Вість про підготовку до зачаття

Спочатку про загальне.

Найбільш важливим для живих істот є збереження їхнього життя і його відтворення. Так задумано і здійснено Творцем, що це відбувається ніби в автоматичному режимі на основі генетичної пам'яті і взаємодії тілесного з духовним. Лише у людей не так, як у всіх інших живих істот. Де, коли і ким був здійснений збій оптимального алгоритму відтворення людей, невідомо. Можна лиш здогадуватися, що нинішній технократичний спосіб життя людства, який веде його до загибелі, постав під дією вражої сили.

Опубліковані вибіркові соціологічні дослідження доводять, що до 40% дітей народжуються не від чоловіка, з яким жінка перебуває у шлюбі. Звичайно ж, із них виростають небажані діти.

Гадаємо, що вселюдською неусвідомленою бідою є те, що більшість людей народжуються після випадкового, незапланованого, а тому небажаного зачаття.

А як же із бажаним зачаттям людини?

За підрахунками академіка Казначеєва лише до 1% зусиль учених всього світу направлена на вивчення живого і людини. Тому суспільство сприяє бажаному зачаттю лише в тих випадках, коли воно утруднене, а тому мусить відбуватися в про- бірці і цим займається дуже високооплачувана медицина.

А де ви чули, що люди мають готуватися до зачаття?

Ви скажете, що в нас готують молодь до одруження, до створення сім'ї, а значить і до зачаття. Насправді вся ця підготовка переважно зводиться до вирощування дітей до їхнього повноліття, тобто до набуття ними необхідного фізичного і розумового стану.

Іноді батьки затрачають свої зусилля ще на здобуття дітьми трудових навичок, нижчої і вищої освіти, щоб вони вміли заробляти на своє життя і нарешті злізли з батькової шиї. «Іди, сину! Іди, дочко! Ідіть в світ широкий — там знайдете щире серце і слово ласкаве; там знайдете щиру правду, а ще може й славу» — виштовхують тато з мамою своїх синів і дочок із своїх тісних квартир у вільний політ. Що треба знати про підготовку до зачаття людей.

Теперішні українці в своїй більшості є мешканцями міст, а молоді селяни сповідують той же технократичний міський спосіб життя. Тому вони фізично недорозвинені, їхній дух ослаблений, їхні тіла отруєні, а моральні норми співжиття людей ними дотримуються через раз. А яблучко від яблуньки далеко не відкочується ж і тому песимістам здається, що все пропало і, що про народження Цілісних Людей годі і мріяти. І справді весь огром засобів масової інформації в своїй переважній більшості формує із своїх читачів, слухачів і глядачів крикливі і суєтливі машини, з мавп'ячою поведінкою, метою життя яких є спожити завтра більше і якісніше ніж сьогодні.

Хлопець і дівчина. Шлях до істини.

Хлопець і дівчина, якщо вони вже віднайшли себе і усвідомили, що вони є половинками одного цілого, вони ще до цього переконалися:

• що Всесвіт є цілісним і гармонійним породженням Творця;
• що теперішнє людство живе в блискітливому тумані фальшивих оцінок і цінностей;
• що треба якось вибиратися з цієї обволікаючої трясовини безкінечної роботи і пристрастей.

Ця пара юних людей вже тоді стала на шлях оновлення свого єства. Вони шукали і знайшли собі подібних, з якими створили коло однодумців. Та в цьому людському колі вони, власне, й віднайшли себе, як половинки одного цілого. Юнак і юнка, міські жителі, відчувши в собі міцний і животворний Дух — опору всього живого, стали зміцнювати й свої тіла. У їхніх окремих родинах на них стали дивитися рідні мов на якесь диво.

Ранком й увечері дівчина обливалася холодною водою, гартуючи своє тіло, і тремтливе збудження тіла переповнювало всю її радістю. Вона відмовилася від споживання м'ясних страв.

Основою її харчування стали страви із рослинних продуктів, переважно каші із гречки, пшона, ячменю, пшениці та інших злаків, а також овочі та фрукти. їла вдень у той час, коли їй хотілося, але потрошку, помітивши, що стала споживати удвоє менше страви аніж це було кілька місяців тому.

Вона не палила цигарок ніколи.

Вона перестала вживати алкогольні напої, навіть слабоалкогольні та пиво в компанійських студентських товариствах.

Дівчина, втративши кільканадцять кілограмів, стала стрункою і гнучкою, а її хода стала такою граційною ніби вона ось-ось перейде у вільний політ.

Своє радісне життя і зв'язок із Всесвітом вона підкріпляла щоденним подячним звертанням до Творця, яке вона сама ж і придумала.

На неї стали задивлятися чоловіки, а парубки просто не могли відвести очей. І під тими поглядами дівчина вже відчувала себе бажаною королевою, на яку очікує якась надзвичайна подія — просто вона була вже майже готовою до зачаття нового життя.

Той хлопець.

Той хлопець вже давно усвідомив, що в цьому світі щось не так: чому це й досі академічні історики ніяк не наважаться визнати, що нинішнє людство є післяпотопною цивілізацією; чому політики й досі приховують контакти влади із Космічним Розумом? А Україні й українцям ведеться так, ніби їм щось пороблено і вони живуть так, ніби самі не свої.

Ще змалечку хлопчина полюбив рідну українську землю і своїх одноплемінників, таких роботящих, таких співучих і щедрих. Ще від своїх років навчання студент зрозумів, що українці мають дивитися на світ українськими очима, завжди і в усьому по­мічаючи і розрізняючи, що ОЦЕ ОСЬ — МИ, А ОТО — ВОНИ. І цей юний киянин усвідомив, що саме в цьому є його, визначена Творцем, персональна місія — утверджувати серед українців оцю світоглядну опору.

Хлопець став ще більше гартувати свій Дух і своє тіло. Кожного ранку він босоніж пробігав кілька кілометрів пагорбистими стежками ближнього лісопарку в усяку погоду і у всяку пору року. Він скрізь принципово став говорити вишуканою українською, подолавши свій київський суржик. І нащадки окупантів усіх мастей під його козацьким сторчовим поглядом стали підлаштовуватися під нього. Із юнака виростав воїн-козак, охоронець рідної землі і рідного народу.

Вони не могли відвести очей одне від одного.

Вони взаємно впізнавали, розпізнавали себе за ту коротку хвилину, а ніби час для них зупинився, і вони — дві половинки одного цілого, об'єднали собою Всесвіт. Потім вони говорили й говорили і подумки вже ухвалили собі, що житимуть разом, народять дітей...

Тепер кожний їхній день був продовженням підготовки до зачаття нового життя. Незважаючи на свою міцну статуру й хороше здоров'я, хлопець вирішив підстрахуватися йочистити шлунок, кишківник, печінку й інші органи травлення від накопичених отрут. Вживаючи відповідні трави і настої та п'ючи мертву і живу воду, він за тиждень самостійно здійснив ті неприємні процедури.

Вони стали нареченими: тепер вона Соломія, а він — Остап... Перед зачаттям.

Вони босими ходили ласкаво по Землі. Вони купалися у прозорому літеплі річки, а потім лежали на сирій Землі. їхні тіла наливалися силою Всесвіту...

Будемо завершувати.

Те, що стосується людини, має безкінечний вимір. Українці й досі уникають обговорення проблеми зачаття людини. А ми переконані, що українцям погано живеться, так, що ніби їм пороблено, тому, що вони в більшості своїй появилися на світ після небажаного зачаття й частина їх виросла, як небажані діти. Тому відродження української нації має багатоплановий характер і все ж воно заґрунтується після того, як майбутні батьки стануть свідомо готуватися до зачатття своєї дитини.

Це не що інше, як програмування майбутнього.

Вже саме усвідомлення українцями необхідності підготовки до зачаття дитини зробить, здавалося б неймовірне і вони:

• оберуть одне одного як подружню пару;
• вони нарекли себе питомими українськими іменами і стали нареченими;
• очистять свої внутрішні органи від накопичених отрут;
• підготують свої тіла фізично і стануть міцними та витривалими;
• оздоровляться силами трав, дерев, води і сирої Землі;
• поширять, може, свою радість на близьких і рідних на власному весіллі;
• проведуть обряд подолання наслідків телегонії, вимріють удвох свою дитину і у визначений день і час зачнуть її.

Крім цього в процесі підготовки до зачаття Вона і Він ухвалять жити в майбутньому десь далі від міста, де буде їхній родовий маєток, який і забезпечить родину цілісних українців усім необхідним для повноцінного життя.

Хай же буде!