Покрова: хто кого і хто бреше про 14 жовтня

За легендою, у цей день військо давніх русів на чолі з Аскольдом взяло в облогу центр ортодоксального юдо-християнізму — Константинополь, намагаючись захопити місто. Мешканці столиці Візантії у гарячій молитві звернулись до Богородиці з проханням про порятунок. І Богородиця, за оповіданнями, з'явилася перед людьми та вкрила їх своєю покровою (омофором). Після цього вороги вже не могли побачити цих людей.

Як вказують деякі джерела, вражений Аскольд та його дружинники прийняли святе хрещення та стали християнами.
За іншою версією, натхненням для свята стало видіння Андрія юродивого під час облоги Константинополя військами агарян. Пресвята Богородиця з'явилася мешканцям міста у храмі та прийняла їх під свій захист покров. Після цього війська противника відступили, а місто було врятовано.

А ЯК БУЛО НАСПРАВДІ?

Напад русичiв на Цареград (860 р.) Одною з найважливiших дат iсторiї доолегiвської Русi, котра вже дозволяє твердо встановити хронологiчнi вiхи, а також довести, що термiн «Русь» прийшов не з пiвночi, а з пiвдня, є 860-й рiк, рiк походу русичiв на Цареград. Сучасними iсториками з приводу цiєї дати видано багато недоречностей з двох причин:

1. не зверталося уваги на той факт, що дати у вiзантiйських та руських джерелах не збiгалися тому, що надавалися за рiзними системами лiточислення. Вiзантiйцi пiд час переходу з лiточислення «вiд сотворiння миру…» вiднiмали вiд числа рокiв 5508 рокiв, а болгари тiльки 5500, от i мали рiзницю у 8 рокiв. Натомiсть нiхто з лiтописцiв не вiдмiчав якою системою лiточислення вiн користувався, часто-густо використовуючи чужi джерела, лiтописцi вносили дати з цих джерел, навiть не пiдозрюючи наявнiсть рiзницi у лiточисленнi, звiдси й походить величезна плутанина. У 1894 роцi у Нiмеччинi була опублiкована грецька хронiка, у котрiй було точно датовано той факт, що русичi з’явилися пiд стiнами Цареграду 18 червня 860 року. З причини опублiкування цiєї точної дати та iнших джерел, що прямо чи побiчно дали однакову дату, отрималося пiдтвердження i з’явилася можливiсть розплутати клубок недоречностей. На жаль, плутанина продовжується ще й до сьогоднi.
2. були поєднанi в один два походи русичiв на Цареград через схожiсть обставин, близькiсть у часi та вiдсутнiсть точної дати у руського лiтописця. У лiтопису ми читаємо: «У лiто 6374 iде Аскольд i Дiр на греки i приде у 14 лiто Михайла цесаря. Цесарю же отошедшю на агаряни». Перекладаючи це на вiзантiйське лiточислення, отримували помилкову дату: 866 рiк, котра увiйшла у всi пiдручники та довiдники. Насправдi треба було вiднiмати не 5508 рокiв, а тiльки 5500 i отримали б 874, що дiйсно є 14-м роком Михаїла ІІІ (як це приймається деякими грецькими джерелами).

Але цей досить невдалий похiд Аскольда та Дiра у 874 роцi був не першим, а другим походом, котрий слiдував за вдалим походом 860 року. З причини того, що першолiтописець не мав своєї дати про перший похiд (про що вiн сам говорить), то вiн узяв данi з грецької хронiки, але вставив у твiр iмена Аскольда та Дiра. З огляду на те, що похiд русичiв у 860 роцi був невдалим, а руський лiтописець знав про невдалий похiд 874 року, то вiн прийняв останнiй за той, про який йшлося у грецькiй хронiцi, таким чином зливши два походи у один. А яким дiйсно був похiд 860 року?

Натомiсть використаємо першокласне iсторичне джерело – свiдоцтво патрiарха Фотiя, учасника подiй у Цареградi та, до того, ще й першоiєрарха грекiв, котрого нiяк не можна запiдозрити у викривленi подiй на користь русичiв. У двох проповiдях, що вимовив Фотiй (одна проголошена у момент облоги Цареграду, друга – безпосередньо пiсля вiдходу русичiв), вiн рiзко дорiкає грекiв в аморальностi та безпричинно поганому ставленнi до русичiв. Інколи у його проповiдях вiдчуваються певнi натяки на невiдомi нам обставини, якi безперечно є зрозумiлими його сучасниками. Наскiльки можна здогадатися, натяки стосуються саме iмператора Михаїла, iм’я котрого Фотiй не називає прямо. Очевидно, що у нанесенiй русичам образi, приймав участь й iмператор.

Напад русичiв був неочiкуваним i це викликало у Цареградi величезну панiку, адже iмператор, його вiйсько та флот були далеко, у походi, а мiсто, загалом, залишилося беззахисним. Фотiй каже: «Чи пам’ятаєте той час, неприємний та гiркий, коли на виду нашому пливли варварськi кораблi, котрi навiювали щось страхiтливе та вбивче? Коли це море, стихнувши, тремтливо розстилало хребет свiй, творячи їхнє плавання приємним та тихим, а на нас пiдiймало рокiт хвилi бранi? Коли вони проходили перед мiстом i погрожували йому, простерши свої мечi? Коли морок охопив ваш тремтячий розум i слух вiдкривався тiльки для одної вiстi: «варвари вже перелiзли через стiни мiста, мiсто вже захоплене супротивником?» З проповiдi видно, що русичi приплили не для грабунку, а задля помсти. Фотiй каже: «І як не потерпати нам вiд страшних бiд, коли ми вбивче розрахувалися з тими, котрi були виннi нам щось малюсiньке».

Докiр є зрозумiлим. Надалi: «не милували ближнiх… багато хто i великi також отримували свободу (з полону) з людинолюбства, а ми деяких молотарiв нелюдськи зробили своїми рабами». Очевидно, що греки обернули декiлькох русичiв у рабство через борги. Незважаючи на той факт, що у мiстi не було вiйська та iмператора, Цареград вистояв завдяки високим та потужним стiнам, а начальник гарнiзону був справжнiм воїном. Русичi, задля оволодiння мiстом, рили пiдкоп пiд стiнами, а з iншого боку насипали вал, з якого вони планували вторгнення до мiста.

Поки однi робили облогу мiста, iншi хрестили вогнем та мечем всi ближнi та дальнi околицi, котрi мали багато заможних будiвель поза стiнами. Фотiй говорить: «Вiн (супротивник) розоряє та нищить все: ниви, пажитi, череди, жiнок, дiтей, лiтнiх, юнакiв, всiх рубаючи мечами, нiкого не милуючи, нiчого не щадячи… Лють губила не тiльки тварин: волiв, коней, курей, все що втраплялося варварам. Лежав мертвим вiл, а бiля нього чоловiк. У коня та у юнака було одне смертне ложе. Кров жiнок зливалася з кров’ю курей. А що тiльки коїлося з мертвими тiлами?... Рiчковi потоки перетворювалися на кров. Деякi криницi та водоймища годi було пiзнати, бо вони доверху були заповненi тiлами».

З цих Фотiєвих слiв можна зрозумiти, що мала мiсце якась вакханалiя вбивств та знищення, тобто був класичний погром. Помста була страшною, лють наробила багато горя, адже наповнювання криниць доверху небiжчиками могло бути тiльки через помсту. Загiн русичiв не був досить великим. За всiма максимальними вiдомостями, число людей досягало 360, за мiнiмальними – 200. Розбiжнiсть можна пояснити тим, що 360 – кiлькiсть всiх русичiв котрi напали не тiльки на Цареград, але й на побережжя та острови Мармурового моря, 200 – кiлькiсть русичiв, що взяли у облогу тiльки Цареград. Природно, що такий загiн нiчого не мiг зробити проти потужних мiських стiн: були потрiбнi спецiальнi машини, споруди тощо. Якщо русичi трохи не взяли мiсто, то тiльки через їх малу чисельнiсть. Натомiсть деякi вiзантiйськi джерела сповiщають нам зовсiм невiрогiдний факт – повернення iмператора до столицi. Але дивним є те, що знаходяться такi iсторики, котрi вiрять цiй нiсенiтницi. Насправдi Михаїл ІІІ був далеко у Малiй Азiї.

Звiсно, що його одразу проiнформували про цей напад, але повертатися вiн мав тiльки з великим вiйськом, адже Босфор було зайнято русичами, а грецький флот на той час був десь бiля Крiту. Тобто, тiльки за наявностi великих сил у iмператора, йому було варто повертатися, але вiн цього не мiг собi дозволити через вiйськовi дiї, котрi велися у Малiй Азiї. Але жодне iсторичне джерело не говорить про це, навпаки, – у своєму зверненнi Фотiй пiдкреслює трагiзм положення: iмператор вiдсутнiй, немає кому керувати захистом, надiя покладалася лише на стiни. Щоб пiдняти дух населення, Фотiй влаштовує урочистий молебень з ризою Богоматерi, котру пронесли стiнами мiста. Невдовзi пiсля цього русичi, знявши облогу, зникли. Їхнiй вiдхiд було пояснено заступництвом Богородицi. Але про жодний природний катаклiзм, котрий нiбито порозкидав човни русичiв, Фотiй зовсiм не згадує. Але Фотiй ще розповiдає про початок епiдемiї, що реально пояснює вiдхiд русичiв: русичi задовольнивши свою помсту, пiшли. Крiм того почалися хвороби, та ще й чисельнi вiйська чи флот iмператора таки могли пiдiйти. Результати походу можуть бути розглянутi по-рiзному.

З формального боку похiд русичiв був невдалим – мiста вони не взяли, але насправдi вони досягли всього, що хотiли: помстилися набагато бiльше та (без чого вiйн не буває) награбували стiльки, що навiть човни не могли вмiстити, адже багатi передмiстя надали величезну здобич. Натомiсть венецiанська хронiка прямо говорить, що русичi повернулися «з трiумфом». Бiльшiсть iсторикiв так i не зрозумiли, що похiд 860 року не був вiйною – а каральною експедицiєю, правильно розрахованою у часi – короткою, але дiєвою. Пiсля цього греки стали рахуватися з Руссю та укладеними з нею угодами. Натяк на це ми принаймнi бачимо у Фотiя: «Чому ти (грек) гострий спис друзiв своїх зневажав, як маломiцний, а на природну рiдню плював i допомiжнi союзи розривав, як бешкетна та безчесна людина?». Чи довго продовжувався цей похiд – ми не знаємо, але варто сакзати, що вiн був короткочасним – приблизно декiлька тижнiв. Деякi iсторики приймають цей похiд за досить тривалий – трохи не цiлий рiк, показуючи своє повне нерозумiння дiйсностi. Якщо русичi з’явилися 18 червня, то вже за 5 мiсяцiв Днiпро мав замерзнути, багаточисельне вiйсько iмператора та його флот мали б повернутися – тобто русичам загрожувало би повне знищення.

У Пролозi сказано, що русичi залишили Цареград 7 липня. Ми пам’ятаємо, що вони прийшли 18 червня, тобто за 18 днiв вони могли вдосталь задовольнити свою помсту. Отже, ми певнi, що руський похiд на Цареград 860 року продовжувався близько 3-х тижнiв. Варто додати, що Карамзiн дає свою особливу версiю цього походу – «У Демидiвському Хронографi, що знаходиться в унiверситетськiй бiблiотецi, має мiсце наступне: «при царе Михайле, в лето 6360, ходили Русь войною из Києва града, князь именем Бравлин, воювати на греки, на Царьград, и повоеваша Греческую землю, от Херсона и до Скуруева и до Сурожа… о том писано в Чудесах св. Стефана Сурожского». З цитованого Карамзiним витягу видно, що у хронографi мала мiсце плутанина: два рiзних походи та у рiзний час злитi в один – саме похiд Бравлина на Крим, дiйсно, задовго до 860 року, та морський похiд на Цареград у 860 роцi – є другим прикладом злиття походiв у один. Нами спецiально детально викладено факти про цей похiд – яскравий момент нашої iсторiї, бо про нього або нiчого не говорять, або показують похiд у iншому свiтлi, або, врештi решт, приписують його скандинавам, натомiсть вiдкидаючи русичiв. Доходить до того, що приписують напад на Цареград скандинавам, якi нiбито нападали через Егейське море! Примiтивнiсть такої версiї, на жаль, видно неозброєним оком.