Споконвіків пісня була для українського народу невід’ємною частиною буття. Чи то посівна, чи то жнива, чи то народження дитини, чи то утрата рідного, на всі свята і під час війни. Українці оспівували все, що було на серці, у піснях виливаючи душу, свою надію, віру, любов.
Серед людей ходить така притча: колись Бог вирішив обдарувати всі народи талантами. Французи вибрали елегантність i красу, угорці – любов до господарювання, німці – дисципліну i порядок, росіяни – владність, поляки – здатність до торгівлі, італійці одержали хист до музики. І як підвівся Бог зі Свого трону, так побачив у кутку заплакану дівчину.
– Хто ти? Чого плачеш?, – запитав він.
– Я – Україна, а плачу, бо стогне моя земля від пролитої крові й пожеж. Сини мої на чужині, на каторжній роботі, вороги знущаються із вдов та сиріт, у своїй хаті немає правди й волі.
– Чого ж ти не підійшла до мене раніше? Я всі таланти роздав. Як же допомогти тобі?
Дівчина хотіла вже йти, та Бог зупинив її.
– Є у мене неоціненний дар, який прославить тебе на цілий світ. Це – пісня.
Узяла дівчина-Україна божий дарунок i міцно притиснула його до серця. Поклонилася низенько i понесла пісню в народ.
Не дарма українську пісню знають у всьому світі. Зокрема, у фонді України в ЮНЕСКО нараховується близько 15 тисяч творів і це найбільша збірка пісень міжнародної організації.
Саме українська пісня першою пролунала поза межами Землі. Це сталося під час польоту космонавта Андрія Ніколаєва та Павла Поповича 1962 року. Останній власне і заспівав на весь космічний простір: “Дивлюсь я на небо і думку гадаю – чому я не сокіл, чому не літаю…” (автор слів – Михайло Петренко).
Олександр Довженко у свій час писав: “Народ, якого позбавили багатьох можливостей, у кривавій боротьбі вилив свою душу, свій поетичний геній в єдине, що міг – у пісню, в безсмертну українську народну пісню. Українська пісня – це бездонна душа українського народу, це його слава”.
facebook.com/Ridivira
twitter.com/Ridivira
plus.google.com/Ridivira