Велúкдень – свято перемоги світла над темрявою. Великий День має таку назву, бо день більший за ніч, себто це слово вжито у прямому значенні.

Великдень наші пращури святкували в неділю після весняного рівнодення. «Пасха» («песах») – єврейське свято про т. зв. вихід із єгипетського «рабства».

Український же Великдень – 26 березня, коли день справді стає великим, більшим ночі. Саме цю подію і відзначали наші предки справіків.

А я розповім дещо ще й про давньоукраїнський звичай відзначення одвічно нашого, українського, свята Великодня, аби ми знали і про давньоукраїнське походження Великоднього свята й шанували рідні народні звичаї.

Тож зі святом Великодня вас! Із Великим Днем!

Благослови, Великий День, на гарну справу від душі.

Віночок танців і пісень у кожнім серці залиши!

Великдень – це свято Великої Лади Орелі, а з введенням хрис­тиянства – свято «паски». В давні часи починалося воно з Вербної неділі (Ладовиці), а завершувалося проводами покійних (Радовиці).

Великий день, Велúкдень – так називали це свято наші предки, трипільці, ще 8 тисяч років тому. Після 22 березня наставав великий світловий день. Великий день Світла, Великдень Світла Дажбожого. Щовесни люди раділи, що день збільшувався, ставав великим. Вони вірили, що взимку земля помирає, а навесні воскре­сає. Тож Великдень – це свято воскресіння життя. Своїм корінням воно сягає у глибини багатотисячної Трипільської України-Руси, а також Індії, Єгипту, Сумерії, Греції, Риму, Вавилону, Ірану, Фригії, які отримали свій початок і культуру від оріїв, себто з прадавньої України.

Пізніше, із зародженням християнства, Великоднє свято відзначали багато релігій світу як воскресіння Ісуса Назарея, юдейського сина. А Великдень нам дано Сонцем, яке дарує світло, тепло і життя. І чарівнопісенні веснянки творять образ сонця, кола, по- санскритському – «каласа». Звідки й назва колач (коло, сонце). Калач, бабка – святковий обрядовий великодній хліб, круглий, бо це символ сонця. Із занесенням в Україну християнства при­йшли й чужі слова, зокрема, паска (великодній хліб, який печуть у п’ятницю. Хоча тут «великодній» не зовсім доречно казати, бо Великдень – українська назва і свято, а «паска» («песах») – єврейське).

П’ятницю перед Великоднем християни називають Страсною, бо Христос у п’ятницю прийняв страсні муки. Цього дня не можна ні шити, ні прясти, ні тесати, ні рубати дров.

У суботу готують крашанки, писанки, крапанки, шкрябанки, галунки, мальованки, зернівки. Крашанки фарбували у червоний, жовтогарячий, зелений, жовтий, синій, золотистий колір. Не годилося робити чорні, бо вони нагадують кров лукавого.

Свічка, віск і писачок,
і яйце – вже диво з див.
Їх доокруж бабочок,
як віночок, поклади.
Ця символіка свята
без початку, без кінця
Вимальовує життя
зі звичайного яйця.
В таїні цій треба що?
З Великоднього коша –
Свічка, віск і писачок.
І – просвітлена душа.
(Любов Сердунич).

У формі писанки, в її розписі наші пращури виявляли культ сонця і землі наших предків. Українські майстрині пишуть найкращі у світі писанки. В Україні є навіть музей писанки: в місті Коломия Івано-Франківської области. У краєзнавчому музеї Львова теж зібрано велику колекцію писанок. А в канадському місті Вегревіль, при в’їзді, стоїть пам’ятник писанці. Так місто, де живее багато українців, вітає гостей. І доти, кажуть, світ стоятиме, доки люди писанки писатимуть. А писати їх треба зі світлими думками й намірами, відганяючи від себе злість.

Санскритське (давньоукраїнське) слово пасана (писана) означало «розквітлість», «чудовість». Звідси походить і слово «писанка».

Тому дівчину порівнюють із писанкою. Яйце – символ життя, символ оновлення світу. Радію­чи весні, наші предки обмінювалися писанками, вважали їх символом весни і воскреслого життя ще в часи Трипілля (6 – 8 тисяч років тому). Яйце, зігріте сонцем, творить у собі зародок: першу цяточку червоної крови. Яйце-райце – таємниче зерно життя. Яйце – прообраз Усесвіту, лише навиворіт: посередині жовток (сонце), далі небесна сфера (білок), за нею – земна твердь (шкорлупа).

Донедавна люди користувалися природними барвниками, бо вони стійкіші і не шкідливі. Жовту барву одержували з вільхових шишок, навару яблуні-кислиці; жовто­гарячу і коричневу – з лушпиння цибулі. Фарбували і відваром листя медуниці, зеленим житом, корою. Узори пишуть воском. Отже, писанка – це писане на яйці послання, оберіг.

До Великодня готують спеціальне печиво: колач (він повинен бути обов’язково круглої форми); дрібні колачики (для бідних); баба, бабка (білий хліб конусоподібної форми на 60 жовтках, із цукром і родзинками; нугати, пінники (коржі з білків, збитих із цукром); баранчики (печиво з дріжджового тіста у спеціальних формах). До Великодніх свят готують традиційно ковбасу, шинку, печене порося.

А що означають усі ті лінії, цяточки, візерунки на писанці?

Кожен орнамент і знак на писанці – це своєрідний сим­вол. Їх понад сто! Деякі (кривулька, безкінечник) бачимо на глиняних глеках ще часів Трипілля. Писанка – це писане вітання, лист, послання, жива листівка по-сучасному. Одним знаком можна було багато сказати і побажати. Наприклад:

  • Колесо – символ і побажання досконалости;
  • Сонце – світло, тепло, життя;
  • хрест – знак 4-ох сторін світу, безмежність простору;
  • трикутник – символ вогню, сили, безсмертя;
  • зерно, колосок – уособлення святої їжі;
  • дерево життя – символ небесної осі і скарбниці життя,
  • безперервної і відновленої природи;
  • «свастя» (знак Сонця, хрест із загнутими кінцями, гачковий хрестик, тригвер) –
  • знак вогню, рухоме сонце (давньо-санскритське «свастя» – «щастя»);
  • «кривульки» – життєві шляхи;
  • дубовий листок – сила богів погоди, повноти життя і вічности;
  • «граблі» – символ дощу, води, яка йде з неба;
  • гілка – символ свіжої чесноти, добрих справ;
  • крапочки – небесні зорі.

Символіка барв така:

  • червона – радість життя, любов;
  • жовта – сонце, жито, життя, зорі, місяць, добрий урожай;
  • зелена – весна, воскресіння природи; надія на майбутнє;
  • блакитна – небо, вітер, свіжість, мир, здоров’я;
  • коричнева, бронзова – мати-земля, урожай;
  • чорна – дух померлих, пам’ять, світ потойбіччя; знак «лукавого»;
  • червоні цяточки – символ крови; радість, настання нового життя, воскресіння природи.

А галунки – це крашанки, фарбовані в цибулинні.

Виводить мама дивним писачком
По білому яйці воскові взори.
Мандрує писанка по мисочках
Із цибулиним золотим узваром,
З настоями на травах і корі,
На веснянім і на осіннім зіллі –
Жовтогарячо писанка горить
У філігранному сплетінні ліній.
(І. Калинець).

Із занесенням в Україну християнства до народних звичаїв у святкуванні Великодня додали й релігійні, а з ними – і деякі заборони. Страсна п’ятниця забороняла шити і прясти, рубати дрова. Але саме у п’ятницю печуть бабки і колачі. Народ каже, що «хто у Страсну п’ятницю співає, той на Великдень плаче».

До свята готувалися кілька днів. У Чистий Четвер усе мили, прибирали, білили, вдосвіта вмивалися непочатою водою, купались. У суботу фарбували яйця (на крашанки і писанки брали лише курячі). Ввечері біля храму розпа­лювали вогнища, щоб коло них могли погрітися ті, хто прийшов на всенощну службу. Спати у Великодню ніч вважали гріхом. А хто не заснув, тому велика честь. Було навіть повір’я: якщо в цю ніч спить господар – виляже пшениця, а як господиня – то льон. У пасківник (спеціальний великодній кошик для святіння) кла­ли бабку (тепер – «паску»), сир, масло, кільце ковбаски, крашанки, писанки, сіль, хрін. У цьому – відповідна символіка: кільце ковбаси означає добробут; яйце – земля, диво, бо в ньому життя і безсмертя; жовток – сонце і світ; сіль – мудрість; хрін – терпіння. Класти чужі продукти (лимон, ківі…) суперечить давнім українським звичаям. У пасківник ставлять і свічку, яку запалюють перед посвяченням, потім її доносять до хати.

Звісно, більше про народні вірування і звичаї, пов’язані з Великоднем, можуть розповісти наші бабусі, в кого є… Проте дещо й ми, молодші, пам’ятаємо…

Першими зі всенощної верталися дівчата. Вони казали: «Як за нами люди йдуть, так аби за нами свати йшли». Рушник, на якому святили бабку, вважали помічним при безсонні чи перелякові, його клали під голову. Шматочок сушеної бабки належало брати в дорогу при вирішенні важких справ, при цьому подумки прока­зували: «Я йду зі святою сіллю, святою паскою, то й ви всі до мене – з ласкою». Вірили, що сушений вершечок від свяченої бабки має лікувальні властивості. Шкарлупу зі свячених яєць не викидали, а закопували у хліві, щоб грім не бив; кидали курям, щоб краще неслися, носили на «біжучу» воду. Кістки від свяченого м’яса закопували на горо­ді: від осоту.

Існують і народні прикмети, пов’язані з Великоднем: якщо свято випадає на початок квітня, весна буде ранньою і теплою, якщо на другу його половину, то дощовою і холодною. Великдень – це родинне свято, бо збирає всю родину і рід. Тому українці відзначають Великдень протягом трьох днів, щоб відвідати всіх родичів, хоча б найближчих. Перш, ніж сідати за святковий стіл, починали обрядове вмивання крашанками: усі вмивалися з миски, на дно якої у воду клали три червоні крашанки і монети. Пер­шими вмивалися дівчата, щоб гарними бути, потім хлопці і мати, далі – батько.

Після вмивання крашанками, «аби щоки були рум’яними», починали розговлятися: сідали снідати. Усі співали молитву. Далі батько розрізав кілька крашанок, бажаючи кожному: «Дай, Боже, щоб і нáрік дочекатися світлого свята Великодня у щасті та здоров’ї!». Після розговіння діти і молодь ішли на вулицю або на майдан, до річки, де вітали одне одного з Великоднем. Тричі цілувались і обмінювалися крашанками.

Поцілунок тричі символізував прощення всіх помилок, грі­хів, ворогів. Далі дівчата водили хороводи, грали ігри, співали веснянки. Набравши крашанок, діти грали «навбитки», цокаючись: хто кому більше розіб’є, той усі розбиті забирає собі. Так вчились визначати, чи міцне яйце. Кожна дівчина дарувала писанку тому хлопцеві, до якого лежало серце. Котили крашанки з горбочка: так ворожили на свою долю. На Великдень ставили на майдані гойдалку. Хлопці робили гойдалки (орелі), гойдали дівчат.

Стільки було цікавих звичаїв! Якби ж і в наш час на Великдень відродити їх! А скільки їх уже забулося, зникло через наше поклоніння чужим звичаям!..

А після Великодної неділі наставав обливний по­неділок, бо, за давнім звичаєм, дівчата і хлопці обливали одне одного водою. У понеділок уже ходили в гості до родичів. Грали у гру «Перстень». Згадаємо?

Гра «Перстень». Усі стають у коло. «Ганна» – в середину. З рук у руки передають «перстень» (ґудзик, камінчик). «Ганна» вгадує, у чиїх до­лонях «перстень». Вгадає – міняється місцями з тим, у чиїх руках був «перстень». Передаючи «перстень», співають:

Угадай, Ганно, угадай, панно,
На чиїй руці, на мережаній, перстень упав.
Бух, бух, буханець, та встань, та не плач.
Якщо не вгадала, співають:
Не вгадала Ганна, не вгадала панна…

Існує чимало прислів’їв і приказок про Великдень! Послухаймо прислів’я.

- Не кожний день – Великдень, а паска – не бабка.
- Шити, білити, пекти і варити, завтра – Великдень.
- Де ще той у Бога Великдень, а він уже з бабками та крашанками.
- Обійдеться на Великдень без гречаної бабки.
- На Великдень – гарний день: перший раз кує зозуля.
- На Великдень сорочка хоч лихенька, аби біленька, а на Різдво хоча й сирова, та аби нова.
- Дороге яєчко к Великодньому дню.
- Де вовк на Великдень зачує дзвони, то буде цілий рік крутитися.

Розписували від 30 до копи (60) писанок і стільки ж крашанок, аби третину роздати дітям-віншувальникам, 4 закопати по краях поля, 1 або 2 віднести на пасіку, частину на кладовище, десяток чи зо два йшло на взаємні привітання-обмін, на ігри-навбитки… Бо ж писанка – це візитівка роду.

Я з-за столу не вставала,
На яєчку малювала
Роду нашого святиню –
Українську Берегиню.
Гарна писанка у мене,
Бо вона – для тебе, нене!
(А. Крат).

 Українська писанка –
Як дитяча пісенька,
Як бабусина казка,
Як матусина ласка.
Сяду собі скраєчку
І розмалюю яєчко:
Хрестик, зоря, віконце…
І стане воно – мов сонце.
(А. Камінчук).

Обдаруймо один одного на Великдень писанками, крашанками, бабками, колачами, які символізують вічне коло життя і сонця.

Пом’янімо прабатьків наших, Першородителів, хвилиною мовчання і запаленою свічкою, вшануймо вічну пам’ять про пред­ків. Згадаймо подумки їхні імена.

ВЕЛИКДЕНЬ
У Сонечку святому – лик Даждьбожий.
Даждьбоже Світло темряву збороло!
Як довго йшов до нас, як ти здороживсь!
Ти – скарб! Тож потребуєш охорони.
Великий День в історії і в році!
Весілля красне Неба і Землиці.
Весілля Дива й Лади. Міць у кроці.
І сила в серці. І в очах ясниться.
Відродження життя, краси, природи
Ми славили сім тисяч років тому.
Великий День в славетного народу!
Даждьбожий лик – у Сонечку святому!
(Любов Сердунич)

Заспіваймо ж хвалу воскреслому, вічному життю. Бо воскресає Природа – і воскресає Україна, воскресає наша духовність і незалежність, наша національна свідомість. Воскресають і наші рідні народні звичаї та обряди. «Нарід без власної автентичної куль­тури зникне», – писав Девід Лейн. А ми маємо власну, автентичну культуру. Не даймо їй зникнути, бо зникнемо й самі.

Торжествуй, душе українська! Слався, Великий день світла!

Дай Боже вам від Великóдня до Великóдня з роси і з води, щоб вашу хату лихо минало, а щастя на лаві сідало від Великодня до Великодня на цілий рік, поки вам пан Біг назначив вік! Зі святом вас! Із великим днем! Із Великоднем!

Теги:

Схожі статті

 

Медіа