В одних місцевостях вважалося вдалим непарна кількість коровайниць, особливо, якщо їх було семеро. В інших місцевостях запрошували парну кількість жінок, щоб молода пара весь вік жила у злагоді.

Спільна дружна робота коровайниць символізувала єдність і нерозривний зв’язок майбутньої молодої сім’ї.  Замішували тісто і випікали хліб коровайниці, будучи пов’язаними між собою рушником. На результат їхньої роботи були народні прикмети: якщо коровай вийде вдалим – високим, пишним, рівним, то майбутня сім’я житиме щасливо; якщо коровай під час випікання тріснув, то молодих чекає розлука або навіть розлучення; нерівний і погано піднявся коровай віщував труднощі у новій сім’ї. Тому коровайниці, щоб отримати добрий коровай, застосовували весь свій досвід і старання, а також впливали на нього обрядовими піснями та приказками.

Піднялося тісто – акуратно ставили у піч, після чого проводили необхідні ритуальні дії. Старша з коровайниць брала хлібну лопату і стукала нею у всі чотири стіни кухні. Решта жінок разом брали діжку, в якій до цього замішували тісто, і здійснювали з нею ритуальний танець, при якому діжку потрібно було три рази стукнути об стелю, ніби показуючи, яким високим і вдалим повинен спектися коровай. На Полтавщині  розбивали діжку, в якій вимішувати тісто для весільного короваю.

Після участі у весільних обрядах коровай ставили на головне місце святкового столу, там він був окрасою застілля, символізуючи щастя і достаток. Роздавали коровай на весіллі усім гостям. Верхівка короваю була для молодят. Далі, називаючи кожного гостя, хресні відрізали йому шматок короваю. Низ короваю, який зветься підошвою, давали музикантам.