Дуже часто, коли говорять про український менталітет, використовують таке прислів’я: “Що не з’їм, то понадкушую”. Буває, що його ілюструють сердитим козаком, який сидить і ненажерливо обгризає яблука.
Українець, у генетичній пам’яті якого і воєнні лихоліття, і сталінський режим, і страшні голодомори, ніколи не стане переводити продукти, та ще й таким варварським методом. Те, що не має змоги з’їсти зараз, він не надкушуватиме, а покладе в погріб, холодильник чи морозильну камеру, закрутить у банки на зиму, засолить, наварить варення, висушить на сонці тощо. Зрештою просто віддасть сусідам чи родичам. Навіть ті ж яблука, про які “жартують”.
Чому українці й досі не викидають зачерствілий хліб
Мені здається, що українському менталітету притаманне інше правило, яке стосується харчування: “Треба доїсти”. Ідеться про те, що українці здебільшого дуже дбайливо ставиться до приготованих страв чи продуктів, які можуть зіпсуватися. Їм дуже складно викинути нез’їдене в смітник. Оце небажання переводити продукти сидить у підсвідомості дуже глибоко. Українці всіляко уникатимуть такого процесу. З’їсти все до крихти – це про нас, а не оте “понадкушую”.
“Треба доїсти”, – кажу я своєму чоловіку. І він сьорбає борщ, якому виповнилося днів п’ять. “Треба доїсти”, – цю фразу кажу й сама собі. Тому, наприклад, доїдаю гречку, яка вже давно пообвітрювала боки, і твердий сир, який кільканадцять днів пролежав у закутку холодильника. “Треба доїсти все з тарілки”, – говорю, як і тисячі інших українських мам, своєму сину. Сама ж прекрасно розумію, що дітей не варто змушувати все доїдати. Що поробиш – звичка. “Треба все доїсти”, – кажуть господині своїм гостям, розкладаючи в тарілки запашні й апетитні справи. Уся їжа має бути з’їдена, усі чарки випиті.
Як взагалі можна викинути харчі? Як можна дозволити, щоби зіпсувався салат чи м’ясна страва? Як можна спокійно дивитися, як зморщуються яблука та пліснявіє морква? Цього совість не дозволить зробити. А якщо й доведеться вилити борщ чи все-таки зішкребти стару кашу в смітник, то це буде не звичайне явище сімейного життя, а маленька сумна історія. Зрештою певні види недоїдків можна віддати птахам чи звірям. Так здебільшого й роблять українці. Тим паче ті, що живуть у селах і мають домашнє господарство.
Хочу додати, що про харчове правило “треба доїсти” також жартують. І досить вдало. Наприклад, у мережі сила-силенна анекдотів про остогидлі новорічні “олів’є” й “шубу”, які доїдають зі “сльозами на очах”. Оті приготовані страви комусь із членів родини дійсно доводиться доїдати, часто в збиток здоров’ю та власній талії.
Водночас харчова звичка “треба доїсти” свідчить не лише про нашу генетичну пам’ять, а й про бідність. Українці витрачають на їжу 46% свого бюджету, а європейці лише 12%. Витрати в І півріччі минулого року на харчі й безалкогольні напої становили 46,2% їхніх загальних витрат. Про це свідчать дані вибіркового обстеження умов життя домогосподарств Державної служби статистики.
Отож українці дбайливо ставляться до приготованих страв і продуктів ще й тому, що не можуть собі дозволити таку “розкіш” – викинути їх у смітник. “Треба доїсти” – це правило виживання. Якщо не доїси стару їжу, то доведеться витрачатися на нову. А це ж додаткові витрати із сімейного бюджету.
Не буде перебільшенням коли я скажу, що українці проїдають свою зарплату. За різноманіття якісної та здорової їжі треба дорого платити. Саме тому українці недоїдають чи харчуються неправильно (надмірна кількість хліба, дешевих ковбас тощо), що спричиняє різні хвороби.
Кожен третій українець помирає від нездорового харчування. Що робити?
Тут хочу додати, що минулого року озвучили страшні цифри: в Україні 1,2 мільйона людей відчувають гостру нестачу продовольства. Про це повідомили в ООН, посилаючись на дані Всесвітньої продовольчої програми. Такі цифри найперше спричинила продовольча криза, що виникла внаслідок війни на Донбасі.
На сьогодні повноцінна їжа – це не буденність, а дійсно розкіш для великої кількості українських родин.
Тут хочу навести один приклад. Ми всі знаємо про негативну харчову звичку українців, які вирвалися на курорти Туреччини та Єгипту. Ідеться про банальне переїдання. Деякі співвітчизники пхають у себе м’ясо, солодощі, випічку, немов харчові верблюди. “Треба наїстися досхочу” – кажуть ці відпочивальники. Гадаю, тут можна говорити, що вдома такого “свята шлунка” не буде, вдома доведеться економити на харчуванні та відмовляти собі в бажаних продуктах. Саме бідність змушує переїдати на відпочинку, на корпоративах, на безоплатних фуршетах.
Отож хочу підсумувати: харчові звички відображають наш національний характер, виховання, ментальні травми та рівень нашого достатку. І “треба доїсти” – на сьогодні одне з найхарактерніших правил харчування багатьох українців. Ми не розкидаємося харчами, ми з мінімального продуктового набору можемо створити “кулінарне диво”. Наші українські господині знають десятки рецептів овочевих консервів та варення.
Ми, українці, не надкушуємо, ми зберігаємо та пригощаємо. А псувати продукти та давити їх бульдозерами люблять наші сусіди. Гадаю, ви знаєте, про кого йдеться.
facebook.com/Ridivira
twitter.com/Ridivira
plus.google.com/Ridivira