Україна у всесвітніх мріях Кремля

Як окупація частини України та нинішнємасштабне вторгнення в'яжуться з комінтерном, комунізмом, світовою революцією, Тсовавіахімом, Голодомором, "інтернаціональним обов'язком", "соотєчєствєннікамі русского міра» по всьому світі та іншим божевіллям?

СЕСТРИ ПРОЛЕТАРІВ

«Росія і де-юре, і де-факто є правонаступницею Радянського Союзу» – констатував прес-секретар Путіна Дмітрій Пєсков 20 лютого 2020 року. На гербі правонаступниці – імперський двоголовий орел. А що було у попередниці? Колоски, сонечко, серп і молот… Та найголовніше – земна куля. З материками, забарвленими в один колір.

Згадку про "Всесвітній Союз Радянських Соціалістичних Республік" було прибрано з Конституції СССР 1935 року. А от гасло "Пролетарі всіх країн, єднайтеся!" і зображення земної кулі, де суша зафарбована в колір Росії (перепрошую, СССР) на тодішній політичній карті світу – прикрашали герб СССР аж до розвалу цього політичного утворення.

Герб СРСР у 1923 – 1936 рр

До речі, у 1922 році – коли нібито й був створений союз, до нього «увійшли» чотири «республіки». У 1923-му, коли затвердили герб – їх було вже шість. У 1936-му – 11. У 1940-му «обреспублили» ще й частину Фінляндії (Карело-Фінська республіка), Литву, Латвію, Естонію,  Молдову. Від 1958 по 1991 на гербі було 15 стрічок, що символізували «республіки-сестри».

Утім, «сестер» могло б бути й більше. Скажімо, «Баварська РСР». У листопаді 1918 року «Баварська червона армія» встановила там більшовицький уряд, розвішала портрети Леніна. Утім збройне повстання по всій Німеччині влаштувати не встигли: німці вчасно «накрили» центр агітації – російське посольство в Берліні. Десятки "революційних осередків", що виникли у світі в 1917–1926 роках за підтримки Росії, не стали соціалістичними республіками.

Утім Москва надії не втрачала. Адже, як наголошував Йосип Джугашвілі, Ленін розглядав Країну Рад не як самоціль, а як необхідну ланку для посилення революційного руху у країнах Заходу і Сходу.

Плакат «…Хай живе соціалістична революція в усьому світі!»

ХРАМ МИРУ ВСЬОГО СВІТУ

У перекладі українською російське «мир» має два значення: мир і світ. Цікаво, що в ході експериментів із ранньою символікою «Країни Рад» російські більшовики використовували і свастику, і перевернуту пентаграму. Езотерики вбачали в ній рогату голову цапа Бафомета — «настоятеля храму миру всіх людей».

На значній ролі культів у російській експансії наголошував командарм Михайло Тухачевський. «Нам необхідна нова релігія, — казав воєначальник. — Під прапором марксизму ми швидше, ніж із хрестом, увійдемо до Візантії і знов освятимо Святу Софію!».

Пропагандистський  плакат. Художник Л. В. Саянський. Єкатеринбург, 1920 рік

Підконтрольних ОГПУ російських езотериків використовували для «зближення з іноземними державами» через «духовні» канали. Антон Первушин у книжці «Оккультные войны НКВС и СС», згадує за секретного співробітника Іноземного відділу Об’єднаного державного політичного управління (ІНО ОГПУ) Ніколая Мельцера, який заявляв, що «основне завдання в Америці – підготувати суспільну думку до визнання СССР». Доля цього поліглота доволі цікава. У 1923-му – резидент у Берліні, торував шлях «німецькому Жовтню». У 1924-му – резидент ІНО в Тегерані та Стамбулі. У 1927-29 роках – начальник англо–американського відділення ІНО… Завершив свій земний шлях у 1937-му як «німецький шпигун».

У 1920–му до Америки виїхав відомий художник Микола Реріх, аби ненав’язливо агітувати за Радянську Росію під гаслом «Мистецтво поєднає людство». Так Реріх «заробляв» на свій «великий план»: створити в Азії «Нову країну», матеріалізацію казкової Шамбали. Омріяна «духовна» експедиція відбулася у 1923-1928 роках. Підтримавши її фінансово, Кремль велів художнику намацати ґрунт для приєднання до Росії Монголії, Китаю і Тибету.

ШТАБ «СВІТОВОЇ РЕВОЛЮЦІЇ»

Для полегшення «намацування» і вербування використовували «Комуністичний інтернаціонал». За визначенням Великої радянської енциклопедії 1938 року, це "єдина світова комуністична партія, вождь і організатор світового революційного руху пролетаріату». Вона «бореться за встановлення світової диктатури пролетаріату, за створення Всесвітнього Союзу Радянських Соціалістичних республік".

Комінтернів було кілька. Третій з них створила Росiя у 1919 роцi. Він став штабом світової революції і об’єднував «друзів на Заході і Сході, готових у будь–який момент виступити на захист СРСР». Цей штаб контролював іноземний відділ НКВС.

У гімні Комінтерну, вперше виконаному 1929 року і перекладеному російською 1931-го, чітко сказано: "Наш лозунг - Всемирный Советский Союз!". Там робітників заводів закликають «перевіряти приціл і заряджати рушниці» та рушати «на штурм капіталу» дорогою, освітленою вогнем ленінізму.

При Комінтерні був ще й Міжнародний жіночий секретаріат, який, відповідно, працював на аудиторію активісток з числа «слабкої статі». Його очолювала Клара Цеткін. А «молодіжне крило» всесвітнього штабу називалося КІМ: Комуністичний інтернаціонал молоді.

Плакат «Жінки Комінтерну». Посередині – росіянка, її рука – над усіма.

1922 року рішенням Комінтерну було створено Міжнародну організацію допомоги борцям революції (російською - Международная организация помощи борцам революции (МОПР). Організація збирала кошти «на підтримку пролетарів», яких капіталісти запроторили до в'язниць, та їхніх родин. На плакатах, марках МОПРу зображено червону хустку на тюремних ґратах - символ допомоги знедоленим іноземним революціонерам. На членському значку зображена земна куля в п’ятикутнику і розірвані ланцюги.

До 1932 року МОДР об'єднувала 70 національних секцій, а це близько 14 мільйонів осіб. З них переважна більшість – жителі СССР, які й сплачували найбільші внески. Гроші на МОПР збирали й в інший спосіб. Джерелом "добровільних" пожертв ставав одноденний заробіток радянських робітників і службовців, кошти, зароблені під час "суботників" та "недільників", лотерейні білети. Та й просто збирання "в кухоль" - коли після лекції про "бідних робітників за кордоном" між рядами в залі йшла людина зі скринькою, в яку присутні мали вкинути гроші.

Документи й факти свідчать, що зібране «на МОПР» далеко не завжди йшло на продукти й зубну пасту ув’язненим робітникам. Насправді за ці немалі гроші СССР фінансував міжнародний тероризм, базами якого були осередки Комінтерну в різних країнах світу.

АНГЛІЙСЬКІ ВУГЛЯРІ ЯК МОТОР ІНДУСТРІАЛІЗАЦІЇ

«У 1923-му та 1927-му роках Комінтерн намагається довести до перемоги вже початі революції чи розгорнути їх у Болгарії, Німеччині, Великій Британії, Польщі, Естонії, Литві, Китаї, Індії, Індонезії, Персії і навіть у Бразилії, але несвідомі пролетарі міста й села не бажали всі разом стрункими лавами крокувати до перемоги всесвітнього Великого Жовтня, - пише публіцист Сергій Грабовський. - За Комінтерном ішла відчутна меншість трудящого люду, і то в основному не з кваліфікованого робітництва, а з усілякого люмпену. Колосальні фінансові ресурси, згромаджені більшовиками за рахунок нової економічної політики в СССР та конфіскації церковних цінностей, зникли у ці роки в ненаситній пащі комуністичної революції».

Тим часом СССР здійснював «індустріалізацію» - тобто, модернізацію військової промисловості. Проголосили її як «партійний курс» ще в 1925-му. Утім, за припущенням деяких дослідників, активізувати зусилля довелося після… страйку англійських вуглярів у 1926-му. Річ у тім, що цей виступ фінансово підтримала Росія. І Лондон після цього розірвав дипломатичні й торговельні відносини з Москвою. Країна Рад злякалася, що на неї, непідготовлену, посунуть європейські країни, яких уже дійняла її перманентна «визвольна діяльність». Як зазначають Олекса Воропай та Борис Марченко у своєму дослідженні "Голод-Ґеноцид в Україні 1932-1933", Кремль вирішив діяти на випередження. У грудні 1927 року він скликав ХV-й з’їзд ВКП(б), який прийняв перший п’ятирічний план «економічного розвитку господарства в СРСР» (1928-1933).

Нову програму розвитку Червоної армії Кремль затвердив тоді ж. Власне, сама п'ятирічка мала обслуговувати гонку озброєння. Аби вичавити ресурси для неї з селян, запровадили колективізацію. Через мережу магазинів «торгзін» було вилучено «золотий запас» у населення. Також використовували майже неоплачувану працю робітників та мільйонів в'язнів ГУЛАГУ. Під приводом антирелігійної кампанії грабували церкви і музеї і масово продавали культурні цінності за кордон.

ЗАСЕКРЕЧЕНА «ОБОРОНА»

У січні 1933 року Сталін заявив, що "переможне виконання п'ятирічного плану дало той результат, що тепер ми підняли обороноздатність країни на бажаний рівень". Якою ціною? Як пише Ольга Галкова у дослідженні про мілітаризацію життя радянської молоді у 1920-х- на початку 1930-х років, у 1929 році радянська економіка набула ознак воєнного часу. Це нестача харчів та необхідних речей, введення у 1928 році карткової системи на харчі та предмети першої необхідності, зниження зарплат і рівня життя. І все це – на тлі різкого зростання витрат на «оборону». При чому та «оборона» була добряче засекречена.

"Наш паровозний завод виготовляв не лише паровози, а й важкі гусеничні трактори "Комунар", дизелі й швидкохідні танки БТ, - згадує в мемуарах "І сотворив собі кумира" письменник Лев Копелев. – Частину тракторів постачали в армію для артилерії, а частину дизелів - на флот для підводних човнів. Усе це вважалося таємницею: деякі деталі навіть у стінних газетах не можна було називати власними іменами, а лише нумерувати". На початку 1930-х Лев Копелев працював кореспондентом багатотиражки Харківського паровозного заводу. Він свідчить, що 1930 року на ХПЗ числилося вісім тисяч робітників, а через три роки - уже 35 тисяч. Більшість були з сіл. До речі, за довгі роки в тюрмах і шарашках, Копелев розчарувався в ідеї «визволення всього світу».

БТ-2 — радянський гусенично-колісний швидкохідний танк.
Перший танк з бронетанкового сімейства БТ («Быстроходные танки»). Випускався серійно на ХПЗ (Харківський паровозний завод) у 1932—1933 рр

Тим часом червоні командарми розробляли непрості «визвольні» плани. Заступник начальника Штабу Червоної армії Володимир Тріандафіллов у своїй книжці "Характер операций современных армий" (1929) писав: "Величезна робота лягає на політичний апарат армії з радянізації відвойованих у противника областей. Значні послідовні операції за сприятливих умов можуть привести впродовж 3–4 тижнів до звільнення територій, що мають по 200–250 км по фронту і відповідну глибину. В умовах дрібних держав це означає, що потрібно в короткий термін (2–3 тижні) впоратися з радянізацією цілих держав".

ДЕНЬ БОЙОВОЇ ЄДНОСТІ

Наприкінці 1920-х років Захід не прагнув до війни. Навпаки, європейські й американські журналісти, митці й політики часто захоплювалися «раєм на землі», який будується «у Росії». Про те, що Захід не мав агресивних планів свідчить факт, що Червона армія на той час була озброєна часто закордонною зброєю. А саме - кулеметами «Максим» і «Кольт», артилерією, танками, які постачали німці, англійці, американці, французи.

Утім внутрішня пропаганда переконувала, що СРСР оточений ворогами, які готуються напасти "на молоду соціалістичну країну". А Захід, мовляв, прагнучи знищити Країну Рад, улаштував їй економічну блокаду – тому й бракує найосновнішого. У людях розпалювали ентузіазм захищати себе та святу ідею від міфічних нападників. І водночас готували до місії "звільнити від капіталістів увесь трудящий люд планети".

З цього погляду цікавою є історія назв для свята Першого травня. У 1920-му це – День Інтернаціоналу. У 1930-ті – День бойової єдності революційного пролетаріату та селянства Всесвіту. З 1972-го – День міжнародної солідарності трудящих.

Водночас, пропаганда переконувала маси, що зовнішні вороги наповнили Країну Рад своїми агентами. Їх називали ворогами народу, прислужниками Заходу - шпигунами й шкідниками. Звинувачених у міфічній державній зраді ізолювали від суспільства й знищували. Це була нагода позбутися великої кількості відвертих і потенційних противників тоталітарного режиму.

«ЮНИЙ ВОРОШИЛІВСЬКИЙ СТРІЛЕЦЬ»

З 1927-го в СРСР запроваджуються "Тижні оборони", перманентний збір коштів "у фонд оборони" та норми ГТО ("Готов к труду и обороне") для школярів і студентів. Утім ще з 1923 року існували різні воєнізовані організації, які збирали членські внески на той чи інший різновид озброєння. У 1927 заснували Товариство сприяння обороні, авіаційному та хімічному будівництву СРСР – Тсоавіахім. Це була друга після комсомолу найбільш масова молодіжна організація в Радянському Союзі. На неї також покладалося завдання сприяти «індустріалізації та соціалістичній реконструкції сільського господарства».

У школах, училищах та інститутах, на заводах і в державних установах створювали "куточки оборони", стрілецькі й авіаційні гуртки. Найкращих стрільців нагороджували значками "Ворошиловський стрілець".

Плакат. «Комсомолець, молодий робітник, піонер! Вступай в модельні, планерні, авіаційні гуртки осоавіахіму! Будь готови до захисту своєї батьківщини, зміцнюй шефство над повітряним флотом!»

Генерал-майор Петро Григоренко, відомий дисидент, якого в 1969-му ув’язнили в психіатричній тюрмі за підтримку депортованого кримськотатарського народу, у 1929-1931 роках навчався на інженерно-будівельному факультеті Харківського технологічного інституту. Він згадував, що цей заклад був цілком воєнізованим, військові збори відбувалися посеред навчального року. Студенти постійно співали. Популярною була така пісня:

Вперед же по солнечным реям-
На фабрики, шахты, суда!
По всем океанам и странам
Развеем мы алое знамя труда!

Діти в школах і садочках також готувалися до майбутнього «визвольного походу». Для малят було створено купу книжок, кінофільмів і пісень, які підтримували в них «бойовий дух». Одна з таких пісень – «Письмо Ворошилову», на слова Лева Квітка. У 1938-му масовим накладом вийшла платівка з її записом. Там про хлопчика, який звертається до наркому оборони СРСР з проханням послати його старшого брата наперед, коли почнеться бій. А коли брата уб’ють – покликати в лави бійців його самого… Лева Квітка, який написав ще чимало «бойових» оповідань і віршів розстріляли у Москві в 1952-му за участь у Єврейському антифашистському комітеті.

Лев Квітко. «Письмо Ворошилову». Журнал «Мурзілка», 1938.

«До пожвавлення військово-фізкультурної роботи через розширення мережі гуртків «Юних друзів «Тсоавіахіму» ЦК ВКП(б) закликав окремою постановою від 21 квітня 1932 року, - зазначає історикиня Нана Гогохія. – На VІІ всесоюзній конференції ВЛКСМ (1932 р.) військово-повітряна оборона, топографія, сигналізація, зв’язок, маскування і стрільба були визнані за «елементарні навички військової справи, з якими необхідно знайомити дітей». Діти вчилися «ловити шпигунів», кидати гранати, марширувати в протигазах, а за успіхи в стрільбі отримували значки "Юний ворошиловський стрілець". І вустами кореспондентів дитячої преси клялися зробити так, щоб «ленінізм переміг в усьому світі».

Плакат. Дети Октября, будьте готовы продолжить и завершить великое дело Ленина, дело мирового коммунизма!

«ОДНА ВЛАДА БІЛЬШОВИЦЬКА БУДЕ НА ЗЕМЛІ»

З 1936 по 1940 роки червоні війська воювали в дев’яти країнах — Іспанії, Китаї, Монголії, Польщі, Естонії, Латвії, Литві, Фінляндії, Румунії. За однією з версій, саме наступальна спрямованість не дала можливостi червоній армії мобільно переорiєнтуватися на оборонні позиції. Кремль готувався «звільняти» народи Європи. Окрім походу на Захід (після окупації країн Прибалтики, Західної України і Білорусі для цього склалися хороші умови), планувався похід на Схід: радянські розвідники пантрували Туреччину, Іран, Ірак і Палестину...

Погляньмо, які свята були внесені до радянського настільного календаря на 1941 рік. І що про них сказано. «8 березня для жінок Радянського Союзу є днем міжнародної солідарності з трудящими жінками всього світу, днем потужних демонстрацій злютованості довкола Рад, довкола більшовицької партії і великого вождя народів Сталіна». Далі, - 18 березня – День Паризької Комуні і День МОПРу. 1 травня – Бойовий огляд революційних сил міжнародного пролетаріату: «У 1941 році особливо радісно буде святкуватися у нас день 1 Травня. Лише рік тому СРСР складався з одинадцяти союзних республік. Нині під усепереможним знаменом Маркса-Енгельса-Леніна-Сталіна демонструють свою могуть, свою готовність боротися за повну перемогу комунізму народи шістнадцяти союзних радянських соціалістичних республік».

Відомо, що Сталін, виступаючи перед випускниками військових академій 5 травня 1941 року, заявив: «Ми до якогось часу тримали лінію на оборону. А тепер, коли ми нашу армію реконструювали, наситили технікою для сучасного бою, коли ми стали сильнішими, тепер слід перейти від оборони у наступ».

А в перші тижні війни, в липні 1941-го газета «Радянська Україна» надрукувала вірша колгоспниці Марії Миронець, з такими рядками:

...Одне сонце є на небі, друге у Кремлі.

Одна влада більшовицька буде на землі…

КРИВЕ ДЗЕРКАЛО НАТО

У 1945-му СССР ідейно розширився на пів Європи. У знаковій промові 9 лютого 1946 року Сталін окреслив завдання СРСР на повоєнний період: перемога у війні означає перемогу радянського суспільного ладу, який є більш життєздатним і стійким; Радянський Союз має бути готовим до нової війни.

Восени 1947–го у Польщі виступив секретар ЦК ВКП(б) Андрій Жданов і роз’яснив начальству дев’яти комуністичних і робітничих партій ідею, що згодом буде названа «доктриною Жданова». Йшлося про «два табори» - соціалістичний (з центром у Москві) та імперіалістичний (у Вашингтоні), який, мовляв, дуже хоче завоювати радянські республіки. Отже, «антиімперіалістичний» табір зобов’язаний «боротися проти загрози нових війн».

Прем’єр-міністр Великобританії Вінстон Черчілль відразу ж застеріг, що Росія жадає «необмеженого розширення своєї влади». І що зросла небезпека поширення комунізму в усьому світі, адже всюди створені «п’яті колони», які керуються директивами з Кремля. США розробили тактику «стримування СРСР» і взялися допомагати коштами державам, які хотіли стати частиною вільного світу. Потрібен був і координований захист у разі військової загрози. Для цього у квітні 1949 року представники 12 держав (серед яких США, Великобританія, Франція, Канада, Бельгія, Італія, Нідерланди) утворили у Вашингтоні Північно-Атлантичний військовий союз.

Через шість років Кремль змавпував ідею й ініціював військовий блок «соцтабору». Договір про це підписали у Варшаві в 1955 році Болгарія, Угорщина, Польща, Румунія, НДР і Албанія.

«ВИЗВОЛИТЕЛІ КОЛОНІЙ»

«Соцтабір» склеїли з 15 країн Європи, Азії та Куби. СРСР дбайливо підгодовував тамтешніх «пролетарів», на що витрачалося чимало коштів. Це нічого, що «радянські громадяни» в цей час гибіли в чергах за хлібом і милом і дивувалися звичному для європейців та американців слову «холодильник». Зате на теренах дружніх держав виростали військові бази й полігони, майданчики для ядерних ракет.

У 1953 році СРСР очолив Микита Хрущов. І перш ніж розвінчати «культ особи», скерував радянський народ на всебічне зміцнення «табору соціалізму» і світової соціалістичної системи. Іншими словами, на «підтримку національно-визвольного руху колоніальних і залежних народів як «інтернаціонального обов’язку» КПРС і СРСР».

Як пломеніють квіти! Ніби це

Горять знамена вславлених дивізій,

Що їх шахтар і рикша називають –

«Дивізії відгострених ножів».

Там кожен воїн, кожен воїн зна,

Що боротьба в горах Гвадалахари,

В Берліні, Бірмі, Римі – це одна

Велика битва за майбутнє людства.

Так Партія, так Ленін учить нас.

Так поетично змалював місію комуністів радянсько–український літератор Олекса Новицький у вірші «Вінок китайського народу» (1953).

Один з чергових боїв «за майбутнє людства» відбувся в Угорщині у 1956–му. Прем’єр Імре Надь заявив про вихід Угорщини з Варшавського договору, сформував коаліційний уряд, проголосив повернення до багатопартійної системи. Радянська армія посунула на Будапешт. Тяжкими боями повстання було придушене. Імре Надя стратили. Тисячі людей були розстріляні або ув’язнені. В Угорщині розмістився військовий контингент СРСР – до 80 тисяч солдатів.

Російський танк (модель) у Музеї терору. Будапешт.

«ВСЕСВІТНЯ АКАДЕМІЯ НАУК»

У 1964 році хазяїном Радянського Союзу став Брежнєв. Він, як і його попередник, дбав про «підтримку національно-визвольної боротьби народів Азії, Африки, Латинської Америки» і «порядок у соціалістичних країнах». Привід «підтримати порядок» з’явився у 1968-му, коли неслухняна Чехословаччина спробувала запровадити в себе «соціалізм із людським обличчям». Поки Кремль обмірковував маршрут для танків, у Києві готували до друку перекладений з чеської науково-фантастичний роман Володимира Бабули «Сигнали з Всесвіту» (написаний у 1955-му). Наклад цієї книжки, виданої у Києві в час придушення «Празької весни» - 150 000 примірників. У творі описується Всесвітня академія наук з центром у Празі (хоча на важливі зібрання науковці злітаються чомусь до Москви). Академія працює над озелененням пустель і отепленням Арктики. Якось у кризі за полярним колом знайшли замерзлого члена експедиції Амундсена і в лабораторії професора Тарабкіна (звісно ж, у Москві) оживили. Хоча цьому перешкоджав американський шпигун.

Володимир Бабула. «Сигнали зі Всесвіту»

Зворушливо описано перші враження оживленого льотчика, названого Северсоном, від Москви. «До яскраво-синього неба зводились велетенські палаци, прикрашені статуями та барельєфами. На вершині одного з них стояла величезна бронзова постать з простягненою вперед правою рукою». За якийсь час Северсон захотів побачити, що ж за ці роки відбулося з його рідним краєм – Норвегією. Надзвуковим літаком він вирушає до Осло. Там теж живеться непогано. Старенький дідок, який був ще немовлям, коли Северсон «загинув у снігах Півночі», розповідає йому про чудесні зміни. Виявляється, ота гарна будівля у центрі міста – то Будинок культури. «А ота сніжно-біла будова з сонячними вікнами на протилежному схилі – наш Будинок здоров’я, тобто лікарня, як раніше казали. А отой рожевий будинок біля входу в Бйорнсонову улоговину – піонерський палац наших малят».

Надвечір дід повіз Северсона містечком на електромобілі. «Це не останнє слово техніки, - пояснив старенький. - У Москві, Празі та інших містах, де розвиток пішов далі, ніж у нас, уже починають випускати автомашини з атомними двигунами». Бо у Москві та Празі, які пішли по шляху соціалізму раніше, вже комунізм. А в Норвегії досі – соціалізм. «Але ми, звичайно, їх наздоженемо», - запевнив норвежець.

ГРОШІ НА «ДРУЖБУ»

Навчальний рік для радянських школярів починався з «уроку миру». Говорили про мир, а готували до війни. Упродовж другого навчального півріччя для дітей влаштовували два військові заходи. До Дня Червоної армії – 23 лютого – «Празднік пєсні і строя» (діти марширували у формі якогось різновиду військ) і до Дня піонерської організації – 19 травня (у школах СРСР організовувалася військова гра «Зарніца»). Майже при кожній школі був Клуб інтернаціональної дружби, де під наглядом учительки діти листувалися з закордонними однолітками — юними друзями СРСР, які вивчали російську мову. Вони, як і радянська малеча, тривожились війною. Лист від польських школярів до КІДу Київської школи № 105 завершувався словами: «Клянемся бороться за мир!».

«Радянські діти по духу інтернаціоналісти, - написано у книжці «Позивні планети «Дружба» (К., 1979). – У тяжку хвилину всім і завжди вони подавали руку братньої допомоги. Нинішні покоління юних ленінців, продовжуючи цю традицію, виявляють солідарність із дітьми народів Індокитаю, Африки, Латинської Америки». Отож учителі радили учням робити внесок у Фонд миру. Певно що кошти з Фонду йшли не лише, як пояснювалося, на «будівництво Палацу піонерів у Ханої».

Збирала кошти на мир і Російська православна церква. В інтерв’ю журналу «Київ» у вересні 1988 року єпископ Переяслав–Хмельницький Палладій повідомив: «Однією з важливих форм участі нашої держави у священній справі захисту миру є її активна участь у Радянському фонді миру, в діяльності Товариства дружби і культурних зв’язків із зарубіжними країнами». Владика похвалився, що в 1987–му Український екзархат РПЦ перерахував для миротворчих справ 1 мільйон 656 тисяч карбованців.

ВІЙНИ ПІСЛЯ МИРУ

За даними Міністерства оборони, у 1970-80-ті радянські українці гинули під час воєн на території близько 20 країн світу. Найбільше в Афганістані, який забрав життя майже трьох із половиною тисяч українців. А ще ж було збройне приручення Північної Кореї, Китаю, Лаосу, Алжиру, В’єтнаму, Сирії, Ємену, Камбоджі, Ефіопії, Нікарагуа, Бангладеш, Анголи, Гондурасу, Сальвадору, Гренади. І підтримка арабів у війні на Святій землі.

Генерал-лейтенант Ф. Шевченко, військовий оглядач «Вечірнього Києва», в одному з номерів за 1972 рік емоційно переконував читачів, що «ізраїльським мілітаристам та їх покровителям не слід забувати, що сьогодні арабський світ уже не той, яким він був кілька років тому: змужніли національні режими, зміцнюються їх єдність і співробітництво, зріс військово-економічний потенціал. Спираючись на дружню допомогу Радянського Союзу та інших соціалістичних країн, арабські народи добиваються визволення окупованих територій, справедливого миру на Близькому Сході».

А газета «Радянська Україна» за 4 лютого 1973 року цитувала генсек Брежнєва: «Ми подавали В’єтнамським друзям активну допомогу в їхніх зусиллях на всіх фронтах – воєнному, політичному і дипломатичному».

За даними Російського комітету воїнів-інтернаціоналістів, до 1991 року в понад 120 країнах розміщувалися різночисельні військові контингенти СРСР.

УКРАЇНА – ПЕРЕШКОДА ЧИ СИЛА?

1930 року відомий військовий теоретик, колишній генерал-майор царської армії Александр Свєчін отримав від Генштабу Червоної армії завдання визначити, які регіони є найменш лояльними до радянської влади і можуть "створити проблеми" у разі війни. Свєчін назвав два такі регіони: Україну і Північний Кавказ. Омріяної війни він не побачив: був розстріляний 1938-го в справі "Москва-Центр".

У 1930 році на Правобережжі внаслідок повстань ліквідовано радянську владу. Як зазначає докторка історичних наук Людмила Гриневич, регіон цей був стратегічно важливим для Москви, надзвичайно багатим на природні ресурси. І коли почався голод – союзне керівництво використало його, щоб знищити оцю потенційно нелояльну громаду, національно орієнтовану спільноту, таку велику, що її неможливо було депортувати.

Після штучного голоду-геноциду радянські підручники констатували: "Українська РСР зі своїм економічним потенціалом стала одним із надійних бастіонів оборони СРСР".

Понад чотири мільйони українців будівники «всесвітньої Росії» поклали на жертовник ідеї про світове панування. А їхнє майно й заощадження збагатили радянську партійну номенклатуру й частково були вкладені у скарбницю Комуністичного інтернаціоналу й технічне переоснащення Червоної армії.

Упокорене українське «тіло» стало підтримкою для завойовницьких воєн Росії. Воно натхненно розробляло для Кремля зброю масового знищення і космічні стратегії, зомбувало земляків «червоними» статтями, картинами й віршами, навчало молодь «червоної миротворчості». А головне, воювало в усіх точках, де потрібно «хазяїну».

СКОРОСТРІЛИ І КРИЛА

Если вы обидели кого-то зря –

Сбросили 15 мегатонн,

Этого забыть, друзья, никак нельзя –

Там стоял Пекин и Вашингтон!

Так виспівували ми з однолітками на мотив «Голубого вагона» в столичному дитсадку від Академії наук, наприкінці 1970-х.

Дніпропетровський «Південмаш» саме «прів» над удосконаленням міжконтинентальної балістичної ракети СС-18 «Сатана». Її десять ядерних боєголовок разом важили понад 20 мегатонн. Кожна — разів у 200 потужніша за бомби, скинуті на Хіросіму й Нагасакі. Лише ця, найсильніша в світі, ракета могла подолати лінію оборони США. Майже 180 таких «екземплярів» розмістили в Україні.

Утім це не додало українцям достатку і самоповаги. Черги за туалетним папером не меншали. Пральний порошок вважався розкішшю. Меблі доводилося «діставати» — навіть працівникам військових заводів, які отримували чималу платню. А українські хлопці чи не найбільше гинули в афганській та інших «визвольних» війнах.

Україна – регіон сили, що дає відчутну перевагу тому, хто нею володіє. Передовсім у завойовуванні нових територій. Коли Росія упокорює наш народ – він стає гноєм для російських воєн. Так було упродовж історії. У ХХ столітті світ це бачив, проте не зовсім розумів і мовчав. Та не затих визвольний український дух. Той, що «тіло рве до бою». Повстанці проти упокорення в 1930-х, УПА, наші в Норильську й Кенгіру, дисиденти і рухівці – усі вони наближали нашу остаточну незалежність від «імперії зла». Їхні душі і нині, з крилами Небесної сотні, допомагають нам у боротьбі – за увесь «стурбований» світ, до речі.