Петриківський розпис: з чого усе починалось і яка доля орнаменту сьогодні

Свою назву петриківський розпис отримав від назви села Петриківка (сьогодні – центр Петриківського району Дніпропетровської області), заснованого 1772 року на березі річки Чаплинка гетьманом Петром Калнишевським.

Художню основу петриківського малярства склали традиції декоративного розпису внутрішніх приміщень селянських хат. Декоративний стінопис був поширений в багатьох регіонах України. На Дніпровщині існувала традиція декорувати стіни хат багатим рослинним орнаментом. Особливими художніми якостями відзначалися стінописи в селі Петриківка. Малюнки на стінах хат не були довговічними. Перед великими святами стіни оселі білили та заново наносили нові квіткові орнаменти.

Цим видом декоративно-прикладного мистецтва займалися переважно жінки. В селі були відомі одна-дві народні художниці, які мали особливий хист до малювання. Їх сусіди часто запрошували розмальовувати свої оселі. Так поступово виокремилися спеціалісти, для яких декоративний розпис перетворювався на промисел.

Наступним етапом розвитку декоративного розпису стало виготовлення декоративних композицій на папері (мальовки). Вони імітували стінний розпис і наклеювалися на стіни відповідно до правил оздоблення оселі. Такі мальовки мати попит на місцевих базарах і ярмарках. Село Петриківка було великим торговельним центром, там відбувалися щорічні ярмарки, на яких поміж інших товарів продавалися і декоративні розписи на папері.

Фантазійний світ петриківського візерунка

В петриківському малярстві переважають рослинні мотиви. У рослинному орнаменті зображають різноманітні квіти (айстри, жоржини, троянди, ромашки) та плоди, які поєднують у фантазійні композиції вазонів і кущів. Іноді рослинні візерунки поєднують із зображенням людей, птахів та тварин.

Традиційно для орнаментальних композицій використовували біле тло, проте сьогодні художники часто використовують кольоровий фон. Раніше народні майстри використовували природні фарби (соки і відвари рослин). У ХХ столітті їх поступово витіснили аніліновими барвниками. У повоєнний час поширеними фарбами у петриківському розписі стали гуаш та акварель.

Петриківський розпис у ХХ столітті

Перше фахове дослідження петриківського розпису було здійснене художницею Є. Евенбах у 1911-1913 роках під час експедиції до Катеринославщини. Вже у 1935 році у с. Петриківка була організована дворічна школа з декоративного розпису. Також у цей час багато майстрів переїхали до Києва, де продовжили свою мистецьку діяльність.

У 1958 році було створено цех петриківського розпису на базі швейної фабрики, який почав спеціалізуватися на підлаковому розписі. Довгі роки головним художником цеху, а згодом і фабрики «Дружба» був Федір Панко. Фабрика згодом отримала назву «Петриківський розпис» і проіснувала до 2006 року.

Вже в першій чверті ХХ століття стали відомими широкому загалу імена народних малярів – майстрів петриківського розпису Надії Білокінь, Тетяни Пати, Ярини Пилипенко. Наступне покоління славилося зокрема іменами Федора Панка, Василя Соколенка, Василя Вовка, Віри Павленко, Ніни Турчин. Серед сучасних майстрів відомі Олена Ярмолюк, Наталія Малярчук, Вікторія Тимошенко.

Сучасне життя петриківського орнаменту

Петриківський орнамент став художньою візитівкою Україні. Рослинні петриківські візерунки в різний час використовували для дизайну банківських кредитних карток, в монументальному мистецтві (зокрема в м. Малин створено стінопис за петриківськими мотивами), в декорі інтер’єру, в дизайні одягу.

У 2000, 2001, 2013 роках «Укрпошта» випустила серію марок, а у 2016 році Національний Банк України – пам’ятну монету номіналом у 5 гривень, присвячені петриківському декоративному мистецтву.

У 2012 році петриківський розпис внесено до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини, а у 2013-му – до Списку Всесвітньої нематеріальної спадщини ЮНЕСКО.

В Петриківці сьогодні діє Центр народного мистецтва «Петриківка», який об’єднує близько 40 відомих майстрів петриківського розпису.