Переломна ніч Євромайдану: трагедія, що змінила українців

8 лютого 2014 року в Україні трапилася подія, яка перевернула хід історії. Тоді розпочалися трагічні розстріли на Майдані за наказом тодішнього керівництва країни.

Тримісячне протистояння демократії та волі проти тиранії та самодурства завершилося драматичними розстрілами людей з дерев’яними щитами. Тоді загинуло більше сотні протестувальників, ще кілька тисяч було травмовано. Українці та світ на три дні застигли перед екранами телевізорів, не вірячи власним очам.

Просто на вулицях столиці лежали тіла, центральні вулиці перетворилися у згарища, повсюди крики і розпач. Так закінчилося панування Віктора Януковича.

Вранці 18 лютого близько 6 тисяч майданівців рушили по вулиці Інститутській до будівлі Верховної Ради. Йшли вимагати від нардепів проголосувати за повернення Конституції 2004-го року, яка обмежує повноваження Президента.

Але тодішній очільник парламенту Володимир Рибак відмовився навіть реєструвати законопроект. Це викликало обурення протестувальників і призвело до зіткнень із силовиками.

Спочатку силовики намагалися стримувати протестувальників і не підпускали їх до будівлі Ради. Але євромайданівці таки прорвали кордон міліції, у цей же час на вулиці Грушевського біля стадіону “Динамо” задиміли шини.

Протестувальники намагалися боронити барикади на Інститутській і Грушевського, але силовики захопили всі барикади і відтіснили протестувальників до Майдану Незалежності.

Тут силовики штурмували активістів світло-шумовими гранатами, помповими рушницями і навіть застосовували БТР. Однак люди продовжували охороняти свою фортецю. Протестувальники змогли утримати снігову барикаду на Хрещатику (з боку Європейської площі).

Практично беззахисні люди захищалися від натиску силовиків битою бруківкою і коктейлями “молотова”.

Останню барикаду революціонери спорудили з піддонів і дощок на вулиці Інститутській, вона витримала навалу силовиків.

Протистояння відбувалися і на Шовковичній. Тут поруч із силовиками проти активістів воювали й цілі загони “тітушок”.

Ніч з 18 на 19 лютого стала справді кривавою. Силовикам вдалося захопити барикаду на Хрещатику, підпалити барикаду по вулиці Інститутській, табір протестувальників і Будинок профспілок, єдиним бар’єром між силовиками і протестувальниками, яких витіснили до сцени, розташованої на Майдані по середині між Головпоштою і Будинком профспілок, став вогонь. Його майданівці підтримували усіма підручними засобами, а силовики гасили водометами.

Безжальний штурм припинився тільки під ранок, коли у силовиків закінчились гранати і набої.

Хоча дорогу до Києва перекрили КамАЗами та піском, а місто фактично було в облозі, люди з усіх куточків України проривалися на Майдан. Злам ситуації на користь протестувальників відбувся близько 6 ранку 19 лютого, тоді на допомогу приїхав автобув з львів’янами, які не побоялися з палицями і щитами піти у наступ на солдат ВВ.

Протестувальникам вдалось повністю відновити контроль над Майданом Незалежності. Під час протистоянь силовики використовували вогнепальну зброю, тільки за першу ніч було вбито понад 20 людей.

Впродовж 19 лютого протестувальники втримували позиції на Майдані Незалежності. А от силові структури розпочали підготовку до “антитерористичної операції”. А ввечері було оголошене “перемир’я”, яке до болі нагадує теперішній режим припинення вогню. Тоді як майданівці просто залишалися на Майдані, силовики кидали в активістів світло шумові гранати.

До Києва з’їжджалося все більше українців. А силовики за наказом тодішньої влади безжально вбивали людей. Снайпери підло стріляли у протестувальників з дерев’яними щитами. Аби забрати поранених, медикам-волонтерам доводилося ризикувати власним життям.

Вранці 20 лютого протестувальники перейшли у контрнаступ. Не зважаючи на втрати і страх фізичного знищення, змогли зайняти Український Дім, Жовтневий палац та відтіснити силовиків до урядового кварталу. Тоді ж частина силовиків не витримала і заявила про перехід на бік активістів.

Страшними втратами українці вибороли свободу і розпочали нову віху в історії незалежності України.

Герої не вмирають! Вічна пам’ять Небесній сотні.