Відродити пісню нашої слави

За яким столом в Україні не співають пісень? У якому селі не славлять козаків, що вище життя ставили Совість і Честь? І чи є ті, хто не знає «їхали козаки»?

Щоправда, якась вона недоладна. Народ наш, скла­даючи пісні, віками шліфував кожний наголос і кожну ри­му, а тут у першому рядку замість козаки, з наголосом у кінці слова козаки, що сплутали коня з козою.А далі текст, що ганьбить козаків.

Вчитайтесь у пісню, повернену народу у 1936 році, видрукувану у 1993 (Київ, «Музична Україна», Збірник пі­сень. Упорядник Поріцька О.А. «Як засядем, браття, коло чари», с. 252)

Їхали козаки із Дону додому.
Підманули Галю, забрали з собою.
Ой ти, Галю, Галю молодая,
Лучче тобі буде, як в рідної мами.

Невже не знають козаки вірного наголосу, а ще й обі­цяють дівчині: «лучче тобі буде, як у родной мамі». Так говорять одеські жиди, а не козаки, які обіцяли дівчині життя краще, ніж у матері.

А далі зміст виставляє козаків просто злодіями, що з бідною дівчиною поводяться, як татари або потомки Моше, що заповів юдам нищити гоїв до ноги, залишаючи лише ді­вчат, що не знали чоловіків, для втіхи, щоб після цього «по­класти і їх під пили залізні, чи кинути у печі вогняні».

Везли, везли Галю крутими горами,
Крутими горами, темними лісами,
Ой крутими горами, темними лісами.
Прив'язали Галю до сосни косами.
Сосна горить, а Галя говорить:
Ой, хто цеє чує, нехай порятує.

Тут вже не тільки змісту і рими, а й складів не вистачає для збереження мелодії і злагоди співу. Та облишмо дріб­ниці, тут дівоче життя гублять, а що ж козак?

Обізвався козак: — Я в полі ночую,
Я твій голосочок далеко почую.

Почув козак! Облишмо наголоси! Чи є козак, що кинув би дівчину напризволяще злодіям? Гидко навіть писати той текст, перероблений піїтами, що клепали «пісні про вождів», та мушу показати увесь той бруд, кинутий в об­личчя козацтву, що з рідного свого Дону їхало додому неві­домо куди.

Каже другий: - Я в полі пахаю.
Ой, хто дочок має, нехай научає.

Знову тут якесь «пахаю». Чи є українець, орій з дідів- прадідів, який би не орав свою рідну ниву, а «пахав» її, а хаяти рідне поле своє козак шаблюкою своєю не дозволив би нікому, навіть на пласі під ятаганом. А цей «новий казак» ще й піклується за цноти козацьких наречених своїх, сестер і дочок роду нашого.

Ой, хто дочок має, нехай научає,
Нехай на досвітки гулять не пускає.

Вже виглядає з пісні огидний «новий українець», який і не стояв біля наших красунь, що вміли і на вечорницях, і на досві­тках берегти дівочу честь славного роду козацького і давати відсіч усяким нахабам і лежням-моралістам.

Може й не винувата упорядниця, що знайшла такий текст, бо за справжній зміст цієї пісні родич моєї сім'ї - дядько Гордій, виконавши її своїм сільським хором у Києві, зник у концентрацій­ному таборі, побудованому першим у Києві, з серії створених Лейбою Бронштейном і Феліксом Рувімовим Бланка, для тих, хто розкривав їх юдистську суть.

Жертви їхнього беззаконня до сього дня не реабілітовані, і не тільки мій дядько Гордія, а й триста тисяч, знищених чекістом Френкелем у першому ленінському концтаборі «Бабин Яр» для «антисемітів», збудованому 1919 року на місці цегляного заво­ду Зайцева. Саме тут фанат-хасід жид Бейліс по-звірячому вбив Андрюшу Ющинського, вицідив його кров для мациі увійшов у «историю ВКП(б)» як герой революції і жертва царату, хоч жодна волосина не впала з голови його, бо «гуманні» судді не могли визначити безпомильно, хто один з двох катів наніс остан­ню смертельну рану Андрюші, а кодекс царату не визнавав вину двох вбивць разом. Зате у жидівському ЧК таємно були знищені всі свідки, судді і засідателі того суду, що не засудив фаната вбивцю.

Тут, на цьому місцті, у цьому ж концтаборі (Бабин Яр), німці спалили аж шість тисяч сухих гілок дерева сіонського, саме для того залишених тоді у Києві для прикриття злочинів кривавого юдистського розкозачення та голодоморів.

Тут прах тих нещасних бідних євреїв - кравців і перукарів, яким керівні партійні брати не дали місця у налаштованих до теплого Ташкенту вагонах, де стояли їх фікуси, шафи і роялі. Вони, ті нещасні, своїми тілами прикрили жидівський злочин - двісті тисяч українців, про яких і зараз заборонено згадувать, то - «антисеміти!», хоч увесь світ знає «Бабин Яр», навмисно притрушений кістками перестарілих бідних євреїв...

***

Та мова про пісню, а пісня має линути у всій своїй на­родній красі, як співав її знищений жидо-чекістами дядь­ко Гордій.

Саме її маємо повернути ми народу зі справжньою назвою, як співали її козаки князя Святослава, знищивши Хазарський каганат - жидівський ринок работоргівлі на Волзі. І «білу Вежу взя і Ітіль зруйнаша», на тисячоліття відкинувши мету «богообраних» поневолити весь світ, аби торгувати нашими доньками.

Батько останній раз проспівав цю пісню, по­чувши спотворений текст, і заборонив і нам, і сво­їм друзям співати її, пом'янувши дядька Гордія, кого не врятувало посилання на те, що так спі­ває народ.Чекіст Озя Лівшиць сказав: «У ЧеКа хватіт пуль за такіє пєсні пєрєстрєлять весь етот народ».

Хазарські жиди везли наших полонянок із Дону додому у свій Ітіль, щоб губити їх честь, жит­тя і душі, а зараз обіцянками грошей їх заманю­ють у борделі Ізраєлю для праці «масажістками» у віці з 16 до 20 літ, після чого вони без сліду зникають, як було б з Галею, якби не виручили її козацькі шаблюки. Пісня наша, як і козацтво, нищились жи- дами-хазарами особливо нещадно, як і децімаціями Троцького та трійками чека, обліплених юдистами від Сяну до До­ну.

Лише у 39 році, коли деякі пси кагана, і серед них О.Лівшиць, за свою службу у бойні-чека одержали від «пре­красного грузина» свою заслужену собачу смерть, слово козак перестало вживатися владою, як синонім «контри».

Тоді разом з піснями, вже переробленими «поетами» на совєтський лад, хор з Москви «повернув» її народу.

Козаки! Не ганьбіть себе і весь наш Козацький Рід спо­твореною піснею, яка вже густо розсіяна по Русі. Співайте її такою, як колись співали її наши козаки Святослава Хороброго, знищивши злодійський каганат і усіх злодіїв, що тікали за бугор від правди Слова її. Ось справжній текст цієї пісні:

ЇХАЛИ ХАЗАРИ ВІД ДОНУ ДОДОМУ

Їхали хазари від Дону додому,
Підмовляли Галю їхати з собою.*

* Ой ти, Галю, Галя молодая,
Підмовляли Галю, їхати з собою.

«Єдєм, Галя, с нами, мудрими жидамі,
Будеш жити лучче, чем у родной мамі».*

Не слухає батька Галя молодая,
До жидів на лайбу весело сідає.*

Ті ж повезли Галю курними шляхами,
Крутими ярами, темними лісами.*

Там зірвали з Галі золото й корали,
Брудною слиною очі заплювали.*

Розтинали Галю масними руками.
Прив'язали бідну до сосни косами.*

Попід ногі Галі накидали хмизу,
Запалили сосну ізверху донизу. *

Сосна догоряє, Галя промовляє,
Себе рятувати людей закликає:

Ой, хто мене чує, нехай порятує.
А хто душу має, нехай виручає *

Козаки почули, до лісу майнули.
Жидів порубали, Галю врятували.*

Той, хто дочок має, нехай научає,
З хтивими жидами шляхом не пускає.*

* Приспів з однаковим першим рядком,

«Ой ти, Галю, Галя молодая» - повто­рює другий рядок куплету.