Водосвяття. Різдво Богині Дани

Ще порівняно не так давно багато з нас навіть не підозрювали, що усім відоме «Водохреща» має давню, понад тисячолітню язичницьку передісторію, і вважали цю дату святом суто християнським.

Особливо, коли хтось бував на згаданих заходах і бачив пропиляну у кризі водойми ополонку у вигляді хреста, яку обступали попи зі своєю паствою, занурювали туди хрести і виконували свої псалми.

Проте якщо проаналізувати усі свята християнської церкви східного обряду, то цілком впевнено можна з’ясувати, яке з них перекрило язичницьке, а яке виникло «на голому місці». Коли пригадати, що християнські церковники нічого свого майже не внесли у народну релігійну обрядовість, а, навпаки, ще й вели з нею затяту викорінювальну боротьбу, то можна легко зауважити, що ті, нинішні церковні празники, де сьогодні така обрядовість присутня, і були колись язичницькими, тобто справді нашими рідними святами. Не змігши їх знищити, церковники просто накинули на них своє тлумачення, називаючи, наприклад, дніпровську воду ізраїльським Йорданом.

То що ж це за свято було у наших славних Предків, яке було пов’язане з водою? Яким воно було у первісному вигляді? Як звалося насправді? І чому його проводили саме взимку, коли озера, ріки вкриті кригою, а не навесні чи влітку, коли до води можна легко дістатися?

Сучасними язичницькими дослідниками вже встановлено, що не 19 січня, а на пів місяця раніше, давні слов’яни справді йшли до водойм, бо знали, що в цей час вода набуває лікувальних властивостей. Чому раніше? Тому що християнська ортодоксальна церква, яка чомусь і досі називає себе «православною», і нині ще живе за юліанським календарем, який відстає від сучасного, григоріанського, на 13 днів… А звідки ж іще зайвих 3 дні взялися? — може запитати кмітливий читач. А ось ці 3 дні вже аж ніяк не пов’язані з календарем імені відомого римського імператора.

Як зазначає у своїй книзі «Коло Свароже. Відроджені традиції» професор, доктор філософських наук, релігієзнавець Галина Лозко, посилаючись на твердження астрономів, протягом перших 5 днів січня Земля перебуває найближче до Сонця, тому вода дійсно набуває особливих цілющих властивостей. Вочевидь, про це знали і наші далекі Пращури. Недаремно ж бо й міф існує про 12 священних ночей світотворення: після народження молодого Сонечка (Святвечір 22 грудня; Зимове сонцестояння), починає творитися всенький Світ, по черзі з’являються різні стихії, а завершувала цей творчий процес на 12-у ніч з’ява Води, яку уособлювала Богиня Дана. Фактично, це і було її Різдвом. Отже, відрахувавши від Різдва Божича Коляди 12 ночей, отримаємо ніч з 2 на 3 січня. Тому древні духовні провідники — волхви, жерці — вели у цей час людей до водойм, прорубували у них ополонки, влаштовували там над водою Богославлення, лише символічно освячуючи її… ні, не хрестом, а вогнем, гасячи посвіт у водоймі, і закликали громаду набирати собі таку воду, щоб використовувати її з лікувальною та очисною метою.

Отже, ритуальне освячення у цей час Вогнем, що уособлював чоловіче начало Всесвіту, — Води — жіночого начала Всесвіту — правомірно називати Водосвяттям. Хоча, цілком вірогідно, що існувала й інша назва цього свята — Водокрес (від крес — спалах; кресати, викрешувати — добувати вогонь), яка пізніше, напевне, й наштовхнула церковників на думку, щоб у січні воду не освячувати вогнем, як це робили наші Предки, а саме хрестити хрестом, вигадавши своє пояснення і пов’язавши його з так званим хрещенням Ісуса Христоса у ріці Йордані, що відділяє Ізраїль від Йорданії. А за тим — і назвавши наше рідне прадавнє свято Різдва Богині Дани Водохрещам.

Справді, як бачимо, первісно Водокрес був величним і чарівним святом. Без сумніву, рідними духівниками читалися і відповідні молитви, і навіть виконувалися водосвятні обрядові пісні над крижаною водою… Кожен, хто йшов у цей час до водойми, обов’язково брав із собою порожній посуд для води (нині для внутрішнього споживання бажано брати з собою ще й питну воду для освячення).

У народі збереглася віра: «Про що на Водосвяття помолишся, те й збудеться». На Водокрес Богиня Дана дає дівчатам добрих чоловіків, тому вони обов’язково йдуть до річки по святу водицю. Набравши, вони потім наливали її у велику миску, на дно клали пучок калини або намисто, щоб «лиця красні були».

Свячену воду пили перед вживанням їжі; вживали при пологах; використовували при отелі корів, при першому засіві поля… У невеличкій пляшечці її ставили бджолам у стебник-бджільник, а влітку цю воду виставляли серед пасіки на деревині.

На Різдво Богині Дани брали також воду з трьох джерел або річок — там, де вони стікаються в одне русло, оскільки ці води теж набувають лікувальних властивостей.

Втім, як радить професор Галина Лозко, можна зробити Зоряну Воду і в домашніх умовах: краще з джерела чи з криниці набрати у глиняний горщик водиці й на ніч поставити її на вікні, чи надворі — хай скупаються в ній Зорі. Цією водою нехай вмиється вся родина.

«Цей обряд, — запевняє вчена, — можна виконувати також щомісяця на Молодику, щоб завжди мати свячену воду, яку приготували для вас самі Рідні Боги. Порівняйте: на християнський Йордань (водохрищення 19 січня) попи вмочають у ній християнський хрест — символ смерті, шибеницю. То яку енергетику вони можуть нам послати із цією водою?»

Тож, дорогі українці й українки, ставаймо вірними синами й доньками України — онуками Дажбожими, звертаймося до своїх духовних правитоків і будьмо самими собою! А допоможе вам у цьому Богиня Дана!