Пошана Коляді

Першим з січневих радощів віддає наш народ пошану  Коляді. Як твердять легенди, у далекому Вирії, зачувши потуги Змія-Дракона, який намагався знищити Білобога, в останнього з очей упали дві чисті, як кришталь, сльози.

З них народився Перун, озброєний вогненними стрілами, та молода чарівна жінка – Коляда. І заповів їй Білобог після того, як молода красуня скуштувала молодильних яблук і стала безсмертною, що вона буде народжувати Божича-Сонце, золотеє коло для подолання вічної пітьми. Вічну пітьму, недуги, неміч, зневіру, смерть несе, як відомо, Чорнобог, Мара та її дочки.

Отже,  в день зимового сонцестояння, Богиня неба Коляда у неймовірних радощах народжує свою любу дитину – Божича, Сонце, власне новий рік (на противагу християнським догматам і, зокрема, прокляттям Єви, якій написано на роду народжувати дітей у неймовірних муках).

Святкували Різдво Сонця як значну подію наші далекі пращури майже два тижні (з 24 грудня по 6 січня).

Шануючи Сонце, додаючи кволому небесному світилу у цей час і свою посильну людську потугу, наші далекі пращури запалювали обрядовий вогонь. Вогонь (за віруваннями) не лише відновлював сили дитини Сонця, а й надто негативно і потужно діяв на Мару, вічну темноту, яка смертельно боялась Сонця, світла, власне вогню. Запалювали, як правило, три свічки (триєдність світу); земля, вода, вогонь. Обов'язковим було посипання сусідів, родичів і так добрих людей житом-пшеницею та всякою пашницею. Готували кутю, співали, танцювали, водили танки, спалювали колоди (Мару). Ця ритуальна дія пильнувалась особ-ливо і була обов'язковою. На багатьох сонячних святах палили багаття і спалювали людиноподібні опудала. Спалювання символізувало знищення потвори-Мари, смерті, нещасть, лихоліття, страшної долі, моровиць тощо. Ці ритуальні спалювання стануть у майбутньому рятівними у буквальному розумінні цього слова, коли вогонь пануватиме як основний дезинфекційний фізичний чинник для боротьби та профілактики чуми, холери, висипного тифу, сибірки тощо. Але Коляда не лише народжує Сонце, вона ще й видатний творець-винахідник. Саморуч змайструвала колесо і навчила виготовляти його наших далеких пращурів – оріїв. Шанування богині неба Коляди ніколи не відбувалося відрубно чи автономно. Воно перепліталося перманентно (неперервно) зі святом Нового року та Водосвяттям. Про це згадується і в пісенному фольклорі:

Застеляйте столи та все килимами
Та печіть калачі з ярої пшениці,
Бо ідуть у гості три великих свята:
Щонайперше свято – Коляда із Сонцем,
А вже друге свято – Новий рік бажаний,
А вже третє свято – Водосвяття чисте.

На свято Коляди, Нового року, перед Водосвяттям готують кутю. Звичайно, кутю годиться розглядати не лише як харчовий продукт чи звичаєву страву. Кутя, взагалі збіжжя – це символ достатку. Йому на перелічені свята люди поклоняються, моляться. Вона (кутя) у ці святі дні та вечори виступає, за переконаннями праукраїнців, як магічна, ритуальна, цебто, свята стра-ва. Та й готують її не лише як харчовий продукт, але й як оберіг, як звичаєву страву для пошанування родичів, сусідів, кумів, добрих людей, для замовлянь тощо. Пошанування злакових культур, зокрема збіжжя, йде від дуже давніх хліборобських звичаїв і сягає тисячоліть. Отже, кутя...

Як же готують цю ритуальну страву? Добірну пшеницю висушують у печі, попередньо провіюють, очищають від бур'янів та інших домішок. Потім кроплять джерельною водою, зав'язують у торбинку і б'ють макогоном, поки не стане лущитися шкірочка. Пшеницю промивають кілька разів і, коли вона стає позбавленою зовнішньої оболонки, заливають водою та залишають на всю ніч. Ранком варять упродовж 3-4 годин на малому вогні до повної готовності. Багато разів помішують дерев'яною ложкою, щоб запобігти пригоранню спідніх шарів куті.

Мак ошпарюють два - три рази окропом, також із джерельної води, і ретельно розтирають у макітрі до одержання однорідної і запашної білуватої маси. Зварену пшеницю заправляють маком, узваром, медом, лікарськими запашними рослинами і з особливою урочистістю подають до столу на споживання.

Що ж означала кутя для праукраїнця та українця? Дуже і дуже багато. Виходячи з прадавньої філософії оріїв (землеробів), "сонячних людей", вона символізувала реальний, а не уявний достаток родини, нагадувала, що наблизилось велике свято. А що наші прапращури вважали себе не лише мешканцями Землі, а й їхнє глибоке переконання та особливо філософська гадка сягала космічних, зокрема, сонячних величин, то вони так і думали-гадали: людина, працюючи на землі, як "дитя сонця", "внук Даждьбога", здіймає руки до неба, Сонця, хреститься рівнора-менним хрестом, посилає сонячним потужним силам свої щед-ротні духовні і фізичні благословення-замовляння, єднається зі світом та Всесвітом. Ушановує всім серцем та душею безмежні небесні дії та події у таємничих високостях. А вже небо, як подяку за визнання та суголосне єднання, посилає на землю дощ і сонце – вологу та тепло. Благословляє збіжжя, яке підростає, набираючись життєдайних соків землі і дає людині (плекає) урожай для життя, щастя, добра, достатку, вічності людського роду та родоводу. Збіжжя як ритуальне (святе), як сонячна субстанція приховує (акумулює) в собі тепло, Вогонь, власне Сонце і гнітюче та смертельно діє на різноманітну темінь: Чорнобога, Мару-смерть та її нікчемних дочок-недуг – маренят. А отже, виступає надійним оберегом від численних лихих та заздрісних сил, які оточують добрих людей і ладні будь-якої миті завдати добрим людям зла чи й проковтнути родину, рід, родовід, плем'я, село, вулицю, хутір "зі всім зуздром". Аналізуючи детально давню філософію життя та буття праукраїнців, ми (у соті рази!) переконуємося, що вона виступала не поверховими розуміннями багатьох складнющих процесів, які поставали щоденно і щорічно, а вражає навіть нас, людей XXІ століття, своєю глибиною і доцільною тямковитістю пояснень світових проблем. Вона ще у ті надто далекі часи пильнувала та виступала носієм екоетносистеми та переслідувала споконвічні і надто сучасні світові заповіді: не дай, Боже, заподіяти Небу, Землі, Воді, світові та Всесвіту бодай найменших прикростей та шкоди. Тоді всі сили світу та Всесвіту своїм нестримним обуренням пошлють на землю страшні прокляття-катаклізми: пожежі, смерчі, суховії, землетруси, повені, градобої, сніговії, моровиці, румовища грабіжників-завойовників, руйнації та нестримний біль серця і душі...

Та від уламків давньої філософії повернемося знову до складових частин ритуальних страв. Осягнувши та засвоївши, хоч досить побіжно, окремі елементи символічних переконань праукраїнців, хочемо звернути особливу увагу на нашу деформовану та скалічену душу. Ми розгубили та втратили величезну, світового значення духовність не лише культурну (хоч це досить поверхове і неповне визначення); ми втратили духовність ритуальну (священну), оберегову. І спроквола, працюючи щелепами, їмо іноді кутю (як архаїку), як звичайнісінькі обивателі-споживачі для наїдку, ні на хвилю не уявляючи себе оріями-сіячами збіжжя-добра, дітьми Сонця, мешканцями-творцями світу та Всесвіту в отій неперервності століть, епох, тисячоліть.

А північний "старший" брат, також доклавши за три століття, певно, щонайбільше зусиль для замордування нашої душі і тіла у свою монголоїдно-державну вуздечку, ображаючи нашу національну гідність мало не щомиті (колись і зараз), перебуваючи у повному етнічному невігластві, усталено називає нас "хахлами". Не розуміє, що повторює не своє, а тюркське слово, не маючи щонайменшого поняття про його глибокий зміст. А тюрки, хоч і були в певні періоди нашими ворогами, етнічно найточніше визначили нашу спадкоємну сутність. Образливе назвисько українців, яке вживають так уперто росіяни, "хохол" означає тюркською мовою "Син Сонця".

Отож, готуючись до споживання куті у свят-вечір, ми повинні перебувати в особливому святковому настрої. Вважати себе справжніми синами і дочками Сонця, Світу, Всесвіту, Землі нашої Матінки-годувальниці. Вважати себе сіячами-оріями в отій перманентності, неперервності складнющих біологічно-космічно-соціальних та екоетнопроцесах, як вважали це, пильнували та заповідали нам прапрапращури з далеких та близьких тисячоліть...

Та й не годиться забувати про приготування куті, маку, особливо узварів та драглів. Про останні дві страви наголошуємо особливо (!!!). Це незвичайний собі наїдок, а насправді речі надто високі, звичаєві, корисні, суголосні з рівнем сучасної науки про забезпечення людського організму комплексом найнеобхідніших вітамінів, власне полівітамінів, мікроелементів, окремих вельми важливих речовин, зокрема дубильних, амінокислот і таких надзвичайно потрібних органічних кислот, як бурштинова, цикорієва, кавова, оксикорична, токоферолів, полісахариду інуліну та циклічного шестиатомного спирту інозиту. Останні сполуки попереджують жирове переродження печінки, поліпшують її глікогеноутворюючу та антитоксичну функцію, що має чи не найважливіше значення для нормального функціонування органів та систем живого організму та окремих і складних ланок обмінних процесів.

Отже, спочатку про узвари. Рецептів народна пам'ять зберігає дуже багато. Ми наведемо їх кілька десятків. Вони складаються з різноманітних сухофруктів та лікарських рослин. Неодмінною умовою їхнього приготування чи, правильніше, основою узварів виступають цукрові буряки, їх використовують як солодке середовище. Ми згодимося з цим етнічним твердженням, але додамо: в буряках наявна значна кількість сахарози, а також глюкози та фруктози, органічні кислоти: яблучна, цитринова, бурштинова тощо. Пектини понад 1%, каротин та аскорбінова кислота, а також сполуки калію, магнію, заліза, міді, ванадію, бору, йоду, марганцю, кобальту, літію, молібдену, рубідію, фтору та цинку. Отже, солодке середовище постає ще й коморою окремих цукрів, вітамінів, органічних кислот, мікроелементів. Готують узвари давніми способами: першого дня буряки миють, ріжуть на дрібні часточки, заливають водою у співвідношенні 1:1. Ставлять у піч, варять 2-3 години і залишають у печі на всю ніч. Наступного дня виварені буряки виймають, додають п'ять частин води, а також сушену садовину та лікарські рослини, кип'ятять 10 хв., настоюють 4 години і вживають або як третю страву, або як відвар лікувального призначення. Коли нема цукрових буряків, тоді (після кип'ятіння та охолодження відвару до 25-30°С) додають 500-600 г меду з високим діастазним числом.

Рецепти січневих узварів читайте тут.

Отже, драглі. Драглі готували з дуже великої кількості рослин. Спочатку робили настоянки з численних плодів квіток та листків. Восени – з пізніх плодів, а також коренів з кореневищами. Рецептура їхня не вельми складна.

Беруть одну частину сировини на п'ять частин 40° спирту чи горілки, настоюють 15-30 діб. Надалі настоянки використовують для приготування драглів. В останніх проступає не лише кулінарна, а й лікарська, фармакотерапевтична майстерність нашого народу. Бо вже драглі пропонуються на святвечір чи майже впродовж усього місяця не лише третьою солодкою стра-вою, а й прадавнім фітопрепаратом аптеки живої природи.

Авторові іноді навіть бачиться, як у майбутньому такі страви будуть обов'язковими і в рекомендаціях дієтологів взагалі, а також на харчоблоках лікарень, санаторіїв та для великої кількості людей, потерпілих від чорнобильської катастрофи тощо.

Нижче перелічимо ті настоянки, якими найбільше користувалися наші матері, бабусі та прабабусі, заготовляючи їх упродовж весни, літа, ранньої та пізньої осені, готуючись до величних січневих урочистостей:

• Абрикосова настоянка
• Аґрусова настоянка
• Аїрова настоянка
• Акацієва настоянка
• Актинідієва настоянка
• Бедринцева настоянка
• Василькова настоянка
• Вишнева настоянка
• Глідово-ягідна настоянка
• Гравілатова настоянка
• Деренова настоянка
• Журавлинова настоянка
• Калинова настоянка
• Костянична настоянка
• Лавандова настоянка
• Лимонникова настоянка
• Малинова настоянка
• Маслинкова настоянка
• Материнкова настоянка
• Мелісова настоянка
• М'ятна настоянка
• Обліпихова настоянка
• Ожинова настоянка
• Оманова настоянка
• Перстачева (калганова) настоянка
• Родовикова настоянка
• Самосилова настоянка
• Смоковнична настоянка
• Чорносмородинна настоянка
• Сунична настоянка
• Тернова настоянка
• Хамеріонова настоянка
• Цикорієва настоянка
• Чаполочна настоянка
• Чебрецева настоянка
• Черемхова настоянка
• Черешнева настоянка
• Чорнична настоянка

Примітка. Для перелічених настоянок беруть одну частину сировини на п'ять частин 40° спирту чи горілки (1:5), настоюють 14-30 діб, фільтрують. Бедринцеву настоянку готують з розрахунку 1:10.

Про приготування драглів читаємо тут

Ми звернули певну увагу на приготування ритуальних (читай священних) узварів, куті, драглів. Проаналізували їхнє значення не лише як оберегів, а й як лікувально-магічних страв. Адже у глибоку давнину уклад життя, його філософія, ідеологія, магічне лікарювання не розділялись і не виділялись, а плекались у руслі споконвічного звичаєвого права, етносу і були квінтесе-нцією спадкоємних традицій.

Шостого січня, на Святий вечір (багата кутя) готували давні українці дванадцять страв. Чому дванадцять? Тому, що це магічне число. Дванадцять місяців складають повний рік, який годиться прожити працюючи, піклуючись про здоров'я родини, її добробут. А також думаючи-гадаючи за врожай, живність та святу землю, на якій годиться, ой, як тяжко працювати. Освячувати і замовляти воду, бо без неї, якщо її обмаль, дуже скрутно, а якщо аж надто багато – вельми зле.

Отже, дванадцять страв. Найпершою стравою готують кутю. Її ставлять на найпочесніших місцях: на покуті, святковому столі. До неї додають мед, тертий мак, узвар, драглі. Останні як страву оберіг, ліки, ласощі, що заховують в собі значні магічні сили. Готують капусту з пшоном (капусняк), вареники, варену квасолю, смажену та тушковану рибу, риб'ячий холодець (драглі). Подавали також варену картоплю, але це вже порівняно недавно (XVIII ст.). Квашену капусту подавали або сирою, або тушкованою. Голубці начиняли пшоном, пироги пекли з вишнями, сливами, сушеними лісовими суницями, плодами глоду, з маком, яблуками, печеними буряками, сиром тощо. До тіста додавали настої м'яти, чебрецю, материнки та відвари коренів з кореневищами оману високого, гравілату міського.

Збиралися всією родиною. Вечеря тривала несуєтно і довго. Розмови виникали і тяглися без сперечань та конфліктів. Думали-гадали про прожитий рік, його успіхи та життєві невдачі. Мріяли та планували, як жити далі, що робити-чинити, куди їхати, скільки годиться мати тяглової сили та коштів, щоб поліпшити господарювання, доглянути святу землю, сади та городи, живність, садибу, господарські будівлі. Виростити і виховати, вивести в люди дітей, онуків та правнуків...

В особливій пошані виступав ритуальний хліб-корочун. Його пекли у вигляді сонячних паляниць до свята Коляди та Нового року. Прикрашали плодами калини, горобини, квітками материнки, рельєфними голубами з тіста, деревом життя.