Емігрантологія

Доброго дня усім і давайте буцика! Хоч я за фахом мовознавиця й опікуюся переважно мовою як системою, як хороша лінгвістка й перекладачка я все ж маю знатися на культурологічних засадах країни (розумними словами це зветься «лінгвокраїнознавство»), літературу якої перекладаю. Тому певними своїми культурологічними знахідками я також ділитимуся в блозі, можливо, комусь із Вас ця інформація стане в пригоді.

Сьогодні ми поговоримо про емігрантологію. Умовно ми поділимо цей матеріал на дві частини. Перша – це короткий огляд на авторський спецкурс моєї викладачки сучасної української мови Оксани Михайлівни Мацько та її аспірантів, про що я чесно зазначаю.

Термін «емігрантологія» вигаданий польським професором Сухаником на 12-му з’їзді славістів у Кракові 1990 року у межах круглого столу «Емігрантологія – наука про культуру та літературу еміграції». Наразі міжгалузева наука в стадії встановлення.

Предмет досліджень – еміграція.

Об’єкт – історія еміграції, її інститути (навчальні заклади, видавнича справа), організаційні форми емігрантського життя (гуртки, партії), духовне, релігійне та політичне життя.

Напрямок досліджень є міждисциплінарним, і охоплює такий спектр наук: історія, культурологія, соціологія, політологія, релігієзнавство, літературознавство, лінгвістика, філософська антропологія.

Явище еміграції в межах емігрантології розглядають двобічно, а саме як:

процес переселення;
збірну назва осіб, що залишили свою батьківщину.

Наразі вчені розрізняють три моделі поведінки емігрантів, універсальні для будь-якого середовища:

ізоляція (обмеження мікросередовища) – характерний переважно для людей похилого віку. Може бути реалізована й у суспільстві без питання еміграції.
асимілятивний (протилежний до ізоляційного): попри все хочу стати своїм у невластивому мені середовищі. Асиміляція неможлива в першому поколінні.
адаптаційна модель : і чужого научайтесь, і свого не цурайтесь.

Окрім того, будь-яка із цих моделей поведінки може виявлятися як статично-пасивна або як активно-динамічна.

Діаспора (з грецької – розсіювання) – стійка сукупність людей єдиного етнічного походження, які живуть в іноетнічному оточенні за межами своєї історичної батьківщини.

Виокремлюють чотири хвилі масового переселенського руху:

Кінець 19 ст. – поч. Першої світової війни. Ця хвиля зумовлена соціально-економічними причинами: капіталізація, індустріалізація неосвоєних територій. Ця еміграція була безповоротною (згадаймо «Кам’яний хрест»), максимально моноетнічна та монорелігійна.

Міжвоєнний період: переважно зумовлена політичними обставинами, меншою мірою економічними.

Друга світова війна та її наслідки: емігрантами зазвичай були остарбайтери, полонені, а також учасники організацій на кшталт ОУН-УПА. Практично без винятків еміграцію спричиняли політичні причини.

Кінець 20 століття: ця хвиля зумовлена вже соціально-економічними причинами.

Умовно українська діаспора поділяється на західну та східну.

Територіально в Східній діаспорі українці компактно проживали в регіонах, які традиційно називаються клинами: Малиновий Клин (на Кубані) Зелений Клин (ще його називають Китайщиною або Закитайщиною – у межах Зовнішньої Маньчжурії), Сірий Клин (територія Південно-Західного Сибіру й Північного Казахстану), Жовтий Клин (Нижнє Надволжя).

15. 12. 1921 року в СРСР указ про набуття радянського громадянства : хто не прийме радянського громадянства до червня 1922 року, той буде позбавлений чинного громадянства й у нього вилучать документи. Деякі емігранти, які відмовилися мати радянське громадянство, згодом отримали нансен-паспорт – документ для осіб без громадянства.

Кілька слів про українську діаспору в Казахстані. Вона також налічує чотири хвилі:

Розкуркулені селяни.
Вороги народу 20-30-х років (політв’язні)
Молодь 50-60-х років, які піднімали цілину.
Трудові емігранти сучасності.

Оскільки моя друга спеціальність (minor) «англійська мова», свого часу я аж п'ять років відвідувала семінари з американізму, аби покращити навички спілкування. Окрім мовної практики я дізналася й певні особливості американської та суміжних із нею культур.

Перш за все, слід зазначити, що модель американської нації (мабуть, що політичної) мала два шляхи розвитку, які чомусь прийнято називати теоріями:

Теорія плавильного котла (The Melting Pot theory) виникла на початку 20-го століття й полягала у «переплавленні» всіх етнічних груп на одну єдину націю з уніфікованими національними ознаками (щоправда, якими саме – ніхто досі пояснити не може). Це означало, що всі іммігранти мали відмовитися від надбань своєї традиційної культури (обрядовості, вбрання, мови), спілкуватися лише англійською й щоразу ідентифікувати себе як великого американського патріота, який притримується всіх порядків і традицій, культивованих керівництвом держави.
Однак така концепція зазнала повного краху при спробах інтеграції серед населення, тож приблизно з 60-х років 20 ст. зародилася інша націєтворча модель:
Теорія піци (The Pizza theory, також відома як теорія салату чи теорія мозаїки) полягає у збереженні етнічних культур у процесі становлення консолідованої політичної нації. Амбасадор пояснив метафоричну назву так: «Уявіть салат. Він як страва становить собою нову якість і абсолютну цілість, однак у межах салату томати лишаються томатами, огірки – огірками, цибуля – цибулею, оливки – оливками тощо. Так само ми почали творити й творимо досі нашу націю: етнічні греки, попри американське громадянство й патріотичний дух американця, лишаються греками, грузини – грузинами, євреї – євреями тощо».

Тепер трошки про еміграцію. Як жартують самі американці, історія Сполучених Штатів Америки неможлива без історії еміграції до Сполучених Штатів Америки ☺
Не знаю, наскільки ця бувальщина правдива, нам її подавали як історичний факт, але вона кумедна: у першій половині 20-го століття США не хотіли приймати емігрантів із Китаю. Тож китайці як доволі винахідливий народ прямували до кордону з Мексикою, там шукали етнічний одяг мексиканців (обов’язкове сомбреро) і, прикидаючись мексиканцями, вже цілком легально перетинали кордон.
Нині США зацікавлені в дотриманні балансу різних етнічних груп, аби жодна не превалювала над іншими. З цією метою й існує програма «Грін кард».

Мовна та культурна асиміляція іммігрантів триває три покоління:

Перше (прибулі емігранти, чи то вже іммігранти) переважно лише починає вивчати англійську мову, подекуди її й не опановує, в сім’ї та общині спілкуються рідною мовою. Своїх дітей також навчають рідної мови.
Друге (діти прибулих емігрантів) спілкуються мовою своїх батьків лише в сім’ї, поза її межами спілкуються англійською, цілеспрямовано рідну мову не вивчають, ідентифікують себе як американців. Зі своїми дітьми переважно спілкуються англійською мовою.
Третє (онуки іммігрантів) розрізняють поняття нації та етносу, досліджують історію та звичаї свого етносу, однак не вивчають свою етнічну мову, оскільки потреби у її використанні вже не мають, зі своїми дітьми також спілкуються англійською мовою. Ідентифікують себе як американців (хоча не приховують свого етносу).

До речі, першим українським іммігрантом американці вважають Івана Богдана, якому вдалося якимось дивом втекти з поневолених українських земель аж до територій сучасної Англії, а звідти – на кораблі «Марія та Маргарита» відпливти до США, і ще підняти там робітничий страйк. Активний був дядько! ☺ф