Міф про схожість і братерство російського та українського народів

Міф про схожість і братерство російського та українського народів, створюваний російськими ідеологами сотні років, сьогодні валиться, як картковий будиночок.

Понад 150 років тому професор Київського і Санкт-Петербурзького університетів М.Костомаров видав дослідження про українців і росіян – сьогодні актуальне як ніколи.

На Росії люди більш довірливі, ніж в Україні, і вірять владі безумовно, тому легенда про братерство ще жива. А українці, піддавши усе аналізу і критиці, сьогодні майже одноголосно міф про братерство з росіянами викинули зі свого життя, і, здається мені, назавжди. Неприкрита війна Росії проти України переконує навіть глибоких строків в тому, що росіяни та українці далеко не брати і навіть не родичі.

Російська імперія завжди напередодні воєн і криз посилювала міф про братерство слов'ян. Однак знаходилися світлі голови, які протиставляли емоційної брехні факти істини.

Понад 150 років тому видатний російський вчений, професор Київського і Санкт-Петербурзького університетів Микола Костомаров видав дослідження про українців і росіян «Дві руські народності». Робота вченого була надрукована в 1861 році в Санкт-Петербурзі, але досі майже невідома на батьківщині і в Україні. Причина ясна. Позиція вченого не вписується в рамки брехливої російської ідеології.

Професор фактами доводить суттєві ментальні відмінності двох етносів. Переконує, що сусідні народи мають рішучі відмінності в культурі, в поведінці, у світосприйнятті. Цікаво, факти, викладені вченим, якого свого часу називали «блискучим», зможуть переконати зашореної брехнею середньостатистичного громадянина пострадянського простору? 

Нижче наведені думки Миколи Костомарова з роботи «Дві руські народності», 1861.

ЗВИЧАЇ

У характері українського народу переважає особиста воля, а в російському переважає загальність. Для українця докорінно зв'язок людей грунтується на взаємній згоді і може розпадатися по їх взаємної волі.

Кацапи прагнуть закріпити необхідність і нерозривність раз встановленого зв'язку, а саму причину встановлення вилучити від людської критики.

Колектив для українця не те, що для кацапа.

Для перших – це добровільна організація людей. В Україні кожен член громади – незалежна особистість, самобутній власник. Обов'язок його в громаді тільки в сфері взаємної безпеки і вигоди кожного.

Для кацапа колектив – вираз загальної волі, що поглинає особисту самобутність кожного.

СІМ'Я ТА ГРОМАДА

У кацапів сильно виражене прагнення до тісної колективної організації людей, де знищуються особисті інтереси під владою загальних. Нерушима законність загальної волі, виражена сенсом важкої долі, збігається в російському народі з єдністю сімейного побуту, неделимостью сімей, общинної власності. Для українця немає нічого важче і противнее такого порядку.

Сім'ї українців діляться і дробляться, як тільки з'являється потреба у самостійному житті. Опіка батьків над дорослими дітьми здається для українця нестерпним деспотизмом. Претензії старших братів до менших, як і відносини дядьків з племінниками, збуджують несамовиту ворожнечу між ними. Кровний зв'язок і спорідненість мало розташовують українців до згоди і взаємної любові.

Навпаки, дуже часто люди привітні, лагідні, мирні знаходяться в непримиренній ворожнечі зі своїми кровними родичами. Сварки між рідними – явище саме звичайне в будь-яких станах. В Україні, щоб зберегти любов і злагоду між близькими родичами, треба їм розійтися і якомога менше мати спільного. Спорідненість зв'язків українців веде скоріше до ослаблення їх, чим посиленню.

Навпаки, у кацапів, кровний зв'язок змушує людину нерідко бути до іншого дружелюбніше, справедливіше, поблажливіше, навіть коли він взагалі не відрізняється цими якостями у ставленні до чужих.

Українець тоді шановливий син, коли батьки залишають йому повну свободу і самі на старості років підкоряються його волі. Тоді добрий брат, коли з братом живе як сусід, як товариш, не маючи нічого спільного, нероздільного. В українських сім'ях дотримується правило: кожному своє. Не тільки дорослі члени сім'ї не надягають одягу іншого, навіть у дітей у кожного своє.

У кацапів, в селянському побуті, часто дві сестри не знають, кому з них належить той чи інший кожух, а про окрему приналежності у дітей не буває і спомину.

ЖІНКА, МАТИ 

Жінка в КАЦАПСЬКІЙ культурі рідко підноситься до свого людського ідеалу, рідко її краса підноситься над матерією, рідко закохане почуття може в ній цінувати що не будь за межею тілесної форми, рідко висловлюється доблесть і гідність жіночої душі.

Українська жінка в народному фольклорі, навпаки, до того духовно-прекрасна, що і в своєму падінні висловлює поетично свою чисту натуру, і соромиться свого приниження. У піснях грайливих, жартівливих, різко виражається протилежність натури українського і кацапського народів. В українських піснях про жінку, маму виробляється принадність слова і вирази доходять до істинної художності.

Навпаки, кацапські пісні такого розряду показують не більше як прагнення втомленого від прозової діяльності праці забутися на хвилину як-небудь, не ламаючи голови, не чіпаючи серця і уяви. Пісня ця існує не для себе самої, а для якоїсь декорації, більше матеріального задоволення.

ОСОБИСТІСТЬ 

У кацапів кріпак з'єднував свою долю з життям пана: воля пана стала для нього замінювати власну волю.

В Україні життя текло інакше. Поняття спільності майже відсутнє. Давнє право особистої свободи не було поглинуто перевагою громадського могутності, і поняття про загальної земельної власності не виробилося. Кожен хлібороб був незалежним власником своєї землі. Таким чином, право власності прославило багатих і впливових, утворивши вищий клас, а масу бідного народу повалило в поневолення. Але в Україні магнат-власник не уявляв собою вираження панської, а через неї і царської волі, він власник по праву. Це право виражало силу, урочистість обставин і давність походження. Природно, в Україні, кріпак, залежна людина, при першій нагоді, бажав стати вільним.

На Московії кріпак не міг цього бажати, бо знаходив свого пана залежним від іншої вищої волі, так само як він сам залежав від нього.

ВЗАЄМОВІДНОСИНИ БАГАТИХ І БІДНИХ

В українців рідко були випадки, щоб залежний був щиро розташований до свого пана, щоб був пов'язаний з ним безкорисливо, ніби синівською любов'ю.

У кацапів зустрічаються приклади зворушливою прихильності такого роду. Кріпосна людина, слуга, раб, нерідко відданий своєму панові цілком, душею і серцем, навіть і тоді, коли пан не цінує цього. Він зберігає панське добро, як своє, радіє, коли його честолюбний барин отримує почесть. Траплялося бачити панських слуг, яким довірялося займатися якоюсь справою. Самі довірені були природні шахраї, і надували всякого на користь свого пана, але відносно останнього були арістідовскі чесні і прямодушні.

Навпаки, українці виправдовують собою прислів'я: вовка скільки не годуй – все одно в ліс дивиться. Якщо слуга не обдурить пана, то тому, що нікого не обманює. Але якщо вже вправний на обман, то обдурить перш свого пана.

Даремно багаті кацапи, що приїхали в окуповану ними Україну, намагалися добрими зверненнями і справедливістю прив'язати до себе підданих українців. Панські роботи виконувалися завжди без бажання, не було і щирості, прихильності. Тому кацапи оточували себе земляками, а з українцями знаходилися в далеких відносинах.

Дорікати українців в лінощах несправедливо. Вони за своєю природою працьовитіше за кацапів і завжди знаходять для себе діяльність.

ДЕРЖАВА

У політичній сфері українці здатні створювати всередині себе добровільні компанії, пов'язані на стільки, на скільки до того спонукала нагальна необхідність. Міцність їх тримається у праві особистої свободи.

Кацапи прагнуть утворити сильну общинну організацію, яка тримається на вікових засадах і пройнята для всіх людей єдиним духом.

Діяльність української громади веде до свободи, до демократії, але їй важко створити державу.

ПОЕТИЧНІСТЬ ДУШІ

У своєму прагненні до створення ідеї кацапи показують завжди схильність до матеріалізму і поступаються українцям у духовній стороні життя, в поезії, яка в останніх розвинулася незрівнянно ширше, жвавіше і повніше. Прислухайтеся до голосу пісень, придивіться до образів, створеним уявою того чи іншого народів.

Кращі кацапські пісні ті, де зображуються моменти урочистості або біди. Тому так всім подобаються пісні розбійницькі: розбійник – герой, що йде боротися і з обставинами, і з громадським порядком. Руйнування – його стихія.

У кацапських піснях є туга, роздум, але немає майже тієї мрійливості, яка так поетично полонить нас в українських піснях, підносить душу в область уяви і зігріває серце неземним вогнем.

В українців любовне почуття і душа в народній поезії досягає найвищого одухотворення, чистоти, висоти спонукання і грації образів. Навіть матеріальна сторона любові в жартівливих піснях зображується з тією грацією, яка краде тривіальність і одухотворяє, облагороджує чуттєвість.

У кацапів же любов і душа в народній поезії рідко піднімається над матеріальної складової.

ЛЮБОВ ДО ПРИРОДИ 

Кацап мало любить природу. У селянина ви дуже рідко можете зустріти в городі квіти, які знайдуться майже при кожному дворі в українського селянина. Кацап відчуває якусь ворожнечу до рослин. Відомо багато прикладів, коли росіяни рубали дерева біля будинків, потворно побудованих, думаючи, що дерева заважають красі виду. У селах і містах начальству надзвичайно важко змусити жителів поливати і пестити посаджені дерева, охороняти їх від винищення.

У кацапів багато садів, але все майже плодовиті і заводяться з комерційною метою. Кацапи рідко висаджують в них лісові дерева, як непотрібні для повсякденного життя.

Рідко можна зустріти кацапа, який би усвідомлював і відчував красу навколишньої природи, віддавався б спогляданню небесного зводу, впивався беззвітно очима в дзеркало озера, освітленого сонцем або місяцем, або в блакитну далечінь лісів, заслухався б хору весняних птахів.

Навіть у вищих верствах суспільства, залишається та ж холодність до краси природи, прикрита, іноді дуже невдало і смішно, наслідуванням західно-європейської культури, де, як відомо – одним з досвіду, іншим – по слуху, хороший тон вимагає показувати любов і співчуття до природі.

Іноді кацапи звертають свою запозичену «любов до природи» на предмети рідкісні, що виходять із загальної сфери оточуючих його явищ і тішать свої очі штучно вирощених камеліями, рододендронами, магноліями, ніяк не підозрюючи про справжні почуття від споглядання краси природи.

Природа в українській культурі представлена ​​надзвичайно сильно. Українська поезія і пісня нероздільні від природи, вони оживляє її, роблять її учасниць радості і горя людської душі. Трави, дерева, птахи, тварини, небесні світила, ранок і вечір, спека і сніг – все дихає, мислить, відчуває разом з людиною, все відгукується до нього чарівним голосом участі, надії, вироку.

ВІРА В ПРЕКРАСНЕ

Український народ – глибоко релігійний народ, в самому великому сенсі цього слова. Де поетичність людської натури – там релігія, одне без іншого немислимо. З поезією неминуча віра в прекрасне, а прекрасне не підлягає аналізу, бо воно духовно. Можна аналізувати тільки матеріал, в якому з'являється прекрасне, можна розкласти по частинах музичний інструмент і досліджувати ці частини найдетальнішим чином, можна досліджувати закони звуку, способи передачі його через повітря нашому слуху, але не можна вловити і піддати дослідженню цілісність враження, що виробляється поєднанням звуків.