Трійця - як основа «Релігії Природи»

Трійця являється основою концепцією практично всіх давніх культур світу. Знаки триєдності розкинулися по всьому світові. Трійця, Тримурті, Трисуття, Триглав, Трилисник, Триквет, Валкнут і т.д. – світові дохристиянські символи, сучасне значення яких різниться. Ймовірно, в давнину трьохскладові символи теж мали всілякі пояснення, але для утвердження в світових масштабах, мали бути фундаментальні, загальнолюдські основи для світового поширення.

На теренах Європи, Азії, Індії, Африки, Америки, всюди зустрічаємо археологічні знахідки трьохголових статуй (образів) бога чи богів, що є загальноприйнятою формою зображення Єдності у трьох особах чи космічних сил, які діють в єдності і як єдине в множині. Троїчність в єдності - це ідея загальна всіх стародавніх народів, тому не може бути обмежена будь-якою релігією або традицією. Трійця – це вершина еволюції свідомості людей, які були ближче до Бога і до космічних божих законів.

Давні природні релігії під тиском глобалізації  з плином часу поступово зливалися та уніфікувалися з світовими релігійними напрямками, все більше розбиваючись на мозаїчні фрагменти первинного божественного знання, віддаляючись від первинного природного стану. В людську природу закладено з плином часу копіювання старого для створення нового, тому старі вірування певною мірою трансформувалися і впливали на нові. Цей процес абсолютно точно можна дослідити з відносно сучасних релігійних напрямків, які запозичують з попередніх певні форми. Так християнська Трійця, яка була сформована в 325р. на Першому Нікейському соборі, дещо нагадує триєдність давніх язичницьких Богів.

В авраамічних релігійних системах - іудаїзмі та ісламі – аналог християнського догмата про Трійцю відсутній,  хоча християнство історично зародилося в релігійному контексті іудаїзму. Християнське богослужіння і традиційні форми суспільного богошанування несуть в собі слід іудейського походження і впливу [http://www.eleven.co.il/ article/14563 – Электронная Еврейская Энциклопедия]. В Іудаїзмі, як і в ісламі Бог один, ідея двоїчності або троїчності Бога для авраамічних релігій неприйнятна, окрім християнства, яке 300 років після пророчої місії Христа впроваджує поняття Святої Трійці.  Ця обставина вимагає дослідження витоків та причин відходу від монотеїзму, «Новозавітного» віровчення, і впровадження «Трійці» - поняття про трьох Осіб єдиного по суті Бога.

На вченні про Пресвяту Трійцю заснована вся християнська релігія. Воно розповідає про триєдність Бога - Отця, Сина і Святого Духа. Святий Дух виходить від Бога Отця, перебуває в Бозі Сині і через Нього своїм світлом і добром осяює весь матеріальний світ. Всі три Лиця (Іпостасі, Особистості) Трійці існують в повній єдності, творять світ, промишляють про нього і освячують його [Догмат о Пресвятой Троице — основание христианской религии]. Три Божі Особи (як верховні поняття), мають під собою нижче по ієрархії ангелів, духів, безліч святих осіб, до яких звертаються християни у молитвах і культі за охороною чи протекцією. Створений в християнстві саме такий стан релігійної свідомості, можливо з наукової точки зору охарактеризувати як «Генотеїзм»,  що був помічений у ведичних релігіях, властивий також і іншим, наприклад давньоєгипетській та давньогрецькій (останні культури впливали на релігійну свідомість древніх євреїв).

Християнська Трійця викликала хвилю протиріч, про неї сперечалися ще перші єпископи (всього в Соборі приймало участь 318 єпископів) на Нікейському соборі. Конфлікти, які виникли під час цього Собору продемонстрували наскільки складною виявилась проблема формування догмату. Дилема полягала в тому, щоб відстояти «Єдиноначальність» Божества (за авраамічним зразком), проти язичницького політеїзму. Вони вважали правильним або відкинути справжнє Божество сина Давидового і визнати його простою людиною, або, визнаючи його справжнім Богом, не відрізняти його від Сина Божого і від Бога Отця [Бриллиантов А. И. Лекции по истории древней церкви. — СПб.: Издательство Олега Абышко, 2007. — 480 с].  Ситуація ускладнювалась тим, що на християнському Сході була створена велика богословська і апологетична література проти язичництва, гностицизму, що було опозиційно прийняттю «Святої Трійці». Особливе значення мали роботи філософа Оригена Адаманта [Бриллиантов А. И.. Там само]. Для вирішення надскладної богословської проблеми були навіть запрошені  язичницькі філософи, які були присутні на Нікейському соборі з метою достеменно з'ясувати суть православної доктрин [Newman J. H. The Arians Of the Fourth Century. — Longmans, Green and C, 1908. — 474 p.].Більш того, весь цей захід проходив під політичним тиском, за особистою присутністю імператора Римської Імперії Костянтина. З політичних причин, єдність церковних догм, гарантували збереження церковної єдності (як здавалося на той час), та було залогам  політичної стабільності в імперії. Як відмічав Афанасій Великий у своїй датуємій 319-320 роками праці «De incarnatione Verbi» вчення Христа справляло пом’якшувальний вплив на «варварські народи», які мали військові зіткнення з імперією, в число яких він відніс і готів [Беликов Д. Христианство у готов. — Православный собеседник, 1886. — 198 с.].

Римська імперія тривалий час потерпала від військових ударів войовничих готів, що приводило до появи у готів полонених, громадян Римської Імперії християнського віросповідання. Вважається, що через полонених готи почали знайомитись з вченням Христа. Війна, яку між 322 і 332 роками імператор Костянтин Великий вів з готами дещо уповільнила поширення серед них християнства, проте саме 322 роком Сократ Схоластик датує перше знайомство готів з Євангелієм. Приблизно в цей же час утворюється Готська єпархія, першим єпископом якої з титулом митрополита був Феофіл.  Прийнявши християнство, готський вождь Фритигерн, вступивши в союз з Римським Імператором Валентом, напав на верховного вождя готів, язичника Атанариха. Це поставило готів в тяжке політичне і економічне становище. Війна велась між 372-376 рр.

  На прикладі історії готського народу можна дослідити чому верховна імператорська влада взяла на себе керівництво церковними процесами та була ініціатором скликання Першого Нікейського собору, місцем проведення якого став імператорський палац в Нікеї.  

На соборі імператор Костянтин особисто запропонував Символ Віри (система основоположних догматів віровчення), який передбачав Трійцю, хоча сам імператор на той момент був навіть не хрещений. Деякі християнські єпископи назвали таке світоглядне уявлення про троїстість Бога «язичницьким», і наполягали на неїдиносущності Сина з Богом-Батьком. Ситуація загострилась настільки, що Святий Миколай (Чудотворець) побився з олександрійським священиком і пресвітером Арієм (останній мав свої погляди на Трійцю). Після Собору священник Арій був відправлений в заслання за наказом Імператора, а найближчі соратники Арія (єпископи Євсевій Нікомидійський та Феогнид Нікейський)  під загрозою заслання поставили свої підписи під Тринітарним Символом Віри.

В історії християнської віри Свята Трійця послугувала платформою для чвар, ворожості, розколів, взаємних анафем (церковних проклять). За заперечення Трійці, відомий іспанський лікар і науковець Мігель Сервет був спалений в 1553 р. [Гонсалес, Хусто Л., 2009, с. 38.]. Вільям Пенн, англійський квакер-пацифіст і проповідник віротерпимості, декілька разів був заключений в тюрму за «богохульне» заперечення Трійці. У 1697 році британський парламент прийняв законодавчий акт «Про придушення богохульства і нечестя», згідно з яким за заперечення будь-якого з осіб Трійці передбачалися утиски в цивільних правах, а при повторенні даного злочину - тюремне ув'язнення на три роки (в Шотландії аналогічний закон передбачав навіть смертну кару). Закон був скасований лише в 1813 році [Нова філософська енциклопедія]. В 1611 р. був спалений на вогнищі українець- міщанин Іван Тишкович за те, що дотримувався социніанського вчення і відмовився присягати іменем Трійці[Архив Юго-Западной России. — Ч. 1. — Т. VI. — С. 758-763.]. Справа Івана Тишковича викликала великий резонанс, оскільки вирок був винесений католицькою церквою Речі Посполитій, де страта за релігійні погляди практикувалася рідко. Волинський шляхтич Авраам Гулевич-Воютинський, за зневажливе ставлення до Святої Трійці та євхаристії, Люблинським трибуналом був засуджений до страти.  

В підсумку, різні погляди на природу Трійці стали приводом для Великого розкол – остаточний розкол християнської церкви на католицьку під проводом Папи Римського та православну під проводом Вселенського Патріарха Константинопольського.

Положення про вчення християнської «Трійці», яке важко зрозуміти і необхідно приймати істинним без потреб в доказах (догма), породило безліч моральних проблем.  Постійна внутрішня конфліктність, залежність в підтримці політичної влади, заборона для критики під страхом вічних мук, все вказує на вразливість теорії і найголовніше - її штучність. Висновок напрошується очевидним – Римському Імператору Костянтину, для збереження Імперії, необхідно було ідеологічно об’єднувати чисельні підконтрольні народи, які були язичницькими. Для досягнення успіху і зрозумілості нової віри, необхідно було застосувати форми, які були знайомі і наближені до попередніх релігійних форм язичників, але вже підпорядковані Святійшому Риму та Константинополю. Правителі імперських земель міняли свої релігійні переконання, керуючись здебільше політичними мотивами, приймаючи християнство тільки номінально, відкладаючи обряд хрещення до моменту безпосередньої близькості до смерті або іншої нагоди.

Антропологи виявили, що практично всі державні суспільства з усього світу були задіяні, щоб виправдати політичну владу через божественну владу. Це говорить про те, що політична влада створює колективні релігійні переконання для зміцнення себе [Шермер, Майкл. «Чому ми Мораль: еволюційні витоки моральності» . Наука добра і зла . Нью - Йорк: Часи книги. 2004].

Але, разом з цим, з символом Божественної Трійці, нам була передана найвища інформація про космогонічні уявлення найвищого порядку – про те як влаштована Божественна Світобудова. «Йдучи від останнього» - ми зможемо зрозуміти  Трійцю, яка існувала у ведичній культурі, заглибившись у витоки поняття, і очистивши її від пізнішого християнського нашарування. Сучасні напрямки християнства – Свідки Єгови, Мормони, рядадвентистських і п'ятидесятницьких церков,  які відмовились від розуміння «Трійці», вважаючи це запозиченням з язичництва, підказують шлях для пошуків сучасних Рідновірів та небайдужих до своєї нації українців.

Чому християнській Бог є саме три Особи або вияви Божественного, чи чому тільки три, або аж три? Чому не двійця чи четвериця? Варто до християнської «Трійці» придивитись поближче, як стає зрозумілим, що в це розуміння закладене скоріше космогонічне поняття, і вірогідніше за все християни надали поняттю «Трійці» виключно чоловікоподібного значення підмінюючи найдавнішу світоглядну Природню «Трійцю» праіндоєвропейців – триєдність Землі, Сонця, Простору (шлюб Батька з Матір’ю в Небі). Ця трійця є безсумнівно далеко старша від появи догмату християнізму. Це може слугувати одним з конкретних прикладів, як змінювалися і руйнувалися релігійні оцінки природи.

Перші релігії були релігіями природи [Гегель «О естественных религиях» см. Соч., т. IV стр. 368— 374. —33]. За сучасними дослідженнями, всі релігійні уявлення так чи інакше йдуть своїми коріннями в «Релігію Природи», чи як ще прийнято характеризувати релігію «Язичницьку», хоча останній термін відноситься до християнського богослов’я, і був сформований з «Новим завітом», означаючий всі неаврамічні релігійні напрямки.«Язичництво» - від церк.-слов. я҆зици «народи», переведене з єврейської термінології  Гой (‏גוי‎‏‎) чи  Нохри (‏נָכְרִי‎‏‎). У «Велесовій Книзі» зустрічаємо термін «ЕЗЕЦЕ» - яке означає народ, наближене до язичники, все ж ми схиляємось до визначення, яке відповідало основі традиції праіндоєвропейців, Природі, для сучасного розуміння «Релігія Природи», хоча світогляд оснований на природних цінностях не зовсім може розглядається як релігійний. Термін «Релігія Природи» - описує аспекти релігійного почуття і ставлення до природного світу, які були притаманні докласовим суспільствам і відзначалися спільністю уявлень, основою яких були найвищі Космічно-Природні Сили.  

Класики західного релігієзнавства на межі ХІХ-ХХ ст., (такими можна вважати В. Тернера,  М.Дагласа, Л.Мейра, Дж. Фрезера та ін.) визначили «Релігію Природи» (релігію корінних племен та народів),  терміном який найчастіше зустрічаємо  «primitive religion», створюючи тим самим стереотип примітивності, відсталості природних релігійних вірувань корінних племен та народів у порівнянні з іншими різновидами пізніших релігії «цивілізацій». В радянських працях дослідників Г. Францева [Францев Ю.П. У истоков религии и свободомыслия.- М., 1959], А. Анісімова [Анисимов А.Ф. Этапы развития первобытной религии.- М.- Л., 1967], Н. Капустіна [Капустин Н.Ю. Особенности эволюции религии (на материалах древних верований и христианства).- М., 1984.], Ю. Семенова[Семенов Ю.И. Как возникло человечество.- М.,1986.] зустрічаємо, поряд з поняттям «примітивний», термін «первобытный» («первісний») – це вказує на формальний підхід до висвітлення природних релігійних явищ, та розцінку їх з економічно-соціальних чинників, що є підходом матеріалістичним. Зароджена хибна думка, що в релігії «дикуна» нібито відсутня цінність істини, почуття моралі, краси, справедливості, а також обмеженої уяви та логіки. Але, вже сучасні дослідження та відкриття, як приклад культового комплексу Кам’яна могила, біля м. Мелітополь на Запоріжжі (написи та зображення датуються XXIV—XXII тис. до н. е. до X—XII ст.н.е.), свідчать про давніх творців як людей з  абстрактним мисленням та фантазією, асоціації мистецтва і релігії, символіка демонструє здатність до побудови найвищих релігійних ідей. Чи можна казати про людей природи що вони не мали моральності, якщо навіть соціальні тварини, такі як дельфіни і кити, як відомо, виявляють заздалегідь моральні почуття, почуття взаємності і справедливості. Отже, «хибність» та «примітивність» природних вірувань не відповідає сучасним фактичним даним.

З богословської концепції «Релігія Природи» є відсталі релігійні уявлення, результат втрати божественного зв’язку та відсутності у дикунів «одкровення». Але чи відправив Бог комусь факс? Священні писання як не є земний продукт. Єдиним автентичним послання Бога вважаємо природу. Якщо ми почнемо вивчати природу, з цього і відкриється задум Творця.

Попередньо, праіндоєвропейське суспільство жило в спільнотах на основі сім'ї, які практикували матріархатний устрій, коли мати була господинею родового вогнища, і Великою Богинею Матір’ю в релігійному житті. Вона - Божественна Мати, яка дає життя, в космогонічному порівнянні асоціювалася з Землею.  Як і багато інших народів нашої планети (особливо в аграрних культах), індоєвропейці співвідносили жінку з Землею, вищою Природною силою, яка має необмежену здатність до народження. Деметра,  Теллус, Гея, Анахита, Жемина, Жива, Матере Сва, Керера, Шакті, Пачамама, Нува та ін. – індоєвропейські та поширений і за межами індоєвропейських спільнот Богині Землі, Родючості. За переказами з лона Праматері Землі на світ з'явилося людство.

З настанням залізного віку в суспільстві підвищується роль чоловіка в господарстві, суспільстві та родині. З цим розвивалися загальнородові чоловічі культи. Так як Земля являлась жіночим елементом, яка народжує, чоловічий божественний культ почали відносити до Неба. Небо Батько запліднює небесним дощем Матір Землю, яка народжує все живе. Це епоха священного шлюбу Матері з Батьком, за на нашими дослідженнями у слов’ян Матері Сва з Сварогом. Сварогу «генетично» родинні боги Неба Уран, Варуна, Дьяус, Диевас, Зевс, Юпітер, Сиу. Паралелі мотиву шлюбу Неба з Землею зустрічаємо в грецькій міфології Урана і Геї, індуській Дьяуса з Прітхві, римській Юпітера з Юноною (богиня родючості, що теж відноситься до культу Землі).  З досліджень Кам’яної Могили шумерологом Кифішиним А.Г.: «Виразними стають в оточені БОГА-творця Ен-ліля – ’Вітру коливання’, що розділив на Матір-’Землю’ Кі та Батька-’Небо’ Ан зародок Всесвіту КіАн [А. Г. Кифишин. Древнее святилище Каменная Могила. Опыт дешифровки протошумерского архива ХІІ–ІІІ тысячелетий до н. э. – К., 2001].

На якомусь з етапів розвитку  релігійної свідомості (за періодизацією М. Чмихова – Єра Дажбога) відзначається відділення образа Бога Сонця (сонячного божества) від Бога Неба, що стало завершальним процесом релігійного розвитку свідомості давнього соціуму і остаточного формування Природньої Трійці Земля, Сонце, Небо (Простір) – які породжували все і Богів нижчих за ієрархією, які мали свою відповідність в Природі. Земля (родючість Землі) залежить від Сонця та Небесних сил. Лише в цій взаємодії проросте зерно життя. У народній традиції Космічно-Природні сили зазнали персоніфікації. У східних слов’ян Бог Неба остаточно сформувався як розуміння безкінечного простору, Бог Сонця – як небесного світла, достатку та врожаю. Ці Боги нерозривно пов’язані, символіка Бога неба – свастично-хрестова, Бога Сонця – незаперечно солярна,  і відповідно це Сварог і Дажбог. З цього стає зрозумілим чому Дажбога вважали сином Сварога, так як культ Бога Сонця сформувався з культу Бога Неба. З прийняттям християнства культ Сварога-Дажбога перейшов на християнських близнюків Кузьму й Дем'яна.

Паралелі з Сварогом-Дажбогом, можна дослідити з давньо-ведичного пантеону, культу Бога Дьяус-Питар (Небо і Світло) небесного батька, який асоціювався з богом неба і небесного світла, був чоловіком Прітхві – Матері Землі. У ведичній космології Дьяус-Пітар і Прітхві складали всесвіт. Найстаріше божество ведичного пантеону Дяус-Пітар витіснив образ Варуни, що зв’язаний з Мітрою, ведичним богом Сонця – тандем Просторового Бога з Сонячним залишився і на пізніших етапах індуїзму.

Дьяус-Питар тотожні грецькому Zeus pater і римському Dies piter, тобто Бог Неба і Світла (світло – похідне від Сонця).

Географічне розташування наших земель (в помірному кліматі північної кулі),   унікальні чорноземні землі з світоносною силою Сонця, впливали на психологію предків і створювали умови для формування їх духовної основи – «Релігії Природи» –  Триєдиного союзу Богів Землі-Сонця-Неба. Наші предки були дітьми Природи, а відтак вся їхня діяльність, свята і обряди, звичаї, народна мораль, були тісно пов’язаними з природним середовищем.

За умов наростаючих процесів послабленням зв’язків між поколіннями та глобалізації, які відтісняли Природний спосіб життя, так і первісну «Релігію Природи», спричинило десакралізацію природи з її Божественним знанням. В кінці стародавнього періоду, розвиток локальних культур, привів до того, що Природна Трійця була витіснена Трійцею – боголюдей. 

За Карлом Юнгом:  «Тріади богів з'являються дуже рано, на примітивному рівні. Архаїчних тріад в релігіях давнини занадто багато щоб згадати тут. Розміщені в тріадах архетипи в історії релігії, які за всією ймовірністю лягли в основу християнської Трійці» [К. Юнг. Психологічний підхід до догмату Трійці]. Юнг був переконаний, що у Трійці є психологічне значення, інакше цей символ не був би таким життєздатним. «Він з'явився з надр душі» - писав Юнг, отже буде внутрішня конфліктність поки не відновиться усвідомлення символу. 

Повертаючись безпосередньо до вчення про Св. Трійцю, цей догмат в православ'ї відноситься до ідеї єдинобожжя. Для кращого розуміння цієї форми, богослови схиляються до пояснення через природні сили: «Є Сонце (перший прояв). Є Світло (другий прояв), яке іде від Сонця і є Тепло (третій прояв), яке іде від Сонця. Ми говоримо про єдине Сонце у трьох проявах, а не про три Сонця». Тим самим богослови підтверджують, що нічого не поясниться поза природою і ніщо не існує поза неї!

Цілісне знання про принципи гармонійного функціонування Всесвіту, виражене в знаннях про взаємодію космічних сил, їх багатопроявності в єдиному і єдиного в множині – це повною мірою основоположні закони Космічної священності. Вони відбулися в далекому релігійному минулому людства, згодом історія класового суспільства не змогла їх заглушити. Російський славіст О. Гільфердінг в XIX ст. зауважує: «Жоден поганський народ у Європі не підходив так близько до єдинобожжя, як слов'яни; то свідчить про глибину і ясність їх народної думки. У міфології грецькій, римській, германській земля становила осередок і головну частину світу, а небо залежало від неї; слов'яни ясно уявляли собі всю марність земного світу в порівнянні з небесною безконечністю, а се вказує на більшу силу думки і на чистоту морального почуття... Віруючи, що найвищий Бог займається лише небесними справами, балтійськи слов’яни вже й не поклонялися йому» [18].

Німецький автор XII ст., Гельмгольд: «Не зважаючи на багатьох і різновидих божків, котрим святять поля і ліси, слов'яни не заперечують одного бога в небі, що панує над іншими богами, а сам лиш займається небесними справами. Інші боги зродилися з крові його, і вони тим досконаліші, чим ближчі родом і кров'ю до того найвищого бога богів».

Природа як і всі творіння природи представляють собою єдине тіло.  Тіло людини: мозок, очі, серце – не є самі по собі самостійними, відділенні від тіла органи не в змозі самостійно існувати. Людське тіло є різноманітним, і єдиним одночасно, подібно небесним тілам, які лишень здаються самостійними, але які не в змозі існувати поза єдності. Природа не випадкова, не вільна, і, як і людське тіло, залежить від найвищих Космічних законів, представляє собою єдине. «Людина» - говорить Ван Гельмонт, - «є дзеркало всесвіту, і його потрійна природа полягає в спорідненості з усім».

Поняття «монотеїзу» - християнської Трійці, націлило дослідників на шукання витоків індоєвропейського природного розуміння єдиного Бога, з якого походить три найвищі Космічні сили – Земля, Сонце, Простір,  і творитися Всесвіт.  Найдавніша термінологія, яку зустрічаємо серед слов’янських мов і відноситься до поняття найвищого Бога – це Всебог, Вишень, Вишній, Всевишній.

Борис Грінченко в «Словарі української мови» фіксує народну лексику «Вишній» - високий, верховний, небесний, Божий, і наводить вислів: “Господи вишній, чи я в тебе лишній?”.

Анатолій Багнюк відзначає: вишня “від слова “вишина”, а також “Вишній”, той, що найвище, тобто Всевишній Бог” [Багнюк Анатолій. Символи Українства : художньо–інформаційний довідник – Тернопіль: Новий колір, 2008. – С.200.].

Г. Лозко пише, що вишня як “божественне дерево” присвячувалася “найвищим Богам народовір’я.

У «Велесовій Книзі» також зустрічаємо згадку про найдавнішого Бога України: «Якщо ж трапиться якийсь блудень, що рахуватиме богів і віділятиме їх від Сврги, то вигнаний буде з роду. Бо не мали богів різних: Вишень і Сварог і іні суть множеством». 

В індійському епосі ім’я Вішну трактується як той що «в усе проникає».

Отже Бог-Всебог, Всевишній, поняття Найвищої Космічної Сили, яка при зародженні розділилась на три складові, які є основою нашого з вами буття. Це космічна істина без якої неможливо досягти справжньої духовної цілісності. Живучі в епоху космічної ери, тільки в цьому часі стає зрозумілим, що зародження життя різних форм в будь якому куточку Всесвіту, керується тими ж законами що і в нашій сонячній системі. Основою цього життя є Трійця – Світоносна Зірка, Життєдайна Планета, Простір, в свою чергу які попередньо сформувалися з Матриці Вселенського розуму, Всевишнього.Всевишній – це поняття не надприродного, як і Всесвіт не має надприродного, є речі які людина не здатна зрозуміти, психологічно відносячи природу до матеріального (те до чого можна доторкнутися), вважаючи інші закони Всесвіту – надприродними. Кажучи про стародавніх географів, Плутарх зауважує в “Тезее”: «Вони нагромаджують по краях своїх карт частині світу, про які самі не знають, додаючи приписками на полях, що за всім цим далі нічого немає крім піщаних пустель, повних дикими звірами і непрохідними болотами. Хіба наші богослови і вчені не роблять те ж саме? У той час як перші (богослови) населяють невидимий світ ангелами або чортами, наші філософи намагаються переконати своїх учнів, що там де немає матерії, тамнемає нічого».

Божественна рівновага зберігається лише в триєдності. Процес, який є життя, повинен, при всій своїй єдності, розкластися на потрійність процесів [Гегель Г.В. Энциклопедия философских наук. Т. 2.-М.: «Мысль», 1975.-695с.С. 421].

Вищезазначене положення не вимагає прийняття його на віру як «Догму», кожний фрагмент Космосу – “прозорий”, його структура закладена в колективну свідомість людства, його спосіб існування подібний існуванню живих істот.

«Релігія Природи» повинна бути розглянута як система ступенів, кожна з яких необхідно витікає з іншої, на кожній ступені їх форма нерозривно пов’язана між собою, від найвищих Космічних принципів до Земних, і являється найближчою істиною, з якої вона виникла.  Це сходження від абстрактного до конкретного, від духовного до матеріального. Сходження по ступенях Природи  являється процесом сходження до таємниці Всевишнього.  

Лише людина тонкої душевної організації, якій було властиві дивовижні духовні здібності, нині майже втрачені, змогла передати через тисячоліття символи втраченого Бога, символи які мусять скласти і відродити достойні нащадки своїх прабатьків. Чому ж відмовляємо в цьому праві кровним  батькам, бути достойно вшанованим  за їх «Подвиг Віри». Це ж саме їх вчення, саме їхня стародавня мудрість, була засвоєна і перекручена самодержавцями Римської Імперії, а далі догматизована на велику славу нащадкам Авраама. Чи залишилась ще в українських душах іскра національної гідності, духовної свободи, самостійності? Змога зрозуміти та відродити духовний корінь, і буде відповіддю чи здатні ми на національне існування.