Мічень, крутень, бокогрій

Він – і молодший, і найстрашніший, і найкоротший. Чому ж така доля випала сáме йому? І що ми знаємо про нього?

Ааа, ви не знаєте, хто це такий: мічень, межень, казибрід? Та це ж останній зимовий місяць: лютий! Ось яке синонімічне багатство назв витворила українська нація для одного місяця (лютого) протягом багатьох тисячоліть свого існування: мічень, крутень, бокогрій, лютень, сніжень, зимобор, криводоріг, межень, казибрід, казидорога..!  А в іще сивішу давнину – лютий, лютиць,  травиць-стеблиць (кінчається трава, сіно), чурець-рідиць (бо болото рідке). А кришень – у 2 останні місяці Орійського року (січень, лютий), його криша, кінець (за Сергієм Піддубним).

Понад півтора десятка назв! А ми скільки знаємо? Одну… Тож збагачуймо ж своє мовлення! Відродімо наші давні назви, синонімічні наймення лютого! Не даймо їм зникнути!

Проте… В останні роки майже по всій Україні він приходить зі вже звичним безсніжжям. Схоже, зима вже бореться з весною. Чи це ще осінь досі бореться із зимою?.. Погода така сама, як була три місяці тому. Щоденна сіра кирея-мантія хмар нічого доброго не обіцяє ні на черговий день, ані на весь місяць. Хіба що день чи два засніжить – і знову теплінь далеко не лютнева. Сірі шиферні капелюшки хат доповнюють невтішну картину обличчя села, яке ще пам’ятає останній зимовий місяць зовсім не таким, як зараз, а справді лютим: із найсильнішими морозами й великими снігами (бездумне втручання людини у природу робить свою сумну справу)... 

Лютий – другий місяць року у григоріанському календарі, має 29 днів у високосні і 28 днів – у звичайні роки.

Назва лютий закріпилася за місяцем у к-ці XIX сторіччя. Цей місяць завше мав люту вдачу. В лютому характерні пронизливі сніговії, колючі морози, вітри й перемети. Про це свідчать і давні назви місяця: крутень, зимобор, криводоріг, казибрід, межень (межа між зимою й весною). Инші народні назви лютого: лютень, бокогрій...

Втім, для лютого в Україні характерна часта зміна синоптичних процесів, які й призводять до різких коливань температури повітря. А вже із середини лютого починається повільне зростання температури. Взагалі лютий зачасту буває холоднішим за січень.

В українців, як і в білорусів, закріпилося слово місцевого походження: лютий. Його етимологічне коріння пов’язане з конкретними природними реаліями.

У багатьох народів, зокр., й у стародавніх римлян, останній місяць зими завершував річний цикл. Не випадково Овідій писав: «Дивно, чому новий рік починається в холоднечу? Хіба не краще започатковувати його світлою і сонячною дниною?». Тому римляни річний відлік починали з березня, а лютий вважали останнім місяцем року. Звідси й латинська назва «фебруаріс», себто «очищення». Цією назвою користується більшість европейських народів. Втім, березнем починали рік колись і ми, русичі, поки не стали запобігати перед чужим і переймати його, забуваючи рідне... 

А погоду на початок лютого (та й надалі) передбачали і протягом усього року і ще в січні, зокр., 31-го дня: якщо захід сонця був пурпуровим, то на ранок (1 лютого) очікували великого снігопаду, морозу й вітру. Погоду передбачали і ворони: якщо вони летіли зграями, варто було очікувати сильних морозів.

Погоду на весь місяць передбачав і перший день лютого. Напр., якщо 1 лютого була ясна погода чи капало зі стріхи, то очікували ранню весну: «Якщо крапíль – то у весну ранню вір». А ось якщо ввечері на небі було багато зірок, то зима ще довго протримається. Якщо 1 лютого кружляла заметіль, вірили, що така погода затягнеться. Цей день називали Громовицею, бо саме 1 лютого у природі можлива була гроза.

Але приказка застерігає не розслаблюватися: «Ще спитає лютий, чи ти взутий».

Недарма кажуть, що лютий – місяць вітрів і кривих шляхів, себто частих морозів і заметів. Щоправда, деякий час в Україні лютим (лютнем) називали й січень, про що стверджують літературні й історичні джерела, і лише наприкінці ХІХ ст. за другим місяцем року закріпилась остаточна назва.

Крім офіційної, у багатьох краях України побутували, а почасти й нині існують свої, діалектні, назви, означені образним світобаченням. Усі вони відбивають сувору й норовисту вдачу цього місяця: сніжень, крутень, зимобор, лютень, криводоріг, бокогрій, межень... Яків Головацький зафіксував у західноукраїнських говірках і такі назви: казибрід, казидорога: од лексичного «казитися», цебто впадати в лють, скаженіти; саме це означення найповніше відтворює природну вдачу лютого.

Традиційно з лютим пов’язано чимало звичаїв, обрядів, сподіванок і... несподіванок. З останнім місяцем зими у хліборобів завершувався і традиційний зимовий перепочинок. Селяни готувалися до нового хліборобського сезону: вивозили гній на поля, перевіряли схожість зерна, лаштували сільськогосподарський реманент.

З лютим міцно пов’язані і природні передбачення погоди: якими будуть весна і літо, чи защедрить урожаєм рік новий?