На власному досвіді: як живуть сучасні язичники у Києві

Вони носять дари богам, славлять Перуна та мають "свої" дерева для енергетичного зцілення. Київські язичники розповідають про свій побут, стосунки з соціумом і сакральні місця в Києві, де їх можна зустріти.

Сестри Зоряна та Катерина, 21 рік, художниці, громадські діячки

Про свій вибір

Ми свою віру називаємо "рідновір'я", що означає рідна віра, віра в могутню силу природи та її взаємодію із людиною.

У нас велика сім'я – мама з татом, чотири брати і ми з сестрою. Батьки ніколи не були прихильниками християнства, бо знають, що ця віра була насаджена штучно. Вони розуміють, що церкви – це просто бізнес, а розвиватись духовно насправді можна по-іншому.

Ще у школі нам було дивно бачити, як люди носять хрестик з мертвим тілом розіп’ятого Ісуса у себе на шиї. Мама тоді розповіла, що слов'яни раніше були рідновірами, а християнство прийшло до нас насильницьким шляхом. Людей, які відмовлялись від нової віри, вбивали, а статуї наших богів топили у Дніпрі та спалювали.

Ми рідновіри, віримо в могутню силу природи та її взаємодію з людиною.

Тоді ми остаточно зрозуміли, що не будемо християнками, адже цю віру насаджували через кров. Якби зараз українцям насильно насаджували, наприклад, іслам, це було б неправильно.

Ми почали читати книги на тему рідновір’я. Остаточний потяг до релігії прокинувся у 2014 році, коли почалася війна. У нас змінилось оточення, з’явились люди, які розуміються на рідновір'ї.

Про віру

Загалом ми не поклоняємось богам, а славимо їхню силу природи і енергетично беремо її собі. Кожен бог прив’язаний до певної стихії. У християнстві прийнято казати: "Ти – раб божий". Ми ж – діти богів і природи. В нас є та сама сила, що і в наших богів, і це потрібно в собі розвивати, чим і займаються рідновіри.

Ми з сестрою ще не брали участі у спільних обрядах, але ходили на капище на Лисій горі і приносили дари богам.

Дари – це не жертвоприношення, як часом думають люди. Ми не приносимо мертвих тварин чи дітей.

Дари – це горіхи, насіння, пшениця, яблука, квас – все натуральне. Через них легше спілкуватися з богами.

Ще у християн є таке: якщо тебе вдарили – підстав другу щоку, а у нас – якщо тебе ударили, треба дати відповідь. Рідновір ніколи не показував свою слабкість. Якщо на територію наших предків наступали вороги – то він обов’язково давав відсіч.

Свята і звичаї християнства також створені на наших обрядах. Просто вони перейменували їх і назначили нові дати. От, наприклад, у рідновірів завжди було свято Купала. Християни приставили ім’я Іван – і вийшло свято Івана Купала. А Великдень – це свято, коли день стає трохи більше, ніж ніч. Ця традиція з’явилась задовго до християнства.

Про побут

Ми живемо в квартирі, але мріємо про будинок за містом, ближче до природи. Вдома деякі рідновіри тримають дерев’яні статуетки богів, у нас поки ще таких немає, бо не визначились, яких саме хочемо.

Алкоголь, цигарки, наркотики у нас заборонені. Це все шкодить здоров'ю та ослаблює енергетику.

Ми ведемо здоровий спосіб життя. Є рідновіри, які харчуються лише усім натуральним, печуть самі хліб, роблять печиво.

Під час обрядів є певні вимоги щодо зовнішнього вигляду, наприклад, щоб всі були у білому вбранні – дівчата у вишиванках, спідницях і обов’язково з натуральних тканин, зокрема, льону. Хлопці – у білих штанях і сорочках. Хоча, якщо немає такого одягу, ніхто вам не завадить прийти на свято.

Про ставлення соціуму

Ми не ходимо і не розповідаємо усім про те, що ми рідновіри, але й не приховуємо цього. Носимо обереги і символи на одязі. Хочемо, щоб люди знали про релігію наших предків. Агресії ми не зустрічали – не було таких випадків, щоб нас били, сварили, чи кричали.

Деякі люди кажуть, що язичники – це сатаністи, зазвичай такі випадки трапляються в інтернеті.

Таке сталось, наприклад, після публікації фото у Facebook, де ми стоїмо на капищі. Ми не реагуємо.

Якось ми з сестрою йшли у вишиванках зі свастикою – це наш слов'янський могутній символ і перекладається як побажання "щасти". Наші сусіди здивувались і перепитали, чи це свастика. А ми їм пояснили, що це давній слов’янський символ – коловорот. Гітлер цікавився язичництвом і взяв цей символ для нацистської Німеччини, але це не означає, що ми маємо відмовлятись від свого давнього символу. В Індії, Японії та Китаї, наприклад, він досі спокійно використовується.

Ми не ходимо на спеціальні зібрання. Спілкуємось у тематичних спільнотах у соцмережах, знаходимо там людей спільної віри.

До людей іншої віри ставимось спокійно. Коли нам треба зайти в церкву, наприклад, на похоронах, ми не хрестимось, або просто не заходимо в храм.

Ми з сестрою не уявляємо себе поряд із хлопцями-християнами. У нас так саме по собі виходить, що хлопці, з якими ми зустрічались, або є рідновірами і дотримуються цього світогляду, або більш схильні до скандинавської віри вікінгів.

Про життя у місті

У місті нас дратує те, що тут мало дерев. У Києві наші улюблені місця – ті, де є статуї богам. Це Лиса гора на Видубичах – там надзвичайна енергетика. Також Труханів острів і місце біля Національного музею історії України, там стоять лики Перуна.

У рідновірів прийнято вітатися від серця до сонця. Кулак кладете правою рукою до серця і потім простягаєте руку до сонця, або віддаєте вітання богам чи своїм товаришам. Люди нормально реагують на це. За чотири роки ніхто і слова не сказав.

Олена, 39 років, координатор у соціальному проекті

Про свій вибір

Мій чоловік Максим раніше сповідував інгліїзм – більш радикальне ведичне направлення. Але після того, як повернувся із АТО, став менш радикально налаштованим.

Чоловіка хрестили у дитинстві, і до 22 років він був християнином, але спілкувався із людьми, які сповідували ведизм. Читання слов’янської ведичної літератури, аналіз історії наших предків змусили його замислитися над "правильністю" християнських постулатів, які часто суперечать один одному.

Спочатку близькі не розуміли мого чоловіка та з іронією ставились до такого сприйняття світу, але, спостерігаючи зміни, почали і самі цікавитись ведизмом. Згодом їхнє ставлення змінилось.

Слухаючи розповіді чоловіка та читаючи відповідну літературу, я знаходила відповіді на питання, що мене хвилюють, у слов’янському ведизмі.

Про віру

Я вважаю себе старовіром і славлю язичництво. Ми з чоловіком сповідуємо слов’янський ведизм. Термін "рідновіри" придумали для розділення слов’яно-арійської раси.

Мій дід і моя сім’я – для нас найсвятіше, що є на землі, адже не просто так наш верховний бог – Род.

Прадавні знання наших предків і слов’янських богів ми отримуємо у Ведах.

Ці знання і досі актуальні як ніколи, адже дуже важливо залишатися людиною, коли з боку ЗМІ виливається стільки негативу.

Жити по совісті та в ладу з природою – ось основні принципи. Наші боги – це ліс, річка, сонце і земля. Ми черпаємо енергію від спілкування з ними та відновлюємо там наші сили для життя у соціумі. Основні наші закони – це закони крові, роду, і тому ми шукаємо собі пару лише серед слов’ян.

Про побут

У нас із чоловіком двоє дітей, вони ходять до школи. Наш сімейний побут нічим не відрізняється від побуту звичайної людини. Все, що руйнує священні закони сім’ї та роду, ми з нього виключаємо.

Мало дивимось телевізор та активно проводимо дозвілля: катаємось на велосипедах, гуляємо на свіжому повітрі, відвідуємо капища, це наші місця сили.

Ми не аскети, хіба що ведемо більш здоровий спосіб життя. Не вживаємо алкоголь та наркотики.

Для чоловіків традиційним є носіння бороди, для жінок – довге волосся. Ми носимо обереги, у багатьох чоловіків є татуювання із зображенням богів і слов’янською символікою.

Майже всі ведичні свята пов’язані із сонцем, яке дає нам енергію і життя – Коляда, Купала, Святки. Наші предки святкували їх у лісі, на капищах. Ми також намагаємось слідувати цьому, але якщо не вдається, то просто йдемо на луг або на річку. На свята вдягаємо вишиванки. Можемо святкувати і вдома – тоді ми кладемо треби (дарунки) Чуру [бог, охоронець домашнього вогнища – БЖ] та слухаємо етнічну музику.

Костянтин, 26 років, громадсько-політичний діяч

Про свій вибір

Все розпочалося з 16 років. Я прочитав тоді багато релігійних книг про буддизм, Тору, Коран, Біблію тощо. Не можу сказати, що якась релігія мені не подобається, просто для себе я нічого там не знайшов.  І тоді я почав шукати своє.

Пізніше дізнався, що у моїй сім’ї закладена стара віра. По чоловічій лінії ще від мого прадіда передавався символ Велеса, який я зараз ношу як оберіг. Потім я прочитав Велесову книгу, Мага Віру та інші праці. Років з 18 почав ходити на обрядові дійства.

У 20 років я пройшов обряд посвячення в язичники – треба або пройти по вогню, або стрибати через багаття.

Про віру

Для мене рідновір’я більше світогляд, а не релігія.

У нас існує культ сім’ї. Ми нікому не нав’язуємо своїх традицій, і нам не мають їх нав’язувати також. Наприклад, мені не подобається, коли держава витрачає кошти на охорону маршу ЛГБТ.

Як таких заповідей, як у християн чи католиків, у нас немає.

Є правила: не бійся, не лінуйся, родичів поважай, своє захищай. У нас є чітке розуміння – захищати своє і свого не віддавати.

Ми цінуємо єднання з природою і обрання свого дерева, котре тебе захищає, і ти його захищаєш. Банальний приклад – притулитись спиною, яка болить, до дерева, і вона перестає боліти. Жіночими деревами вважаються липа, береза, чоловічими – дуб, бук. Біля дерева можна увійти в медитацію, розпаливши неподалік багаття.

Однієї книги з язичництва, як Біблія у християн, у нас немає. Галина Лозко [релігієзнавець, засновниця Об'єднання рідновірів України – БЖ] написала деякі молитви, але я їх не використовую. Під час медитації я більше думаю про богів, в основному, про бога свого роду – Велеса.

Про побут

Мій побут не сильно відрізняється від побуту інших людей.

Ми користуємось усією сучасною технікою, і в магазини звичайні ходимо.

Але у нас, наприклад, є чітке розуміння, що жінка є берегинею домашнього затишку та вогню, сили, яка зберігається і накопичується вдома. Чоловік більше витрачає енергію, але він її витрачає для добробуту своєї родини, для здобуття.

Жінка може працювати, але якщо в сім'ї багато дітей, то, звісно, краще, щоб чоловік мав змогу забезпечувати всю сім’ю. Знаю сім'ї язичників, де жінки займаються хендмейдом і на тому заробляють.

Як таких ритуалів у нас немає. Можна, звісно, бігати по хаті зі свічкою і думати, що це у чомусь допоможе, але я вірю, що ми – це те, що ми творимо.

Вдома у мене немає молитовного куточка. У шафі є місце, де стоять лики богів Велеса, Перуна і Лади, витесані із дуба і липи. Там можна класти також якісь цінні речі, наприклад, камінь із землі, де народилась жінка, або амулет.

Про місця сили у Києві

У Києві є декілька сакральних для мене місць – це, перш за все, Голосіївський ліс. Там є коло дубів з головним дубом посередині – це місце сили. Зелений театр біля метро "Арсенальна" має досить агресивну енергетику, бо там було багато зроблено хорошого і нехорошого, але кожен там відчуває своє. Також є Лиса гора на Видубичах, Замкова гора на Подолі та Перунів острів біля метро "Героїв Дніпра", де росте багато дубів. На місцях сили ми медитуємо, розпалюємо багаття, хтось співає українських пісень, хтось читає молитви.

Обряду жертвоприношення у нас, як багато людей думає, немає. Раніше могли відбуватись жертвоприношення малої скотини, наприклад, курки. Але зараз цим давно ніхто не займається. Якщо ми приносимо м’ясо у дар богам, то лише те, що купуємо у магазині.