Таємниці Роксолани, султани з України

Композитори присвятили їй симфонію і дві опери, балет і мюзикл, численні пісні. П’яте століття поспіль про неї пишуть французькі й австрійські, німецькі та турецькі, польські та українські письменники: від памфлетів – до поем, від комедій і водевілів – до трагедій і трагікомедій, історичні романи і навіть тетралогію любовних романів; про її життя знято безкінечні (від 50 серій в українській версії до 103 – у турецькій) телесеріали та кілька документальних фільмів.

Й упродовж усього цього часу історики, дипломати, літературознавці та журналісти сперечаються як щодо самої Роксолани (як насправді звали, коли та де народилась, як виглядала), так і про засадничі риси її особистості: патріотка чи пристосуванка-зрадниця, розумна й харизматична постать чи просто далекоглядна інтриганка, що понад усе дбала про те, як вижити у незвиклому світі мусульманських традицій та гарантувати життя й високі посади своїм численним дітям.

І практично усі, в тім числі й глядачі телесеріалів, дивуються, чим саме вона настільки приворожила найдовговічнішого (46 років на троні!) з-поміж грізних османських султанів, прозваного в Європі Великим і Пишним, що він не лише закохався в українську полонянку, але й жив із нею у моногамному подружжі майже 40 років, понад те – розпустив свій гарем?!

Тоді як закони шаріату дозволяли не лише йому – володареві наймогутнішої на той час імперії, але й звичайному правовірному мусульманину мати чотирьох законних дружин, а наложниць – скільки зможе утримати…

Хто вона й звідки?

Її особистість і життя оплутані таким неймовірним плетивом домислів, а реальних фактів так мало, що часом губишся в здогадках, де ж закінчується правда і починається вигадка.

Нині ім’ям Роксолана у районному центрі Рогатин на Прикарпатті названо центральну площу, на якій у 1999 році був встановлений перший бронзовий пам’ятник, та вулиці у восьми містах й селах України, зокрема, у Львові, Дніпрі, Трускавці, Володимирі-Волинському та Ковелі.

Але у тім і річ, що ні справжнє ім’я, ні місце народження славетної українки, знаної в Туреччині як Гюррем Султан (“радісна” – так нарекли сміхотливу бранку в гаремі), а в Європі – як Роксолана, достеменно невідомі. Принаймні, як затято твердять історики, не підтверджені історичними архівами.

Згідно з однією з версій, вперше слово “Роксолана” (лат. Roxolana, італ. la Rossa – “русинка”) стало новим ім’ям незвичайної бранки на невільничому ринку. Мовляв, дівчина відмовилася назвати своє ім’я новому господареві – візиру, і той, будучи людиною освіченою, сам вибрав їй прізвисько.

Роксоланами або роксанами у давнину називали сарматські племена, що в II – IV століттях н.е. кочували у степах між Дніпром і Доном. У середньовіччі багато хто вважав їх прабатьками слов’ян.

До того ж, з VI століття до н. е. на березі Дністровського лиману існувало античне місто Роксолана. Отак з легкої руки візира це слово надалі стало вживатися як жіноче ім’я.

А за султаншею воно закріпилося завдяки донесенням західних послів при дворі султана, присвячені особисто Роксолані. А що уперше про українку в османському палаці стало відомо власне з європейських джерел, то це ім’я утвердилось й у вітчизняній історичній і літературній традиції.

Утім, навіть її національність інколи ставиться під сумнів. До прикладу, німецький письменник Йоганнес Тралов твердить, що Роксолана за походженням – татарка, яку викрали українські козаки і продали в рабство. Інші автори вважають її литовкою, француженкою чи італійкою. Сама ж вона часто називала себе “королівною”, а в листах її і Сулеймана до польського короля Сигізмунда ІІ Августа трапляються визначення “брат” і “сестра”: нібито вона була позашлюбною донькою короля Сигізмунда І Старого (і Сулейман був певен цього).

Справжнє ім’я та прізвище Роксолани, дане їй при хрещенні, історикам невідоме. Так, нині будь-який український школяр скаже, що Роксолану насправді звали Анастасією Лісовською.

Але, найімовірніше, Настя Лісовська – просто літературна вигадка XIX століття.

Єдиний спогад про неї у 1521 році залишив польський історик, що розповідав про невільниць султана: “У попа була дочка…”.

Згідно зі свідченнями польського поета та історика Самуїла Твардовського і графа Станіслава Ржевульського, легендарна султанша народилася близько 1505 року в містечку Рогатин (нині Івано-Франківська область), у сім’ї священика.

Деякі підстави для цього у майстрів пера все ж були: про о. Лісовського і його сім’ю – дружину і доньку Настю, які були викрадені татарами, – збереглися документальні свідчення. Утім, цілком можливо, що християнське ім’я султанші було вибрано символічно. Адже згідно з легендою, ще в ранньому дитинстві дівчинка, якій належало увійти в історію, тяжко захворіла і перебувала на волосок від смерті. Тоді-то мати і дала обітницю віддати доньку в черниці. А потім передумала… Ось, мовляв, доля і покарала сім’ю Лісовських.

Так чи інакше, а ще за часів СРСР, у 1989 р., студент архітектури Юрій Курець, член товариства “Дзвін”, зініціював спорудження в Рогатині пам’ятника Роксоляні. Гроші збирали звідусіль. Та лише через десять років створена львівським митцем Романом Романовичем скульптура на високому п’єдесталі постала на центральному майдані міста, теж названому іменем Роксолани.

У невеликій за обсягом книжці українця з Чикаго Михайла Орлича, уродженця містечка Стратина (неподалік Рогатина), яке вважають батьківщиною матері Насті Лісовської – Олександри, знаходимо посилання на працю американського дослідника Ентоні Бріджа “Сулейман Пишний” (Нью-Йорк, 1983 р.).

Якщо вірити авторові, побудована вона на щоденнику самого Сулеймана, де про походження Хюррем Хасекі той пише, що вона з Рогатина, з родини православного священика. А бабуся п. Орлича не лише знала безліч пісень і переказів про Роксоляну, а й розповідала, ніби на весілля Насті і Сулеймана 1534 р. (за іншими даними, воно відбулося 1530 р.) їздила в супроводі козацького почту й Настина мати.

Серед безлічі подарунків зі Стамбула вона буцімто привезла срібну гравюру султанші Хюррем, до якої рогатинці молилися як до святої, дякуючи за захист рідного краю. І наче на честь весілля Сулейман відпустив усіх невільників з України. Мама Насті зналася на травах, тож її донька розмарин-травою з Дністрових берегів лікувала свого султана “від дрижів”, що трясли його час від часу. Ось вам і приворотне зілля, і любовні чари. Хтозна, чи не в цьому криється загадка Роксолани?

Утім, інші автори запевняють, що чарівна султанша була родом з містечка Чемеровець (на нинішній Хмельниччині). Існує й версія, що обидва варіанти можливі – народитися майбутня Роксолана могла в Чемерівцях, а вирости – в Рогатині, куди переїхав батько.

Так чи інакше, майбутній султанші довелося повторити долю багатьох своїх нещасних співвітчизниць, що стали “живим товаром”.

Як бранка полонила султана

Як твердить Омар Дерменджі, автор перекладу “Роксолани” П. Загребельного турецькою, який перевидають на батьківщині султанів ледь не щороку, у турецьких архівах є згадки про благодійність султани: як вона давала кошти на спорудження водоканалу в Єрусалимі й на розбудову священного мусульманського міста Медіни, звела мечеть Гасекі в Стамбулі.

Ба більше, у тамтешніх історичних дослідженнях є така тема як період жіночого султанування в Османській імперії. На думку деяких турецьких істориків, цей період починають і закінчують… дві (!) султанші-українки.

Першою якраз і є Гюррем Султан, яка перенесла гарем до Топкапи і втручалася у справи успадкування престолу. Друга ж українка – Гатідже Турган Султан; принаймні, про її походження збереглося більше відомостей. Між іншим, Пантелеймон Куліш вважав останню прототипом фольклорної Марусі Богуславки.

За його словами, власне свекруха українки Гатідже Турган – султана-італійка Кьосем Султан мала той вплив на управління Османською імперією, який і приписують Роксолані. Вона почала правити як регент при малолітньому синові, а потім шляхом убивств і зміни спадкоємця престолу намагалася залишитися при владі.

Будучи матір’ю султана Делі Ібрагіма Божевільного (1616-1648 рр.), – чоловіка українки, Кьосем Султан і ввійшла в історію Османської імперії як деспотична й жорстока правителька, що направду керувала імперією через слабкого сина. Вона умертвила трьох інших своїх синів і посадила на трон нестямного Ібрагіма, який перед цим провів п’ятнадцять років ув’язненим в одній кімнаті…

Так от, цікавий та символічний факт: кінець пануванню Кьосем Султан поклала саме її українська невістка, що спромоглася запровадити закон, згідно з яким жінкам заборонялося втручатися в державні справи. За це її й досі неабияк шанують у Туреччині.

Певна річ, самих турків ображає, що у романах про Роксолану султана зображають як “підкаблучника”. Власне тому їм найбільше імпонує роман П. Загребельного, в якому Султан – не “підкаблучник”, а лише закоханий чоловік.

Натомість Роксолана, з їх погляду, шукаючи власне щастя в можливості стати дружиною володаря, вивчає османську мову, культуру, історичні джерела, знайомиться з догмами мусульманської релігії й навіть дискутує на складні релігійні теми з шейх-уль-ісламом, духовним лідером усіх мусульман.

Тож хоча ще однією загадкою Роксолани є її зовнішність (нині відомі дев’ять портретів султанші, мало схожі між собою), є підстави вважати, що головним її “чаром” було щось більше, ніж колір очей (на її портретах вони і сірі, і темно-блакитні, світло-карі й зелені), волосся (руде чи золотисте), зріст чи статура.

Зрештою, чи так суттєво, як саме потрапила Роксолана до палацу й опочивальні султана (тут теж – десятки версій) та чим більше звабила його – своїм співом, вдачею чи непокірністю, якщо залишилася з ним не на одну ніч, а до кінця своїх днів, перевершивши трьох його перших офіційних дружин та сім десятків наложниць? Та ще й подарувала йому сімох дітей, один з яких, Селім, врешті успадкував трон.

В Європі пояснювали цей неймовірний факт просто: мовляв, Роксолана насправді – відьма і завоювала душу султана чарами.

Скажімо, одна з легенд повідомляє, що султан, повернувшись до Стамбула після тривалого військового походу, відразу ж наказав привести до себе Гюррем. Однак вона… не пішла, хоча й знала, що невільниць за найменшу непокору позбавляли голови.

Так майбутня султанша виграла перший бій: Сулейман трохи почекав, а потім сам прийшов до неї.

Роксолана й справді була особливою: володіла п’ятьма європейськими мовами (читала Гомера в оригіналі) і вже в Туреччині вивчила три східні – турецьку, арабську і фарсі (перську), проводила у бібліотеках більшість вільного часу, читала праці філософів і вчених, сама писала вірші.

Розумна і неймовірно харизматична, вона знала, як сказати султанові про своє кохання.

Тож, і коли Роксолані було вже за п’ятдесят, Сулейман продовжував її обожнювати.

“Для султана це така кохана дружина, що, переказують, відколи він її спізнав, відтоді вже не хотів знати жодної іншої жінки; подібного не робив ніхто з його попередників…”, – доповідав сенату Венеціанської республіки у 1554 р. посол у Стамбулі Доменіко Тревізано.

І цим підтверджував звіт свого попередника Бернардо Наваджеро: “Його величність настільки кохає дружину, що ніколи ще не було в оттоманському палаці іншої жінки, яка мала би більшу владу. Кажуть, що вона приємна, скромна і дуже добре знає вдачу великого володаря”.

Роксолана виявилася ще й вельми практичною султаншею. Щоб поповнити скарбницю, вона розпорядилася відкрити в європейському кварталі і в портових районах Стамбула винні крамниці, які швидко почали приносити шалені прибутки, поглибила бухту Золотий Ріг, реконструювала причали в Галаті, куди незабаром стали підходити великотоннажні судна з товарами з усього світу.

Це забезпечило швидке зростання торгових рядів Стамбула та солідний прибуток.

Не забувала Роксолана зводити і нові мечеті та мінарети, будинки для літніх людей та лікарні.

А за відсутності чоловіка перебудувала Топкапу, та так, що султан після повернення не впізнав свій палац.

Роксолана, жінка-загадка, померла на руках власного чоловіка з посмішкою на вустах. Сулейман, стоячи на колінах перед її ложем, ще довго плакав. Дружину султан пережив всього років на п’ять, встигнувши звести їй мавзолей поруч з мечеттю Сулейманів. Ні до, ні після неї жодна жінка не удостоювалася такої честі від династії Османів…

До слова, з усіх своїх дітей Сулейман найбільше любив доньку Роксолани Міхрімах. У 1539 році її видали заміж за Рустема-пашу, який 1544 р. став великим візиром, а Сулейман збудував на честь доньки мечеть. А от з-поміж синів батька пережив лише Селім – інші загинули у боротьбі за трон.

Ще один син Роксолани, Баязид, одразу по смерті матері підняв повстання проти батька й брата, і був страчений за наказом Сулеймана.

P.S. Учасники наукової конференції у Рогатині оприлюднили цікаву історичну статистику.

Загалом у ХVІ ст. зафіксовано щонайменше 69 нападів татар на українські землі. З них у першій чверті століття – 23, після смерті Хюррем – 37. У часи її заміжжя нападів було лише 9, сім з яких зазнали поразки.

На протести польського короля Сулейман відповідав, що наскоки вчинені “без відома нашого цісарського”, і погрожував кримському ханові карою.

Між Османською імперією і Польським королівством, до якого входили українські землі, 1525 р. було укладено мирний договір, умови якого підтверджувалися в 1530 і 1533 рр. Традиційними стали обміни посольствами і дружніми листами між польськими й турецькими монархами, обов’язковою тезою яких було: “Щоб Україна зоставалася в спокої”.