По святим місцям України

Всяк Рід од віку мав Чурів і Пращурів, що відійшли перед віками, то ж пам'ятаймо про них, та будем достойні їх в чистоті душ і тіл наших! Так говорить одна з рідновірських молитов. А ще, той народ, що не знає своєї історії, не має майбутнього.

Наші предки скити (Скіфи) знали свій рід до сьомого коліна. Вивчаючи свою історію та історію України, яку викривили та спаплюжили всякі чужинці та окупанти на протязі століть, наша громада «Мудрість Велеса» вже більше 17 років робить поїздки по історичним та рідновірським місцям нашої країни. Проводимо славлення Пращурів, молимося Рідним Богам, вшановуємо загиблих героїв, та відроджуєм пам'ять про них. От і цього разу в червні місяці, зібрались та й поїхали мікроавтобусом по таким місцям. Відвідали та вшанували волхвів що проживали в печері на горі Звенигора на Тернопільщині. Відчули потужну енергетику та силу намоленого нашими Пращурами місця. Набрали води в лікувальних джерелах. Це про цю печеру згадується в літописі «Руському». Прийшов до волхва який в ній жив, купець християнин і попросив його вилікувати. – На тобі щось є таке, що Боги не хочуть сюди ввійти, відповів волхв. І купець, вийшовши з печери, зняв з себе натільний хрестик, і викинув його. Після чого пройшов обряд очищення і був волхвом вилікуваний. Наступною була гора Богит на якій колись стояв кумир Світовида, якого після утвердження християнства заховали волхви у річці Збруч. Понад 4 кілометри йшли ми по кам'яній, старинній, стоптаній за тисячі років нашими Пращурами дорозі. Уявлялося, як на свята, йдуть безліч людей по цій дорозі в білих святкових сорочках до свого кумира Світовида Що стояв на цій горі. Великою, потужною колоною, один за другим ідуть язичники, пошанувати своїх Пращурів, помолитися Світовидові та піднести йому свої подарунки. Щоб дарував він родам українським щасливе життя та багаті урожаї.

Тож і ми пройшли цією дорогою, піднялися до святилища, та пошанували Пращурів наших та кумира Світовида. На горі зустріли ще одну групу киян з провідником з Тернополя. Зраділи один одному. Не забувається стежка до Світовида, пам'ятають про нього рідновіри і це дуже приємно. Пам'ятаю, як два роки тому, коли ми приїздили на свято Світовида попередній раз, скільки багато було рідновірських громад, як гарно та потужно пройшло наше свято. Нині свята не було і тому тільки дві групи були на святилищі. Надходив вечір і ми вирішили переночувати на невеликій поляні на березі грайливої річки, що шуміла неподалік. Поставили намети, склали вогнище, варили куліш, займалися енергетичними практиками, співали та розмовляли.

Наступні дні були не менш насиченими. Купалися в Джуриному водоспаді, що трьома ступенями гуркотів поміж горами. Забравшись на самий верх, та ставши під струменями води, вигукували руни життя, слави та перемоги, перекрикуючи шум водоспаду. Заварювали запашний чай із м'яти, що росла неподалік нашого табору. Ходили до розвалин польського монастиря, що маячив віддалік своїми напів розваленими баштами. Тут колись було польське село. Та 4 лютого 1945 року було повністю знищене ОУНівцями в відмістку за кілька спалених поляками українських сіл. То й добре, говоримо поміж собою. Були б ще одні сепаратисти, і кричали б що то одвічна польська земля і тягнули б до Польщі.

Наступною в нас була печера Язичницька біля Села Монастирок та кам'яний жертовник біля неї. Тут колись було святилище Лади. Навіть до сих пір попи бояться язичницького духу цієї печери обгородивши зі всіх сторін її дванадцятьма височезними хрестами. Та люди йдуть сюди і кладуть свої подарунки і на жертовник і в печері. Розташована на височезному крутому березі, та річкою що протікає внизу між двома крутими берегами. Надзвичайно вражаюче видовище, аж дух перехоплює. Вже повертаючись назад, заїхали до величезної, більше 10 кілометрів протяжністю печери Вертеба. Нам повезло. Якраз приїхала група зі Львова і ми разом пройшли на екскурсію.

Тут колись жили трипільські племена. І нині не дивлячись на те, що понад 60 возів різних глечиків було вивезено звідси ще за часів Потоцького, з стін і з підлоги стирчать боки різноманітнього посуду. Налюбувались сталактитами, що місцями звисали з стелі та відблискували серебром і світлі ліхтариків. Наступними в нашій поїздці були Кам'янець Подільський та Хотин, що милували око своїми потужними баштами та могутніми стінами з бійницями. В Кам'янці височіє могутня башта. Саме в ній колись сидів один з найвизначніших повстанських атаманів України Устим Кармалюк, захоплений в полон. Понад 10000 канчуків витримав він за час сидіння в башні. Та все ж єдиний з тих хто там сидів зумів утекти та помститись панам. 3 рази тікав з каторги в Сибірі, пішки повертався на Україну і знову організовував повстання. Чи не тому замовчує його ім'я сучасна влада, новітні пани, що бояться щоб хтось не надихнувася духом Кармалюка і не підняв повстання проти них? Про таких героїв потрібно показувати фільми а не ті сльози і соплі, в сучасних мильних серіалах що штампують на догоду владі українські кіношники.

Завершили ми свою шести днівну поїздку на Бакоті, березі широчезного Бугу, що котив свої води поміж крутих берегів. Тут існують також кілька язичницьких печер та поховальних камер в стінах, в яких хоронили волхвів та жреців після спалення по смерті. Правда обліпили ці печери ченці християнськими іконами, та не вбити їм той вільний дух наших Пращурів своїм чужинським рабським духом.

Три джерела протікають тут з цілющою водою, а внизу розташований гарний пляж. Ми довго купаємося та потім розбивши табір, знову варимо куліш та запашний чай на травах. Поволі стемніло. Повний місяць висвітлив срібну доріжку на воді. З’явилися зорі. Степові цвіркуни що галасували весь час, в сутінках замовкли, тільки довго ще жеврів в темряві вогник нашого багаття. Ранком набравши цілющої води на дорогу, покупавшись та подякувавши цьому місцю, поїхали в зворотню дорогу. Вже в дорозі, стали планувати наступні поїздки по святих місцях України. Запрошуєм всіх бажаючих, хто любить Україну, та бажає побачити надзвичайно красиві краєвиди, та вшанувати наших Великих Пращурів приєднуватись до наших поїздок.