Магічна трембіта та зозулька: звідки взялись українські інструменти

Народна музика – це та частина культури, яка приховує таємниці або розкриває секрети цілих епох та народів. У музиці сховані всі радощі та печалі поколінь.

Наша країна має унікальний арсенал народних інструментів. І вони надали особливий характер та колорит нашій культурі.

Сопілка стала широко розповсюдженою серед українців ще у часи Київської Русі. Взагалі вона є одним з найдавніших духових інструментів. За деякими припущеннями, на території сучасної України вона вперше з’явилась ще 20 тисяч років тому. Також згадки про неї зустрічаються у літописах ХІ століття, українських народних піснях, казках, легендах та думах.

Цимбали. Учені заявляють, що цьому інструменту вже понад три тисячі років. До України він потрапив у середні віки. Досі тривають суперечки щодо того, як цимбали потрапили в Україну. За однією версією, цимбали увійшли на Закарпаття з території Угорщини, а вже потім поширились на Гуцульщину та Галичину. Інша гіпотеза наполягає, що цей струнний інструмент потрапив в Україну з Білорусі, куди ще у ХІІІ столітті їх могли привезти музиканти хрестоносців. Цимбали являють собою струнний музичний інструмент, який складається з дерев’яного корпусу та натягнутих над ним струн. Зазвичай, верхня частина виготовляється з ялини або смереки, а нижня — із явору.

Бугай. Достеменно невідомо, коли з’явився бугай. Він використовувався у побуті й у чехів, й поляків, й румунів. Але у нас він зберігся переважно у Західній Україні. Інструмент мають робити самі виконавці. Для цього необхідне дерев’яне барильце, яке з двох боків треба обтягнути шкірою. Потім до одного з боків по центру додають пучок конячого волосся. Після цього один музикант бере інструмент під руку, а інший смикає руками за волосся. Так, виходить ревучий звук, який нагадує ревіння бугая. Але, щоб звук був більш повним, перед початком гри виконавець має намочити руки.

Бандура – це оригінальний український інструмент, який набрав популярності ще у XVI сторіччі. Він виглядає, як овальний корпус з грифом, на якому розташовані кілки для басових струн та приструнків зі стабільною висотою звуку. Бандура – це як струнне фортепіано, на ній також можна брати акорди та грати всіма пальцями одразу. Є декілька варіантів гри на бандурі. Зокрема, харківський та чернігівський. У першому випадку інструмент тримають вертикально, притискають до грудей та грають по всіх струнах обома руками. А другому – бандуру розгортають ліворуч, і таким чином лівою рукою грають на басах, а правою – лише на приструнках.

Зозулька. Ми звикли, що зозулька є здебільшого дитячою іграшкою. Але така “забавка” має велику історію. Зозульки виробляють із глини та надають їм форму різних тваринок, пташок та хатинок. В них є спеціальні отвори. В основний вдувають повітря, а з маленьких, які розташовані по боках інструменту, вилучають звуки різної висоти. Висота звуку залежить від того, який з отворів у момент гри закритий чи відкритий.

Гудок є прообразом скрипки та одним з найдавніших струнних смичкових інструментів. Всі звуки на ньому видобуваються за допомогою лукоподібного смичка. Цей дивовижний інструмент зображений на фресках ХІ століття у Софійському соборі. А це свідчить про те, що з’явився він на території сучасної України ще задовго до цього. На гудках грали переважно веселу танцювальну музику.

Трембіта є гуцульським духовим музичним інструментом. Досі лишається поширеним інструментом на сході українських Карпат. У середньому довжина трембіти складає три метри, але вона може сягнути й восьми. До речі, від довжини інструменту залежить й висота звуку. На вузький кінець трембіти встановлюють дерев’яний або металевий мундштук. Виготовляють її зі смереки та обгортають березовою корою. Але вважається магічною та трембіта, яка виготовлена з “громовиці” – дерева, у яке потрапила блискавка.

Раніше трембіта була єдиним засобом зв’язку між вівчарами. За допомогою інструменту вони могли оповіщати про своє місцеперебування, а також попереджати про небезпеку. Звук трембіти може лунати на 50 кілометрів.

Цікавою є історія виникнення трембіти. Легенда розповідає, що колись дуже давно покохали один одного парубок та дівчина. Але через деякий час родина молодої красуні перебралась до Говерли, а сім’я, де виріс юнак, попрямувала у Бескиди. Сумуючи за коханою, хлопець вигадав трембіту із силою громовиці. Як гукне – чути аж на Говерлі. Але згодом юнак загинув у бої з диким звіром, а дівчина про це не знала. Марно чекала вона коханого, а потім взяла свою трембіту та піднялась на Говерлу. Відтоді ніхто її більше не бачив. І кажуть, коли у Карпатах гинула чиясь любов, то з Говерли було чути печальний звук трембіти…