Вість про виховання й навчання дітей

Кожна Українська дитина має природне право на родинне виховання та вільне навчання.

Це ніби очевидно. Між тим дедалі більшій кількості дітей бракує саме родинного виховання, а навчання давно стало обов'язковим, тобто примусовим для дітей.

Загальний примус — це і є корінна відмінність сучасної невольничої системи навчання від давньої козацької (природної). Природна система навчання від самого початку формує в дитині свідомість відповідальності за свій вибір. Дитина має повну волю в виборі заняття (тобто об'єкту навчання) — читати книжку, пасти гуси, копати криницю чи прибирати хату, — але й несе повну відповідальність за результати. З часом та з допомогою батьків і майстрів дитина поступово сама визначає напрямки свого розвитку. Навчатися того, що дитині нецікаво, в чому вона не має успіхів, — це було очевидним абсурдом у всі часи, коли Україна мала найвищі в Європі показники грамотності й освіченості населення.

Проте цей абсурд став реальністю в новітні часи, оскільки виявився ефективним інструментом формування рабської психології з дитинства. Спершу обов'язкове «навчання» застосовувалось лише до дітей провідних станів — духовенства, дворянства, військових,.— а за радянських часів було успішно поширене на все населення імперії. Непродуктивність неосвіченого й байдужого раба поготів компенсується вигодами легкого управління такою державою. Тому система обов'язкового навчання дітей не тільки ніким не скасовується, а навпаки, вдосконалюється — навіть у тих країнах, які нібито стали на шлях вільного розвитку.

Необхідна умова побудови вільного суспільства — відміна обов'язкового навчання та створення умов для виховання й навчання дітей у рідній сім'ї та набуття певних професійних навичок для сродної праці!