Вишня – символ рідної землі та України, матері й дівчини-нареченої. Вона символізує Світове дерево, тому і називається «вишнею» від слова «вишина», а також «Вишній», той, що найвище, тобто Всевишній Бог. Таким чином, назву «вишня» слід розуміти як"божественне дерево".

Слово "вишня” — слов'янського походження, воно мало такі регіональні варіанти як "вишник”, "вишника”. Водночас слово "вись” (висота) (світове дерево, як відомо, дуже високе, дістає кроною неба) мало аналогічні форми — "вишник”, тобто "вищий”, "старший”, "вишок” — вершина, шпиль.

Словник Б.Грінченка /Т.1. — С.201/ фіксує форму "вишній”, тобто "верховний”, а отже "небесний”, "божественний”. Водночас у Словнику вміщено фразу "Господи вишній, чи я в тебе лишній?”, яку можна зіставити із фольклорним виразом "Ненько, моя вишня, Чи я в тебе лишня…” Отже, у свідомості праукраїнців вишня асоціювалася із небом, високим деревом життя, Богом. Окрім того, білий колір її цвіту асоціювався із святістю, бо "світ” — це "свят”. Споконвіку священні речі українців — білі (хата, вишиванка, хустина, рушник). Священний птах лелека теж має біле забарвлення.

Відомо, що слов'яни святкували Новий рік 21 березня у час весняного рівнодення.

Саме тому у давнину в Україні вишня була ритуальним деревом. Деревце вишні садили восени в діжечку, тримали його в хаті, а навесні, у березні, вишенька розвивалась і розквітала.

Гілки вишні мають магічну силу: за допомогою розколотої і в цьому ж місці зв'язаної вишневої гілочки проганяли дитячу хворобу – зростеться гілочка, то й хвороба зникне. Дівчата на вишневих галузках гадали про своє заміжжя – зацвіте до Нового року посаджена в хатній діжці молода вишенька, то й дівчина наступного року одягне вінець молодої. Через кільце, зроблене з гілки квітучої вишні, можна розпізнати відьму. Застромлена під дах оселі вишнева гілка служить оберегом.

Хата у вишневому садочку – одвічне замилування українського народу. Вона оспівана багатьма письменниками. Тому Шевченківський "садок вишневий коло хати "став символом України, рідним, близьким. Крім цього, вона символізує вічну весну-літо, красу та взаємну любов.

Відгомін цих вірувань знаходимо у творах усної народної творчості, українських письменників.

У свідомості українців і нині вишня — це рідна домівка: "Як я любив у хмарах вишняку Твої білесенькі, немов хустини, хати" (М.Старицький). У поемі І.Я. Франка "Іван Вишенський” змальовано, зокрема, епізод, коли саме вишневий цвіт нагадав герою на чужині про рідну Україну і змусив повернутися із грецького Афону.

Ліна Костенко використала цей образ для опоетизації весни, кохання, нареченої:
Ще сніг ковтала повідь широченна,
І рала ждав іще тужливий лан.
А під горою вишня — наречена
Вже до віночка міряла туман.
У поемі І.Драча «Смерть Шевченка» вишневий цвіт асоціюється із безсмертям Великого Кобзаря. І на завершення — рядки, написані одним із авторів Словника:
О, вишня — Матінко Всевишня -
Весь білий світ — то вишні цвіт.
Правічне дерево Вкраїни -
Її безсмертя в плині літ.
Теги:
Джерело: https://korali.info/obryadi/vishnya-ukrainskii-simvol.html

Медіа