Український космос

“Дивлюсь я на небо”– співав кожний українець. Та одні наспівували, другі – мріяли про мандри, треті запитували: “Чому я не сокіл? Чому не літаю?” – і прокладали зоряні траси, конструювали космічні апарати, здійснювали пілотовані польоти. Саме про них, українських соколів, піде сьогодні мова…

Сергій Корольов

Його досягнення у космічній галузі порівнюють із заслугами Ейнштейна в фізиці. Ми чули – “Сергєєв”, “Петрович” – і відкидали неукраїнські прізвища. А даремно… Задля конспірації такі псевдоніми мали головні конструктори: професором Г. В. Петровичем був Валентин Глушко, Сергєєвим величали академіка Сергія Корольова. Щоб не розсекречувати прізвище, Корольову двічі забороняли погоджуватися на висунення Нобелевським лауреатом.

У Сергія Корольова дід по матері – Микола Москаленко, купець; бабуня – Марія Фурса – дочка стройового козака Матвія Фурси та Євдокії Петренко.

Шестирічний Сергій почав марити небом відколи побачив у Ніжині, як льотчик Сергій Уточкін виконував фігури складного пілотажу, потім приземлився на Базарній площі.

Одесити Валентин Глушко та Сергій Корольов із дитинства стали конкурентами-суперниками на все життя.

В Одесі Сергій вперше закохався. Її звали Ксенія Вінцентіні, або Оксана. Корольов на руках навколо неї ходив, під баржою пропливав, виконав стійку на руках на даху міського моргу. Перед тим, як поїхати вступати до Київської Політехніки, Сергій посватався. Дівчина відмовила.

В анкеті абітурієнт Корольов записався українцем; став студентом КПІ, улюбленим учнем Михайла Кравчука. У 1926 році авіаційне відділення в інституті закрили, Сергій перевівся до Московського вищого технічного училища. У 1929 році у Коктебелі Сергій Корольов збудував за власним проектом планер і пілотував його. Там познайомився з Костем Арцеуловим, планеристом, художником, онуком Івана Айвазовського.

У 1930 році Корольов закінчив виш і залишився у Москві, Оксана після Харківського медичного поїхала на Донбас. Сергій удруге посватався, вона відмовила. Тоді Корольов домовився з керівництвом лікарні – її відпустили дотерміново, молоді одружилися. 11 квітня 1935 року у Корольових народилася дочка Наталія, але він швидко втратив цікавість до дружини; у ньому прокинувся інстинкт мисливця.

Влітку 1938-го ув’язнили Валентина Глушка. На зборах, де колеги засуджували арештованого, Сергій Корольов заявив, що Глушко не може бути ворогом народу. За кілька днів взяли 31-річного Корольова, на допитах йому зламали щелепи. 28 червня1938 року суд оголосив вирок Корольову – 10 років ув’язнення. П’ять років за температури мінус 60 мив золото на Колимі. Коли “шарашкам” Берії знадобилися ракетники, у концтаборі отримали вказівку відправити на Велику землю в’язня Корольова.

Сергій узяв щасливий шлюб із 27-річною перекладачкою Ніною Котенковою. Вона залишила роботу, присвятила себе чоловікові. A Корольов знайшов домашній затишок, і мисливський сезон закінчився.

Полковника Валентина Глушка та підполковника Сергія Корольова відрядили до Німеччини вивчати документи з розробки ракет Третього рейху. У 1946 році Корольова призначили головним конструктором балістичних ракет; у 1950 році в армію на озброєння постачено ракети Корольова Р-1. Перша воднева бомба, яка була випробувана 12 серпня 1953 року біля Семипалатинська, стала причиною бурхливого розвитку радянської космонавтики – ОКБ Корольова отримало завдання розробити міжконтинентальну балістичну ракету для цього заряду. Ракета, названа “сімкою”, 4 жовтня 1957 року вивела в космос перший штучний супутник Землі. Завдяки праці Корольова у космосі побували перша тварина і перший екіпаж, а ще – відбувся перший радіозв’язок між двома пілотованими кораблями. В космос полетіли собаки Білка та Стрілка.

Апогей тріумфу вченого – 12 квітня 1961 року. Вперше у світі був здійснений політ людини в космос. Юрій Гагарін став світовою знаменитістю. Його політ Юрія  тривав 109 хвилин. При цьому Сергій Павлович Корольов постійно залишався в тіні.

У 1957 році Нобелівський комітет звернувся до Академії наук СРСР із проханням висунути на здобуття премії трьох науковців, чиї розробки відкрили людству шлях у космос. Кандидатура Корольова була поза конкуренцією, але Микита Хрущов відповів, що конструктор супутника – радянський народ, а не Сергєєв.

У день народження Корольов заспівав улюблену “Дивлюсь я на небо”, через день – Кремлівська лікарня. Під час операції з’ясувалося, що перебита слідчими НКВД щелепа зрослася неправильно, нормально дихати під час наркозу Корольов не зміг…

Здійснити мрію життя – пілотовані польоти на Місяць і на Марс – 59-річний Сергій Корольов не встиг. 14 січня 1966 року він помер.

Тільки у день смерті світові оголосили справжнє ім’я Сергія Корольова.

Юрій Кондратюк (Олександр Шаргей)

Ще один українець, класик світової теоретичної космонавтики, ввійшов у історію під чужим ім’ям – Юрій Кондратюк (справжнє – Олександр Шаргей). Про нього академік Георгій Писаренко писав: “Щоб геній працював і жив за чужим паспортом, щоб зовсім не дбав про славу власного імені – це трапилося чи не вперше в світі. І хоч стали вже хрестоматійними назви: теорія Кондратюка, винахід Кондратюка, зрештою, кратер Кондратюка на Місяці, і їх важко переінакшити, та все ж віднині наш видатний земляк матиме свій неповторний життєпис”.

Народився Олександр Шаргей у Полтаві, нащадок баронів фон Шліппенбахів. Виховувався у “староукраїнському стилі”, здобув домашню освіту, марив міжзоряними мандрами. З 15 років вів космічний зошит, де були роботи “з визначення основних положень ракетного польоту”. Рукопис гімназиста – 104 сторінки учнівських зошитів – насичений новими ідеями, сміливими науково-технічними рішеннями теорії космічних польотів. Санько Шаргей закінчив гімназію зі срібною медаллю і був зарахований без іспитів до Петербурзького політехнічного інституту на механічний факультет; за мобілізацією потрапив на фронт (“золотопогонник”). На війні завершив роботу над “Петроградським рукописом”, був старшиною армії УНР (“буржуазний націоналіст”), згодом його мобілізували денікінці (“білогвардієць”). Завершив рукописи книг “Тим, хто буде читати, щоб будувати”, “Про міжпланетні подорожі”, “Завоювання міжпланетних просторів”. Вивів основні рівняння руху ракети, обґрунтував оптимальний спосіб польоту на Місяць і повернення на Землю, розробив теорію створення та функціонування багатоступінчастої ракети й міжпланетних проміжних баз, використання сонячного світла та гравітаційного поля небесних тіл для розгону ракети, енергозабезпечення Землі, застосування шлюзу та скафандра для виходу у відкритий космос, розрахунки оптимальної траєкторії польотів до Місяця та планет, схеми висадки на Місячну поверхню.

Більшовикам не потрібні були генії, вони вишукували офіцерів і розстрілювали їх. Тому Олександр Шаргей працював зчіплювачем вагонів у Херсонській губернії, кочегаром на цукровому заводі у містечку Мала Виска. Жив у погребі, голодував, живився горобцями. Високий, веселий, дотепний Шаргей любив співати, допомагати людям: рубав дрова, робив жорна, паяв каструлі, чистив комини. Тим часом, мачуха передала Олександрові документи померлого Юрія Кондратюка з Луцька. З того часу Олександр Шаргей, щоб його не розстріляли більшовики, жив за документами загиблого Юрія Кондратюка, часто переїздив.

Юрій Кондратюк вів щоденник, завершив третій варіант книги “Про міжпланетні подорожі”, відправив до Головнауки. Видав власним коштом 2 тисячі примірників книги на 70 сторінок і 6 креслень: один примірник відправив до Калуги Ціолковському, другий – до бібліотеки Конгресу США.

У 1930 році Кондратюк жив у Новосибірську, спав на підлозі, описував скафандр, крісла астронавтів. Побудував найбільший у світі елеватор на 10 тисяч тонн. Отут добродії сигналізували “куди треба”, що Кондратюк – шкідник, бо побудував зерносховище без цвяхів, щоб швидше розвалився соціалізм. Учений провів три роки за ґратами, витримав “підноготні” (з голками під нігтями) допити, втратив 11 зубів, але вини не визнав. Кондратюка врятував Орджонікідзе.

Сергій Корольов прочитав “Завоювання міжпланетних просторів”, запросив дотерміново звільненого Юрія Кондратюка будувати ракети. Юрій двічі приїздив до Москви, зустрічався з конструктором, але відмовився: робота в “режимній” установі, ретельна перевірка біографії “компетентними органами” – зупинили. Обрав Харків, інститут “Променергетика”, створив проект вітроелектростанції потужністю 12 тисяч кіловат на горі Ай-Петрі.

У 1941 році Юрія Кондратюка забрали на фронт, де геній загинув.

Через 40 років керівник програми Джон Хубольт визнав, що американці скористалися ідеями українця під час запуску “Аполло-9” на Місяць; перший політ астронавтів здійснено “за трасою Кондратюка”. Єдиний пам’ятник Кондратюку зведено у Г’юстоні. У Міжнародному залі Космічної слави ім’я Кондратюка – за № 78, його ім’ям названо планету № 3 084.

Дублер Юрія Гагаріна

12 квітня 1961 року ранкову тишу порушив голос Левітана: “Говоріт Москва! Работают всє радіостанциї Советского Союза!” “Ой, лишенько, війна?!” – зойкнула сусідка. Ми вслухалися в радіоповідомлення про перший політ людини в космос. Радощів не було, полегшено зітхнули: “Слава Богу, не війна”.

Полетів Юрій Гагарін. Чому не його дублер – запорожець Григорій Нелюбов? Отут, біля порту у будиночку з садом жила родина Нелюбових. Гриць купався біля шлюзів, перепливав Дніпро. Вчився у чоловічій школі № 50, запоєм читав фантастику, мріяв побувати на Місяці. З братом Володею будували телескопи, перископи; бігали в парк, стрибали з парашутної вишки. Разом із друзями ламали бузок у парку Металургів для дівчат із 30-ї школи.

Григорій Нелюбов вступив до Запорізького аероклубу, згодом курсант став льотчиком. Успішно закінчив Єйське льотне училище. На початку лютого 1957 року випускникам вручили лейтенантські погони, морські кортики, дипломи. Поряд з Григорієм стояв уродженець м. Ровеньки Георгій Шонін – майбутній генерал, космонавт №6; Віталій Завальнюк – майбутній лікар загону космонавтів.

Григорій Нелюбов отримав призначення на мис Херсонес, потім – Керч. Запорожець був гумористом, анекдотником, душею компанії, любителем голосних чаркувань. Покохав студентку педінституту з Одеси, одружився.

Навесні 1956 року медики відбирали невисоких, худих, здорових льотчиків реактивної винищувальної авіації для польотів. Вони ж були універсалами: літали у стратосфері, виконували функції пілота, штурмана, бортмеханіка. Казали, що вони будуть літати на новій техніці, слово “космос” не згадували. З понад 3 000 льотчиків відібрали 20 кандидатів, які склали загін космонавтів (8 з них так і не полетіли в космос). Прізвище Нелюбова у списку було тринадцятим. На початку березня 1960 р. Григорій Нелюбов відбув до Центру підготовки космонавтів.

І де взявся Микита Хрущов? Сказав, що Любов може бути народним героєм, а Нелюбов – непатріотичне прізвище… І наче відрізало.

Напередодні старту шість кращих із загону: Юрій Гагарін, Андріан Ніколаєв, Павло Попович, Валерій Биковський, Герман Титов і Григорій Нелюбов отримали “Посвідчення льотчика-космонавта СРСР”. Знали, що на щасливчика-капітана чекають погони майора, а на “чорний варіант” (за наказом Корольова) ракета була доукомплектована пляшкою коньяку та пістолетом. Було заготовлено три різновиди офіційних повідомлень: про успішне завершення польоту; в разі аварії – звернення до інших країн з проханням допомогти у пошуках пілота; про трагічну загибель космонавта.

12 квітня 1961 року автобус віз чотирьох космонавтів: Юрія Гагаріна, Германа Титова, Григорія Нелюбова й Андріана Ніколаєва на стартову площадку. Григорій провів Юрія Гагаріна до ракети. Гагарін мав абсолютно правильну біографію: пролетарського походження, росіянин, комуніст.

Тільки четвертим космонавтом став щирий українець Павло Попович, людина “простонародного” походження, він заспівав у космосі улюблену пісню слова Сергія Корольова “Дивлюсь я на небо”. І згадалося, що Сталін теж любив цю пісню, але заборонив співати слова:

Бо долі ще змалку здаюсь я нелюбий,
Я наймит у неї, хлопцюга приблудний;
Чужий я у долі, чужий у людей:
Хіба ж хто кохає нерідних дітей?

Хіба можна таке співати у братському союзі народів? Тільки Дмитро Гнатюк на приватному концерті для Й. Сталіна у Кремлі заспівав увесь текст пісні повністю.

Гірко нам було за Григорія Нелюбова, почували себе нерідними, нелюбими дітьми країни…

Костянтин Арцеулов

Листоноша принесла газети. На першій шпальті “Правди” – малюнок Костянтина Арцеулова. Витепліли душі – улюблений онук і учень Івана Айвазовського. Зібрали відомості про автора: народився в Ялті, дитинство провів у Феодосії, учився в Севастополі. Знайшли дореволюційну книгу Никандра Маркса “Легенди Криму” з ілюстраціями Костянтина Арцеулова. Костянтин любив малювати й обожнював небо. Тринадцятирічним Кость побудував планер власної конструкції. Був Арцеулов інструктором аероклубу в Севастополі. Учасник першої світової, склав іспит на військового льотчика. Здійснив близько 200 розвідувальних польотів, успішно провів 18 повітряних боїв. Уперше в історії російської авіації виконав фігуру вищого пілотажу “штопор” (1916). “Король штопора” був учителем Михайла Водоп’янова та Валерія Чкалова. У 1923 році здобув диплом планериста № 1, випробовував перший радянський винищувач І-1 конструкції Миколи Полікарпова.

У 1933 році Костянтина Костянтиновича арештували, кинули до концтабору. Причина? Арцеулов украв “штуку шовку”, підірвав оборону країни. Звинувачений зауважив, що парашути шиють з перкалю, але слідчий сказав: “Нашому звинуваченню можуть не повірити. Втім, для нас головне роздавити вас як особистість і довести, що ви – ворог народу”. З авіацією покінчили. На волі художник ілюстрував книжки, журнали “Знание – сила”, “Техника – молодёжи”. За рекомендацією Сергія Корольова Костянтина Арцеулова попросили зробити малюнок у номер на честь першого польоту людини в космос.

Від того часу увійшли в наші життя імена українських соколів: Валентин Глушко, Юрій Кондратюк (Олександр Шаргей), Сергій Корольов, Гліб Лозино-Лозинський, Володимир Челомей, Михайло Шура-Бура, Михайло Янгель… А безсмертна пісня “Дивлюсь я на небо” кличе піднятися над буденністю, вирватися з окупаційного рабства.