У всіх слов’янських народів ще за давніх часів Русальний тиждень (інші назви — Зелений Тиждень, Розигри, Розгулі, Граний Тиждень та ін.) святкували переважно в один і той же час — коли пробуджувалася вегетативна сила Землі-Матінки, час квітування та буяння зелені, перших весняних трав, сходів жита. Цією тонкою, природною та водночас духовною роботою займаються духовні сутності, відомі у Вірі Предків як Русалки.
За етнографічними свідченнями Русалії припадають на 8 тиждень після Великодня. Однак, білоруські вчені мають відомості про те, що східні слов’яни, зокрема деякі мешканці Полісся відзначали Русалії на шостому тижні після Великодня. Одна з давніх назв цього тижня «Сьомик», «Сьомицька неділя», тобто сьомий тиждень. Можемо з певністю твердити, що за рідновірським календарем Русалії, насамперед, узгоджуються зі станом природи (перехід від весни до літа): пор. народну приказку «На Зеленець — весни кінець». Справді, навіть у північних областях України весна настає значно раніше, ніж у середній смузі Росії. В Україні традиційно Зелений тиждень починався з четверга, який іноді ще називають «Русалчин Великдень», хоча на Рівненщині його починали з клечальної суботи. Зрозуміло, що календар ортодоксальної християнської церкви відсунув святкування Зеленого тижня майже на цілий місяць, бо Трійця («клечальна неділя») випадає на 50-й день після рухливої пасхи, і найпізніше буває аж 26 червня, і, як видно, вже не має тієї живлющої весняної сили, як Русалії в час цвітіння й колосіння жита.
Головною божественною сутністю цього періоду в теології Рідної віри є Русалки, про культ яких чи не найбільше відомостей збереглося на українському й білоруському Поліссі. Саме Русалки одуховнюють природу і навколишній світ, відповідаючи кожна за свою сферу діяльності: поле, ліс, воду. Детальний аналіз залишків стародавніх вірувань наших предків дає підстави для висновку, що Русалка колись могла бути Богинею, і лише християнське переслідування давніх вірувань та обрядів надало їй ознак «демонічної істоти». Сучасні етнографічні знання про Русалок відзначаються великою різноманітністю, часом суперечливістю, оскільки агресивна світова релігія вже наклала на ці уявлення свою потворну руку. Наділивши Русалок небезпечними для людини рисами, християнство примусило людей боятися їх, захищатися від них оберегами, «христити» Русалок, та навіть деякі етнографи досі дотримуються стереотипної думки про Русалок, як про «злу силу» (див. напр., «Мифы народов мира», Т. ІІ).
Наші Русалки близькі або тотожні з грецькими Орами, Німфами, західно-слов’янськими Вилами, «Дунайськими дівами», «Дніпровими дівчатами» (див.: Т. Шевченко, поезія «Русалка») й іншими покровительками рослинності та духами «іншосвіту». Відомо, що русальні звичаї існували в усій Європі та навіть в Індії вже кілька тисячоліть, що переконливо доводить їхнє давнє арійське походження і таємничу глибину обряду єднання людини з природою та душами своїх пращурів. Тому в дослідженні цього важливого культу нам не слід ігнорувати відомості про близькі чи подібні культи в інших народів. Тому видається цікавим, що індуси так само вшановують у гаю священне дерево чілі, поливаючи його вином і пахущою олією, потім ламають гілля, приносять їх на берег річки й здійснюють їм жертвопринесення на камені, а потім водять танки навколо священної рослини та влаштовують ігрища. В кінці свят батьки заносять до хати гілку чілі, причому відбувається ритуальний діалог, в якому жінка запитує чоловіка, що він приніс. Чоловік відповідає: «Приніс хліб, худобу й дітей». Таким чином, і в Індії, як у Європі, рослинна магія пов’язана з добробутом і родючістю.
На Русі Русальний культ був надзвичайно розвинутим, про що свідчить спеціальний ритуальний одяг «сорочка-довгорукавка» та найрізноманітніші ювелірні вироби з русальною символікою. Найголовнішим з русальних амулетів було намисто «крини» у вигляді квітів водяної лілеї; на браслетах є священні рослини такі, як хміль та папороть. Цілком Імовірно, що до русального культу належали й відомі медальйони-змієвики, які виконували лікувальну функцію захисту живота (живіт — тотожний самому життю). На русальних браслетах, що ними підтримували довгі рукави сорочки, зображений Переплут, який також має тісний зв’язок з корінням та рослинною силою, а також русалка-вила — дівчина-танцівниця в сорочці-довгорукавці, яка виконує танець викликання дощу для зрошення полів.
Відновити культ Рідної Богині, опікунки родючості та хліборобства, встановити духовний контакт з Русалками як покровительками наших предків покликана сьогодні рідна віра. Отже, відроджуючи нині русальну обрядовість, маємо знати, що культ Русалок має певні обмеження в часі й просторі. Часові межі ми вже окреслили — початок-середина травня. Просторово це, насамперед, води річок, криниці, ліси, гаї, поля, відповідно й Русалки бувають водяні (річкові, криничні), лісові, польові.
- З міфології знаємо, що Русалки водяні розчісують довгі золотаві або зелені коси срібним гребенем. Цей гребінь наділений чарівними властивостями. Якщо хтось знаходить згублений на березі русалчин гребінь, той набуває дару ясновидіння, цілительства. Русалки, змерзнувши в річкових глибинах, часом гріються на сонці, водять хороводи, колишуться на гіллі дерев, як на гойдалках, співаючи солодкозвучних пісень. Найбільш активні Русалки в час, коли Місяць вповні, вони іноді кличуть дівчат погратися з ними в хороводах: «Кума, Кума! Йди до нас!». Своїми спокусливими оголеними тілами й довгими косами вони приваблюють парубків, які ходять пізно берегами річок.
- Русалки криничні переважно мешкають біля святих криниць, де вони тісно співпрацюють з Богинею Мокошею, освячуючи животворну воду. Саме їм жіноцтво жертвує починки полотна, стрічки, рушники. За давніх часів таких Русалок вшановували біля цілющих джерел, що зазвичай струменіли в священних гаях біля дубів та інших святих дерев. В Україні збереглося вірування, що в криницях під час Зелених свят з’являються Русалки, які називаються «криниченьками» (Терещенко, 1848, IV), звідси ймовірно і намисто «крини». Ці місця освячені самими Богами, Сонцем, Місяцем, Зірками. Тому не слід захаращувати джерела, прибиваючи на дуби розп’яття та дешеві паперові іконки, які псують дерева й створюють неохайний вигляд – це є ознаками безкультур’я й християнського фанатизму.
- Русалки лісові переважно опікуються молоддю передшлюбного віку й пов’язані з Богинею Долею. Особливо вони віддають перевагу дівочим посвятам (ініціаціям), які пов’язуються із традицією завивати вінки на березах і «кумуватися» (обряд «посестринства»). Русалки, що живуть у священних гаях, опікуються душами померлих, оскільки в язичницькі часи поховання здійснювалися в гаях, серед дубів, беріз, які вважалися «земним раєм». Саме священний гай був тим спільним родовим культово-обрядовим центром, де відбувалося й спалювання покійних, і їхнє поминання, а також і весільні обряди, і благословення подружніх пар, і посвячення новонароджених дітей.
- Русалки польові мешкають серед житніх полів, особливо в той час, коли жито завивається у трубки, вони охороняють хлібну ниву, щоб діти, збираючи волошки, не витоптали молоде колосся, а також і від злих чаклунів, які певними чарами могли зіпсувати врожай, зробивши «залом» або «закрутку» тощо. Увесь час, коли сходять жита, є священним, бо «поховане» в землю зерно воскресає (проростає новими паростками), і Русалки нечутно витають над хлібною нивою, дбайливо тчуть свою невидиму нитку життя, наповнюючи світ життєдайною енергією. В спекотні дні, особливо в полудень, ми ніби чуємо над полем якийсь дивовижний, ледь вловимий нашим слухом ніжний шелест, наче легкий струм — це вібрує над світом благодатна робота Русалок.
Відносини людей з Русалками будуть гармонійними, якщо людина не порушуватиме звичаїв та встановлених традицією правил і часово-просторових меж. Коли ж ми порушуємо умови природної рівноваги, тоді наша поведінка викликає невдоволення і агресію Русалок (а отже – самої природи). В Русальні свята не можна працювати ніякими гострими знаряддями: шити, ткати, прати, рубати, різати, колоти. Особливо не можна порушувати спокій в лісі, полі, на березі ріки, тобто там, де відбувається сокровенна вегетаційна діяльність Матінки-Природи, де весь простір пронизаний духовними сутностями. Порушники заборон отримували «русальну хворобу», особливу лихоманку або хвороби рук, що тримали сокиру, що порушували тишу і спокій (наприклад, рубання дров та ін.). Не можна на Русальному тижні й виконувати роботу, пов’язану із забрудненням води: прати білизну, мити підлогу, вікна тощо. В Русальний четвер ніхто не купався, бо в цей день «Русалка купає своїх дітей».
Вважають, що подарунками (спеціальними пожертвами) можна задобрити Русалок. В українців побутує звичай варити на Русалії їжу під відкритим небом і пригощати нею людей (сусідів, дітей); господині обприскують молоком шляхи, якими їхня худібка ходить на пасовисько або на водопій; господарі кладуть по скибочці хліба на межах поля (чи городу). На вікна кладуть свіжоспечений хліб, вважаючи, що Русалки живляться самою парою. На відміну від Великодня, коли головна обрядова крашанка червоного кольору, на Русалії готують жовті крашанки. Якщо людина зустріла Русалку зненацька і нічого не має при собі – можна подарувати їй частину свого одягу: кинути хустину, навіть рукав відірвати. Якщо ж готуємося до свята зустрічі Русалок заздалегідь – приносимо вінок, рушник, полотно, стрічку чи навіть спеціальну сорочку (або дитячу льолю). Жінки розвішують на деревах полотно «русалці на сорочку», про це співають:
Сиділа Русалонька на білій березі,
Просила Русалка у жінок намітки:
«Жінки-сестрички, дайте намітки:
Хоч не тоненької, аби біленької»Сиділа Русалка на білій березі,
Просила Русалка у дівчат сорочки:
«Дівчата-сестрички, дайте сорочки:
Хоч не тоненької, аби бленької».
Русалки рятують також від всіляких домашніх нещасть. Наприклад, коли в господарстві загубилася корова, поліщуки радять таке: «Сплети личаки, сидячи в лісі на пні; розірви нову жіночу сорочку і зроби з неї онучі; усе це разом з хлібом-сіллю загорни в чисту онучу, перев’яжи червоною стрічкою і віднеси на перехрестя в ліс. Там, поклавши все це на яке-небудь дерево, поклонися до землі (не хрестившись!) на всі чотири боки і скажи: Прошу вас, Русалки, мій дар прийміть, а скотинку поверніть!».
Русальний тиждень завершувався обрядом «Проводи Русалок», який переважно здійснювали в наступний за ним понеділок увечері, коли сонце зайде. Проте, в старовину можливо й не було строгої регламентації часу здійснення цього обряду, бо головна мотивація його полягала в настанні саме того періоду, досягнення того стану природи, коли цвітуть жита. Так час одного етапу Кола Сварожого завершується і починається новий. Отже, Русальний тиждень складався з кількох основних обрядових частин, у яких головну обрядову роль виконували дівчата й молодиці: залітання вінків, «Водіння Куста», «Русалчин Великдень», «кумівство», поминання предків, «Проводи Русалок».
РУСАЛЬНІ ВІНКИ
У четвер напередодні Русального тижня дівчата виплітають вінки з таких рослин: конвалія, незабудка, васильок, чебрець, полин, барвінок, любисток.
Співають:
Ой зав’ю вінки та на всі святки,
Ой на всі святки, усі празники,
Бо в саду Весна розвивається,
Дочка батька дожидається:
«Ой, мій батеньку, мій голубчику,
Ти прибудь сюди хоч на хвилечку…»
У суботу молодь йде до лісу або на берег річки й заготовляє клечання — зелене гілля берези, липи, верби, клена, лепеху, якими прикрашають хати та подвір’я.
Вінки та зелене гілля вдягали на себе як молодь, так і старші, як жінки, так і чоловіки. Переможців усяких змагань віншували дубовими вінками. На початку Русального тижня дівчата виплітали вінки для всіх членів своєї сім’ї й своїх наречених і залишали їх на деревах, а після проводів Русалок ішли оглядати ці вінки й за їхнім виглядом ворожили про життя своїх близьких. В кінці свят з вінками поводилися так: їх відносили на могилки, кидали на ниву в жито, спалювали на вогнищі, вкидали у воду, підкидали вгору, закидали на дерева або приносили додому й залишали на городі (одягали на капусту, на огірки, щоб краще родили).
РУСАЛЧИН ВЕЛИКДЕНЬ
Хронологічне визначення Русалчиного Великодня має переважно два варіанти: четвер перед Русальним тижнем і четвер на Русальному тижні. Українська традиція схиляється до четверга, який випадає саме на Русальному тижні. Як подає С. Килимник, молодиці й дівчата у вівторок та середу «зустрічають» Русалок, пригощають (розкладають їжу в полях, лісах, запрошують Русалок «їсти й пити та охороняти наші ниви»), а в четвер настає найголовніша фаза святкування — Русальський Великдень.
Звичайно, християнська церква за ціле тисячоліття прищепила своїм вірянам страх перед Русалками, однак люди добре розуміли стародавню заборону працювати в ці святки, тому влаштовували веселощі, бо в цей день веселяться й самі Русалки — саме у свій Великдень вони відчувають життя так само, як і люди, тому їх «пригощають» людськими стравами і разом з нами вони водять хороводи, беруть участь в ігрищах та веселощах, можуть любити й радіти життю.
ОБРЯД «КУСТ»
Кустом називається сам обряд, і прикрашена в зеленину дівчина. Вибирають найкращу з гурту дівчину передшлюбного віку. Готують її до обряду таким чином: роздягають, прикрашають гілками берези, вінками так, що не видно ні тіла, ні лиця. Іноді гонорові дівки згоджуються бути оголеними під зіллям, але переважна більшість на споді під зіллям має тонку сорочку без вишивки. Гілки берези звисають до низу, ніхто з односельців не повинен упізнати чи здогадатися, яка саме дівчина вбрана «кустом», дівчина увесь час мовчить, що дає підставу етнографам вважати «куста» уособленням душ померлих предків. Отже, обряд має на меті встановити контакт між світами Прави, Яви і Нави. В кустових піснях наявний мотив гостювання «куста» на землі серед своєї родини та громади. Сама назва «куст» означає не просто зеленину чи кущ, а саме родовий кущ, як дерево Роду.
Дівочий гурт («військо дівоцьке») супроводжує «куста» у святковому обході села. Дівчата віншують кожного господаря кустовими піснями і збирають гостинці для спільної трапези. Дійство подібне до колядницького обходу на Різдво. Зразок кустової пісні:
Ой ми були у великому лісі,
Нарядили Куста із зеленого клену,
Нарядили Куста із зеленого клену,
Вийди, господарю, із нового покою,
Вийди, господарю, із нового покою.
Винеси Кусту хоч по золотому…
Господарі зустрічали «куста» перед порогом хати, перед яким стояв стіл з подарунками або господиня виносила дари на рушнику: хліб, яйця, пироги, солодощі, пиво, гроші. Одна з учасниць обходу складала пожертви в торбину. Дівчата дякували господарям і йшли до наступного двору.
Закінчується «водження куста» на тому самому місці, де дівчину вбирали в зеленину: тут її розбирають, перевдягають у звичайний одяг, а зелень та вінки з «куста» вішають на коловорот криниці, або залишають на полі, або спалюють, але не розривають, як на Купайло. В одній просторій хаті села відбувається спільна громадська братчина, де згадують предків, співають, грають в різні ігри. Обряд «водження куста» означає вшанування душ покійних предків і має на мені отримання допомоги від Русалок в час зав’язі нового врожаю. Співають: «Де куста водили, там жито родило», «Де куста водили, там пшеничка родила» та ін.
Подекуди в Україні замість «куста» водили «тополю» — дівчину, рясно вбрану в намиста, хустки та стрічки. «Тополя» вклонялася кожному господарю чи зустрічному, а люди частували дівчат та дарували «тополі на стрічки». Далі вели її на поля й співали:
Стояла тополя край чистого поля;
Стій, тополенько, не розвивайся,
Буйному вітрові не піддавайся…
ОБРЯД «КУМІВСТВА»
У Русальну неділю здійснювалися громадські славлення в гаях, лісах. Поклоніння березі є частиною найархаїчнішого обрядового комплексу давніх слов’ян — культу дерева. Обряд ще до недавнього часу виконувався навіть у ХХ столітті в «духів день», тобто на Зеленому тижні. Вважалося, що дерево не тільки дає плоди для споживання, а й може наділити людину енергією, або навпаки — зашкодити тому, хто порушує звичаєві закони ставлення до рослинного світу.
Тому на Русальних святах годиться встановлювати добрі стосунки людей з деревами. Для цього існує один з найстародавніших способів – «годування» дерева. Під деревами влаштовують спільну братчину, головною стравою якої є яєчня або об дерево розбивають сире яйце, виливають узвар або пиво.
Дівчата збираються в гаях і «завивають берізку»: роблять кільця з гілок у вигляді вінків на самих молодих деревцях, або зв’язують два вершки берізок у вигляді арки. Укладення угоди (союзу) з деревом вимагає від усіх учасниць ритуального перевтілення. Для цього берізку одягають у жіноче вбрання, пов’язують хустками та стрічками, а дівчата прикрашаються березовим гіллям, мовби «перевтілюючись» у тотемне дерево. Водять хороводи навколо берізки. Обряд «кумівства» полягає в тому, що подружки передають одна одній через вінок жовту крашанку й цілуються крізь завиті на березах вінки, а потім обмінюються подарунками, переважно перстеньками. Таким чином вважаються посестрами. Цей обряд вважають ініціальним для дівчат, як спосіб їхнього прилучення до Дерева Роду, вступ у дівочу громаду. Є русальні пісні, які вказують на своєрідне ініціальне випробування для дівчини – відгадування загадок:
Ой біжить, біжить мала дівчина,
А за нею та Русалочка:
«Ти послухай мене, красна панночко,
Загадаю тобі три загадочки.
Як угадаєш — до батька пущу,
А не вгадаєш — до себе візьму:
Що росте без кореня?
Що біжить без повода?
А що цвіте без цвіту?»
Панночка загадку не відгадала,
Русалка панночку залоскотала.
Але розумні дівчата, як правило, відгадують ці загадки:
— Камінь росте без кореня,
Вода біжить без повода,
А папороть цвіте без цвіту.
Отже, до таких дівчат Русалки бувають прихильними й дають добру долю. Дівчата тут же й обирають старшу куму в такий спосіб: скручують кожна свою хустку й кидають угору, чия хустка підлетить найвище, та — старша кума, яка верховодить дівочим гуртом. У кінці святкування одну з берізок несуть у село й там встановлюють на головному майдані. Всі ці обряди здійснює виключно дівоча молодь без активної участі чоловіків. В заключний день святочного тижня у неділю годиться йти на місце «кумування» і розвивати ті самі берізки. Оглядають вінки й ворожать: чи вінок свіжий чи зів’яв — буде щастя, або навпаки, нещастя. Співають:
Гукала дівочок береза вінки розвивать:
Ходіте, дівочки, вінки розбирать,
Пройшли святки, розів’єм вінки.
Зозуля перестала кувати,
Нашу долю зустрічати.
Чий вінок не засох, тому довго жити. Зів’ялі вінки кидають у воду, причому білоруси вважають, що треба кидати вінки «по старому звичаю» без допомоги рук, рухом голови, повернувшись до води. Берізку, яка стояла в центрі села, також топлять у ріці.
Магічна та цілюща роль берези в житті наших предків свідчить про глибокі давні знання зв’язку людини з природою. Березові гілки не тільки прикрашають житло в час Русальних свят, вони й протягом року оберігають хату і поле від злих духів, надають міцності новобудові. Навар з березового гілля використовують для купелі дівчаток, щоб надати їм краси й жіночності. До берізки звертаються по допомогу, коли здолає перевтома: треба притулитися до стовбура, попросити, щоб берізка забрала втому. Через 15-20 хвилин відчуєте полегшення, не забудьте подякувати тотемному дереву. Береза — жіноче дерево, дуб — чоловіче.
ОБРЯД «ПРОВОДИ РУСАЛКИ»
Коли Русалку як Богиню Води і Берегиню Врожаю вшанували, і час її вегетативної дії закінчується, тоді її виводять за межі поселення, відтоді місце її перебування — в житньому полі, де Богиня весни Русалка поступається місцем Богу літа Купайлу.
Християнська церковна ритуалістика відсунула цей давній язичницький обряд на час після своєї Трійці, створивши плутанину та різнобій серед слов’янських народів. Подекуди цей обряд проводиться у вівторок після Трійці, або напередодні Клечальної суботи, або в десяту неділю після пасхи, або навіть на Купайло чи на Петрівку. Проте, найбільш поширеним і традиційним для всіх слов’ян все ж залишається остання неділя Русального тижня або наступний понеділок. Цей обряд проводився з обрядовою лялькою («Русалка»), або перевдягнутою в Русалку дівчиною (чи молодицею), або просто символічно без ритуального персонажа, однак з розумінням, що «вона» присутня. Її треба вивести за межу поселення, житла, громади — її обрядово спалюють, або закидають на дерево, «заганяють на грушу», топлять в річці, закопують у землю тощо, – всі ці дії рівнозначні переходу в інший світ.
На Поліссі Русалку обирають так само, як і «куста». Іноді обирають пару учасників: Русалку і Русаліна (парубка). Або ще: по обидва боки від Русалки ставлять двох «охоронців-русалинів» з великими пугами, щоб відлякували тих, хто спробує зірвати зеленину з Русалки. Така композиція обрядових персонажів відома на вишитих рушниках з Богинею в центрі (іноді по боках Богині зображені вершники, коні, птахи, свастики). Відоме й використання коня в русальських обрядах («водіння кобилки») та ін.
Русальні обряди, як правило, мають бути рухливими, як вируюча вода, бурхливий потік, веселий струмок. Русальна хода набуває вигляду людського потоку. Така урочиста хода супроводжується всіма мешканцями поселення (вулиці, кутка), кожна родина намагається взяти участь у проводах Русалки, долучаючись до процесії. Русалка шмагає людей пекучою кропивою по литках, «щоб не хворіли», «щоб діти народжувались» (биття кропивою має на меті продукуючу магію: «як Русалка стьобає довгою кропивою, щоб так хлопці дівчат діставали довгими…»).
Найбільш рухливим типом цього обряду є хода «струмочок» або «колосок». Процесія створюється з кількох пар, що зчіплюють руки в «квадрат» і рухаються вулицею. По руках учасників йде Русалка — дівчинка до 12 років, як тільки дитина пройшла одні руки, ця пара перебігає наперед і так живий людський «струмок» рухається до поля, де випускає Русалку в жито. Співають:
Пішов Колос на ниву,
На білую пшеницю!
Уродиться на літо
З вівсом жито,
З житом — пшениця,
Всяка пашниця!
Існують приказки: «Вивели Русалку з весі — жито почне колоситься», «Як не заведеш Русалку в жито — то не можна його й жати». Отже, вважалося, що не замкнувши коловорот космосу, не ушанувавши Русалку, не можна отримати врожаю. Русалка повинна освятити поле своєю родючою силою. Всі учасники ходи, які супроводжують Богиню-Русалку, отримують її благословення на здоров’я, силу, родючість, довголіття, щастя. Співають:
Проведу Русалок
Із двору до бору.Рано, рано! (приспів після кожної строфи)
Із двору до бору
У зелену діброву.Проведу Русалок
В зеленеє жито…Вам, Русалки, в житі
Зеленім сидіти!А мій колосочок,
Як яворочок,А моє полечко,
Як на небі сонечко,У печі — пиріжком,
На столі — колачом!
Іншими місцями проводів Русалки бували кладовище або річка (ручай, міст). Увечері останнього дня Русального тижня поліські дівчата завивали вінки і йшли на кладовище, розвішували вінки на могилках. Виводили туди одягнену Русалкою дівчину, яка ховалася між могилами доти, доки парубки її не впіймають. Тоді дівчата водять навколо неї хороводи з русальними піснями. Хоровод та «кривий танок» також водять навколо могилок, потім виводять Русалку в жито. Там вона ховається до вечора, а коли люди розходяться, тихенько добирається додому. На річку супроводжують Русалку так само, як і «колосок», випускають її біля води, біля мосту. Її віночок закидають «на грушку», на будь-яке дерево. Це завершальний етап деміфологізації образу (переуособлення): позбавлення Русалки її рослинного вбрання відміняє її духовно-святковий образ, повертає дівчині її справжню сутність. Якщо ж Русалку робили у вигляді ляльки, то її топили або залишали на полі. Час шанування Богині вичерпаний, з нею треба розпрощатися. Після русальних обрядів усі учасники дійства мали ритуально очиститися омовінням, як такі, що мали контакт з «іншосвітом».
Цікавим аналогом нашим Русалкам є грецькі Ори (Гори, Хори в перекладі з грецької — «часи», «пори року»). Вони відають порядком у природі, є сторожами Олімпу: то відчиняють, то зачиняють його хмарні ворота, запрягають коней Бога Сонця. У різний час їх нараховували від чотирьох до дев’яти або дванадцяти й більше. Ори мають власні імена, найвідоміші з них: Авга (Світанок), Анатолія
Ймовірно первісне значення Русалок саме як Богинь-упорядниць весняного часу, Берегинь, покровительок родючості було витоковим і для всіх слов’ян. Наших Русалок було 27 (тридев’ять), про це маємо писемне свідчення ХIV ст. — «Слово христолюбця», яке, зрозуміло, засуджує язичницький звичай вшанування Вил (Русалок): «Вірують в Перуна, і в Хорса… і в Вил, їх же число тридев’ять сестриниць, – називають окаянні невігласи і вважають їх Богинями, і так кладуть їм треби і короваї їм молять, курей ріжуть…». Отже, теологічне значення Русалок і Берегинь доведено свідченням сучасника, який, імовірно, не раз спостерігав рідновірські обряди ще в ті часи, коли предківський культ ще був живим серед вірних своїм Богам і Богиням слов’ян-русичів.
Очевидно, що наші Русалки були тим духовним почтом Великої Богині-Матері, що супроводжує всі природні явища нашого Життя. Русальні свята присвячені вшануванню триєдності Дерева Життя, з його корінням, стовбуром і гіллям, що в людських вимірах позначає землю, повітря й небо, а в часових — минуле, теперішнє і майбутнє. Саме тому світова релігія адаптувала це свято до своєї «трійці», яку вона й запозичила в рідновірів.
Література:
- Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис. — К., 1991. — Т. ІІ. С. 145–175.
- Зеленин Д.К. Тотемический культ деревьев у русских и белорусов // Избранные труды: статьи по духовной культуре: 1917–1934. — М.: Индрик, 1999.
- Катовіч А., Крук Я. Беларускі народны каляндар. Летнія святы. Кніга І. — Мінск, 2009.
- Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні. — К.: Обереги, 1994. — Книга ІІ. — С. 371–393.
- Ліцьвінка В. Святы і абрады беларусаў. — Мінск, 1998. — С. 100–115.
- Лозко Г. Берегиня, Богиня чи Русалка // Сварог. — 1997. — Вип. 6. — С. 17–20.
- Славянские древности. Этнолингвистический словарь под общей ред. Н. И. Толстого. — М.: Международные отношения, 2009. — Т. 4. — С. 494–503.
facebook.com/Ridivira
twitter.com/Ridivira
plus.google.com/Ridivira