Перший, хто поєднав вишиванку з буденним одягом був Іван Франко

Чи знали ви, що перший, хто поєднав вишиванку з буденним одягом був Іван Франко. Він носив її під піджак та жилет.

Саме у такому вигляді письменник зображений на 20-гривневій купюрі.

Відомо, що Іван Франко «відрізнявся од загалу своїм костюмом – вишиваною сорочкою серед пишних комірців і краваток». Вишиваних сорочок у письменника «було завжди під достатком, – розповідала донька Анна. – Це були майже все дарунки його приятелів, приятельок, співпрацівників не тільки із Західної України, але й з Великої України. Між цими сорочками була сорочка від Олени Пчілки, від Трегубової, Альбрант, Алчевської, Кобринської, Уляни Кравченко, Бохенської і багато інших». Причому любив одягати вишиванку і в будні, і в свята. «Майже завжди носив вишивану сорочку», – писав Петро Франко. «Святковий одяг Франка завжди був темно-синій і до нього вишивана сорочка», – свідчив Михайло Яцків.

Письменник виніс цю традицію з отчого дому і не зраджував їй упродовж усього життя. «…Так як його мати та члени родини носили прекрасно вишиті сорочки, так і він на ціле своє життя лишився вірний традиції свого народу». Водночас чоловічу вишивану сорочку, оцей обов’язковий елемент українського національного строю, Іван Франко носив з європейським костюмом-трійкою. І це був новаторський підхід до трансформації образу українського інтелігента, у якому поєднувалися прадавня українська традиція і модерні запити нової епохи.

…За іронією долі, Іван Франко, який так любив носити вишиванки впродовж усього життя і виховав у цій традиції своїх дітей, похований був у чужій сорочці. Ольга Роздольська (дружина українського фольклориста і етнографа Осипа Роздольського) згадувала, що, коли заходились готувати покійного в останню путь, то «показалося, що нема ні однієї порядної сорочки. Тоді Бандрівський (шкільний приятель Івана Франка та адвокат, що був опікуном поета з часу його хвороби) послав когось до (покійної вже) Герміни Шухевичевої, що зараз-таки прислала гарну вишивану сорочку свого померлого мужа. В ту сорочку і стареньке вбрання вдягнули студенти покійника». Це було 28 травня 1916 року. Тоді, як і сьогодні, у повітрі пахло весною, війною і порохом…

Проте, незважаючи на цей прикрий факт, образ Франка у нашій національній свідомості і досі невіддільний від вишиванки. Таким він постає перед нами не тільки на прижиттєвих фото, а й на численних графічних та малярських портретах; навіть у скульптурних зображеннях класика часто-густо прозирають обриси українського орнаменту. Геній планетарного мірила, він завжди підкреслював своє національне єство, зумівши гармонійно поєднати прадавні узори народної вишиванки з костюмом модерного покрою західного взірця. Так само, як успішно поєднав своє глибинне, органічне українство – з рафінованою, іманентною європейськістю.