Сплетений із пахучих трав та ніжних квітів, прикрашений барвистими стрічками і наділений магічним змістом, український вінок — один з найдавніших символів нашої країни. Дізнаймося більше про цю стародавню етнічну прикрасу, яка лежить в основі національної самобутності українців.
Неможливо уявити україночку без яскравого віночка на голові. А чи знаєш Ти, друже, як правильно плести вінок? Про особливості підбору квітів та стрічок для вінка, про його історію, символіку та захисну силу розповість Пустунчик.
Історія українського вінка. Давньослов’янський вінок
Оспіваний у піснях та оповитий легендами, український вінок має багатовікову історію. Вперше про вінок згадується за часів шумерської культури — ХІІ-ІІІ ст. до н.е.
Нащадки шумерів, представники культури шнурової кераміки, залишили наступним поколінням чимало символів, серед яких міфічний знак богині Інанни — Іштар, що означає «ясне небо». Складається він з вінка — кола і вплетеної в нього стрічки, що створює два кінці, а також із шестипроменевої зірки в центрі.
Цікаво, що такий самий знак зображений на саркофазі Ярослава Мудрого в Софії Київській (ХІІ ст.). Дослідники вважають, що український вінок — це спрощений знак Інанни, немов побажання мирного, ясного неба над головою того, хто його носить, оберіг від злих сил та нещасть.
У часи Античності вінок вважали символом щастя і таланту. Ним увінчували переможців, під час проголошення промов його вдягали оратори, ним прикрашали священні предмети. Був вінок і символом скорботи.
Наші предки розуміли, що основна частина тіла людини, якою вона розуміє світ і впливає на нього, — це голова, тож створювали для неї вінки-обереги, які берегли від зурочень та недобрих чар. Не дивно, що на стародавніх зображеннях жінки-Богині вона у головному уборі з квітів, трав, зілля та віття.
Цікаво, що в різних регіонах України вінок називали по-різному: на Поділлі — коробуля, лубок, на Чернігівщині — теремок, на Гуцульщині — плетінь, косиця, на Переяславщині — гібалка тощо. Існували й загальнослов’янські назви —вінок, вянок, перев’язка, чільце.
Підбираємо трави і квіти для вінка
Друже, а чи відомо Тобі, що вінок має складатись не більш ніж з 12-ти квітів? Зазвичай вінок робили не надто пишним, аби він охайно прилягав до голови.
З давніх-давен вінок був книгою душі молодої дівчини: мовою квітів вона висловлювала свої почуття, виражала душевний стан і «розповідала» про події, що відбулися у її житті.
Квіти-символи, які традиційно вплітають у вінок:
- мак — квітка мрій, символ родючості, краси та молодості;
- цвіт вишні та яблуні — материнська любов та відданість;
- ромашка — символ ніжності, вірності і кохання;
- соняшник — символ відданості й вірності;
- м’ята — оберіг дитини та її здоров’я;
- волошки у віночку — символ людяності;
- ружа, мальва і півонія — символи віри, надії, любові;
- материнка — символ материнської любові;
- калина — краса та дівоча врода;
- лілея — дівочі чари, чистота, цнота;
- дев’ятисил — корінь дев’яти сил, який зміцнює та повертає здоров’я;
- безсмертник — символ здоров’я, загоює виразки і рани;
- хміль — гнучкість і розум;
- польовий дзвіночок — символ вдячності.
Для надання віночку особливої магічної сили, у нього вплітали полин — найголовнішу з трав, буркун зілля— символ вірності та листя дуба — символ хоробрості та сили. Проте найміцнішим оберегом був і лишається барвінок, що символізує безсмертя людської душі, є зіллям кохання та дівочої вроди.
Ходили чутки, що варто лише юнакові та дівчині з’їсти листочок барвінку, як між ними раптово спалахне палке кохання.
А от «нечисте» зілля — вовчі ягоди, папороть, дурман — вплітати у вінок категорично заборонялося. Неприйнятною вважалась під час плетіння вінків і присутність хлопців.
Восени, коли різнотрав’я відцвітало, вінки плели із золотавого листя, а взимку — зі штучних або воскових квітів. Останні плели здебільшого черниці при монастирях і продавали на київських базарах. Штучні вінки було прийнято купувати до шлюбу в якості весільних. Іноді квіти у такому вінку переплітали зеленим барвінком та додавали пташине пір’я.
Що символізують стрічки у вінку?
Надзвичайно цікавими є відбір, поєднання кольорів та розташування стрічок у віночку. Заквітчану голову молодої дівчини могли прикрашати стрічки 12-ти кольорів. Кожен з них служив красуні лікарем і оберегом, захищав волосся від злих очей.
Стрічки підбирали за довжиною волосся дівчини і робили їх ледь довшими за косу, аби сховати її серед барвистих кольорів.
У центрі вінка зав’язували світло-коричневу стрічку. Вона символізувала землю-годувальницю. По обидва боки першої стрічки зав’язували жовті — символ ясного сонечка. Далі — світло-зелені й темно-зелені — краса та молодість. А тоді — блакитні та сині — символи неба і води, що наділяють силою та міцним здоров’ям. Потім йшла жовтогаряча — символ хліба, фіолетова — мудрість, малинова — щирість, рожева — символ благополуччя та достатку.
Якщо віночок прикрашали маки, дівчата оздоблювали його червоною стрічкою — символом магічності та печалі.
Білі стрічки зав’язували на вінок, лише коли вони були вишиті: на одній — сонце, на другій — місяць. Чисту стрічку вплітати у вінок було не прийнято, адже така означала тугу за померлими.
Косу та вінок сироти прикрашали блакитні стрічки. Перехожі обдаровували її хлібом та грошима, бажали щастя і добробуту. На знак вдячності сирота дарувала милосердним добродіям стрічку зі свого вінка.
Види українських вінків
Розмаїття українських вінків просто вражає: магічні, звичаєві, ритуальні та вікові — разом більше 77 видів.
Уперше дівчинці плела вінок її матуся, коли малій виповнювалося три роки. Ненька сім днів купала віночок у вечірній росі, вплітала чорнобривці, ромашки, барвінок та незабудки, а по тому ховала до скрині. Одягали вінок на Спаса, простягаючи дівчатку яблучко, і примовляли: «Здоровому тілу — здоровий дух!»
А коли малечі виповнювалося чотири, їй плели особливий вінок: усі пелюстки вплетених у нього квітів розсікали, оздоблюючи вінок листям яблуні, багна та безсмертником.
Дівчинці шести років плели вінок з волошок та маків, щоб оберігали сон та стерегли думки. Семирічним дівчатам вплітали у вінок квіти яблуні. «Мати-яблуне, дядино моя, не жалій здоров’я і долі дитині,» — урочисто промовляв батько, торкаючись вінком голови донечки.
Дівчатка старші 13 років плели віночки кохання. Традиційно їх прикрашали ромашки, вусики хмелю, цвіт вишні та яблуні. Спереду вінок оздоблювали розкішним гроном калини. А от засватана дівчина одягала вінок з барвінку, шавлії, м’яти й інших лікарських трав.
Весільний вінок був призначений захищати дівчину від злих очей та виготовлявся з барвінку, рути, шавлії, ружі тощо. Іноді, щоб посилити захисну функцію вінка, листочки барвінку змащували часником та медом, а у вінок доплітали перець, червоні нитки, цибулю, монети, овес.
На Житомирщині до 1970-х років існував звичай кидати подругам нареченої не букет, а вінок, передаючи шлюбну естафету однійз дружок. Котра спіймає — тій скоро і під вінець іти.
На Дніпропетровщині у 1960-х молодим вінок надягали на зап’ястя, поєднуючи воєдино їхні долі.
Коли дівчині не щастило у коханні, вона плела вінок надії — з польових маків та волошок. Іноді такий вінок дарувався несміливому хлопцю у якості освідчення. Вінок відданості плели з волошок та любистку. Козак брав його з собою в дорогу і вже напевне знав: удома його люблять і чекають.
На жнива виплітався вінок із збіжжя. Найчастіше честь нести такий вінок до села випадала молодій, працьовитій дівчині, котра от-от мала вийти заміж.
Традиції плетіння українського вінка сягають глибокої давнини. Яким би не був привід створення цього барвистого оберегу, його завжди виплітали з особливою дбайливістю і трепетом, адже в основі українського вінка — любов до природи, шана до рідної землі.
facebook.com/Ridivira
twitter.com/Ridivira
plus.google.com/Ridivira