Любов непідвладна часу: зворушлива історія кохання Луіджі та Мокрини

У Києві, у Маріїнському парку стоїть скульптура літньої пари, які ніжно обіймають один одного.

Але історія монументу може здивувати та зворушити кожного.

Луїджі Педутто і Мокрина Юзвук познайомилися 1943 року в полоні у Німеччині, куди їх вивезли фашисти. Він був зовсім молоденьким, усього 21 рік. Їй – 24, вона мала на той час маленьку донечку Надію, яку народила вже у таборі. Там і спалахнула любов між італійцем та українкою. Він завжди їй допомагав, навіть разом утекли з табору і переховувалися в кукурудзі до приходу радянських військ. Але з радісною звісткою про перемогу прийшла й гіркота розлуки. Луїджі хотів забрати Мокрину в Італію, де б вони одружилися. Просив радянських командирів, але ті розлучили закоханих. Він повернувся на батьківщину, на згадку про жінку мав клаптик паперу з адресою. Хотів її розшукати, але приїхати у повоєнний Союз було нереально. Одружився, має сина. Мокрина з дитиною приїхала додому на Хмельниччину, вийшла заміж, народила ще дві доньки.
Минуло багато літ. Коли Луїджі овдовів, вирішив знайти свою Марію, адже лише так називав кохану, бо ще змолоду пам’ятав, що вона не любила своє ім’я. Знав лише її прізвище та місце проживання – Україна, Хмельницька область. А ще мав фотографії, де вони, молоді, в полоні.
Родичі звернулися до телевізійної програми пошуку людей – і знайшли.
І коли у студії стали транслювати сюжет про Мокрину Юзвук, Луїджі пильно вдивлявся в екран. 85-річну жінку телевізійники віднайшли на Дніпропетровщині, в селі біля Кривого Рогу. Жила у старенькій побіленій хатині, трудилася на городі.

Луїджі, переглядаючи сюжет, упізнав свою Марію по ямочках на щоках. А коли побачив знімок, де вони молоді, який показувала Мокрина, схопився за голову і став плакати: «Я хочу бачити її, я поїду в Україну!» Він ридав, не соромлячись глядачів, вибачався і дякував усім. Здавалося, його серце не витримає таких переживань. А почувши, що Мокрина у студії, впав на коліна і дякував Богу.
Вони нарешті зустрілися через довгих 60 літ. Луїджі, мов юнак, обіймав і цілував засоромлену Мокрину. Вона злегка посміхалась і ховала погляд.
– Я тебе ніколи не впізнала б, – сказала українською. А він говорив до неї італійською. Через півстоліття вони, як і колись, розуміли одне одного з півслова.