Восьмикутна зірка як символ Різдва

Здавна, саме восьмикутна зірка, звана нашими пращурами - Алатир (від др.іран. al-atar - "біл-горюч"), а не шестикутна зірка Давіда, була головним символом різдвяно-колядницьких містерій в Україні. Зірка-Алатир являє собою український колорік у вигляді восьми головних циклів: Коляда, Масляна, Великдень, Трійця, Купала, Спасівка, Рожаниці, Діди. Він же, восьмикутник, є характерним і для української народної орнаментики.

Загалом, цей символ зустрічається у кожному напрямку народного мистецтва - в українських писанках, українській вишивці, народному різьбленні, витинанці тощо. Слов'янська зірка Алатир

Восьмикутний Алатар на українській вишивці

Езотерично, Алатир являє собою октаграму: проекцію ромба (небесний світ) на квадрат (матеріальний світ), та їх взаємне пересікання. Ідеологічно, це символ Бога-Творця Сварога, символ Порядку і Світобудови. Він зв'язує усі сторони світу і позначає абсолютний баланс, гармонію і рівновагу, здійснюючи потужну цілющу дію.

Октаграма

Споконвіку, наші Пращури використовували восьмикутну зірку як універсальний оберіг у своєму побуті. У кожній хаті на Святвечір стояв Алатир - він беріг мешканців і відганяв лихо від оселі. У слов'ян існує легенда про біл-горюч камінь "Алатир", наділений чарівними властивостями. В одному із давніх замовлянь на припинення крові говориться так: "…на острові Буяні, красна дівчина сидить на камені Алатирі, а із-під того каменю б’є жива вода. А в руках у неї голка. І зашиває діва рану, як зашиє все заживе".

Алатир в слов'янській міфології - провісник Божеського добра, око Роду. Саме тому колядницькі ватаги використовували восьмикутну зірку в якості свого найголовнішого оберега і атрибута Різдва, наряджаючись у святкові маски і шкури тотемних тварин, прославляючи новонародженого Божича-Коляду.

В Україні традиція виготовлення різдвяних звізд особливо поширена. Колись, кожен регіон мав свою специфіку виготовлення зірок. Зазвичай, їх робили із дерев'яних дошок та решета (обечайки), півтора-два метри в діаметрі. Потім обклеювали кольоровими папером і тканинами, прикрашали фольгою, стрічками й китицями. Стандартна зірка мала вісім ріжків, однак в певних областях дотримувались і більшої кількості, арґументуючи це: "чим більше - тим краще". Сама зірка кріпилася на високій жердині непорушно, а промені крутилися довкола осі за допомогою блока та протягненого від нього шнурка. На одному боці зірки зображали людське обличчя або Сонце, на другому – колядницькі сцени. Усередину іноді вставляли свічку, утворюючи щось на зразок "чарівного ліхтаря". На виготовлення такої звізди йшло від тижня часу, тому їх виробляли заздалегідь.

У висновку, сотворена народними умільцями, восьмикутна зірка ставала справжнім витвором мистецтва й радістю для людей. У різдвяному вертепі нести її доручали "звіздарю" - саме він тримав колядницьку сонцесяйну Зірку-Алатир, обходячи оселі та провіщаючи господарям злагоду і добробут.

Безліч архаїчних культур і старожитностей зберігають пам'ять про цей язичницький символ. Восьмикутні знаки зображені на давньоруських медальйонах княжої влади. Чимало восьмикутник зірок можна побачити на стелях та стінах розкішних палаців української знаті минулого, – Вишневецьких, Ґрохольських тощо. Святилище Перуна в Києві було оточене вісьмома кострищами, розташованими за напрямками чотирьох основних сторін горизонту і чотирьох проміжних. Восьмипроменевим був і культовий індоєвропейський символ дощу - "громовик". У шумерів восьмипроменева зірка була символом богині Інанни (Іштар в аккадській міфології), служила ієрогліфом понять "бог, небо, зірка"; в Аккаді і Вавилоні ця ідеограма висловлювала поняття "бог, сонце, зірка, рік". У середньовічній символіці Західної Європи існувало поєднання прямого і косого хрестів, утворюючи восьмикутну зірку. У Стародавній Індії восьмипроменева зірка була символом єднання чоловічого і жіночого начал, творячого життя. Також в Стародавній Індії існувало шанування восьми напрямків горизонту; вони зв'язувалися з вісьмома богами, яких називали "вартові світу". У скандинавській традиції світ мав вісім напрямків.

Використана література

Сосенко К. Культурно-історична постать староукраїнських свят Різдва і Щедрого Вечора. – Київ, 1994. – С. 64.
Митрополит Іларіон. Дохристиянські вірування українського народу. – Київ, 1992. – С. 271.
Килимник С. Український рік в народних звичаях в історичному освітленні.(1963) Скуратівський В. Український народний календар. – Київ, 2003. – С. 52.
Воропай О. Звичаї нашого народу. Том І-ІІ. Мюнхен (1958-1966)