Український тканий рушник – унікальна світова культурна спадщина

Український тканий рушник – один з найдавніших атрибутів українського народу. Він існував ще за часів Київської Русі, що підтверджують зображення, знайдені під час розкопок у ХVІІІ столітті. На ілюстраціях зображений князь Володимир Великий, що тримає в руках довгий рушник. Науковці також відзначають, що ткацтво з’явилось раніше, ніж вишивка.

Зокрема Кролевецькі ткані рушники є частиною нематеріальної культурної спадщини українського народу. Кролевецьке ткацтво відоме ще з 16 століття. Нині збирають усі матеріали, щоб занести його до світової спадщини ЮНЕСКО.

Кролевець був і є центром ткацтва рушників в Україні. Зокрема на виставці у Національному музеї декоративно-прикладного мистецтва від учора і ще протягом довгого часу буде представлена експозиція рушників XIX-XX ст., які виткані майстрами з Кролевця та учнями Кролевецького професійно-технічного училища художнього ткацтва.

Відомо, що кролевецькі рушники виготовляли переважно з бавовни. Використовували два кольори: нефарбований льон або бавовну і фарбовану бавовну-заполоч у червоний або чорний колір. Зазвичай на кролевецьких рушниках зображали орнітоморфні мотиви. Їх використовували, аби підвищити попит на рушники. Такі мотиви – це стилізовані зображення птахів, класи і види яких обирались не випадково, а мали певне змістовне навантаження, відображаючи пануючі у суспільстві ідеї.

Ще на рушниках часто зображали свічник. Втім, дослідники вважають, що це швидше зображення праматері. Що є язичницьким символом жінки з піднятими руками. І свічник це є таким собі трансформованим символом. Саме зображення жінки з піднятими вгору руками символізує життя й родючість, материнство і затишок родинного вогнища. Пізніше дослідники стверджували, що це відображає процес народження дитини.

Ще на рушниках зображали церкво-монастирки. Це традиційні для Кролевця зображення. І такі церкви дійсно будували на поліссі. Цікаво також, що деякі рушники часом підписували. Наприклад, ставили дату.

Усі такі рушники виготовлялися на ткацьких верстатах, втім, технік було дуже багато. Якщо подивитися на рушники XIX ст зі зворотного боку, то одразу зрозуміло, що трали як двосторонні, так і односторонні рушники.

На рушниках традиційно майже по всій території України зображали дерево життя. Це символ роду, коріння роду, покоління минуле і покоління нащадків. На рушниках ще до ХХ століття використовували традиційно червоний колір і частіше синій, аніж чорний. А чорний прийшов пізніше.

Цікавинкою кожного, як тканого, так і вишитого рушника, які виготовляли вручну, є те, що кінці рушника відрізняються одне від одного. Це так звані плюс та мінус полюси, з одного боку жінка з іншого чоловік. Тобто на різних сторонах елементи моли різнитися за кольором або за формою, або за розміщенням.

Рушник повсякчас використовувався в інтер’єрі. До свят хати прибирали гарними рушниками, де зображені червоним кольором візерунки. Вважали, що стримані кольори в рушниках, наприклад, з невідбіленим льоном – це пісна тканина. Тож рушниками з такої тканини прикрашали оселю під час посту. А от вже відбілений льон, яскраві червоні відтінки – ці кольори більше пасують до святкових днів.

Рушниками завішували картини, ікони, могли навіть завішували вікна і прикрашали стіни. Були весільні, святкові, кілкові рушники (для прикрашання стін). Окрім того рушниками наривали діжки, загортали в них подарунки. Це був легкий та дешевий спосіб для переносу керамічного посуду з їжею.

До того ж рушники використовували й як аксесуари. Зокрема, ними підперезували дівчат на весілля та робили з них головні убори. Наприклад, намітка є традиційною для Буковини, Івано-Франківської області. Він зітканий з льону і прикрашений вовняною ниткою. І за рахунок фактури створюється гарний світлотіньовий ефект. Намітки – це жіночий головний убір, адже його вдягали після заміжжя, й дівчата наміток не носили.

Щодо використання саме Кролевецького рушника у вигляді поясу, то такий елемент гардиробу полюбляли дівчата на Полтавщині, Сумщині та Чернігівщині. А дійсно ритуальним було використання рушника таким чином на весіллі. Наречену підперезували ним аби підкреслити, що вона не вагітна. І це було обов’язково.

Ще на Слобожанщині були рушники, які сягали 6-7 метрів, втім завширшки вони були близько 15 сантиметрів. Ними на весіллі обмотували молодят. Це слугувало символом спільного довгого і щасливого сімейного життя.

Раніше українці активно використовували для створення тканини коноплі. Як зазначає Людмила Тихонова, науковий співробітник Національного музею ураїнського декоративно прикладного мистецтва, коноплі використовували у кожній український родині. З насіння робили олію, ліки, навіть пекли млинці, інші частини рослини використовували для тканини. Це було майже безвідходне виробництво. От з конопляної тканини робили верети, якими завішували вікна й двері, а також виготовляли скатертини.

У рушнику закодована інформація. Наші пращури ткали та вишивали рушники, вкладаючи сенс у кожну деталь. Це був спосіб комунікації між родами, спосіб захисту оселі та кожної людини окремо. До народження для немовляти ткали рушник долі, який потім зберігали протягом усього життя.