Як слов'янки прикраси носили?

З історії відомо що прикраси, які виготовляли древні слов'яни, були металевими.

У Ⅴ — Ⅵ столітті були застібки-фібули, які були відображенням образу Богині-матері. На початку Ⅶ століття в Києві розвивається золотарське ремесло. Популярності набули “дукачі” — нагрудні прикраси. Сережки, як жіноча прикраса, також набули поширення в Ⅶ-Ⅷ столітті. Мали вони просту форму напівмісяця, виготовлялися із металів та прикрашалися камінням.

Розглянемо прикраси:

Сережки — один з найдавніших видів жіночих вушних прикрас, що широко побутує й дотепер. Майже з дворічного віку українським дівчатам проколювали вуха. Діти носили мідні, а дівчата й молодиці — срібні, позолочені, зрідка золоті сережки.

Дукач — прикраса у вигляді великої медалеподібної монети з металевим бантом, прикрашеним камінцями. За дукачі правили в ХІ-ХVІ ст. «змійовики» виробництва місцевих золотарів, При цьому традиції носити намисто з дукатів та один медалеподібний дукач не виключали одна одну. Дукачем у 19-на початку 20-го століття називали дуже різні за матеріальною та художньою цінністю жіночі прикраси від грубого, але старанно виготовленого, до фабричної штампованої бляшки. Відповідно в одних місцевостях України на початку 20 ст. дукачі лишилися святковою прикрасою, а в інших їх носили щодня і дорослі, й діти.

Кора́лі — ниток із привозних коралових намистинок у вигляді циліндриків або барилець, нанизаних на нитку. Кількість ниток може бути від 1 до понад 25. Кожна нитка зветься разок.

Ґерда́н— шийна прикраса у вигляді вузької стрічки, виготовленої з різнокольорових намистин, нанизаних на нитяну чи волосяну основу, що утворюють строкатий геометричний, а часом рослинний орнамент.

Зґа́рда — архаїчна гуцульська шийна (гривня) прикраса статусного (вождь, господар, власник) та релігійного призначення, первісно чоловіча і жіноча, пізніше жіноча прикраса з Верховини на Гуцульщині.В основі зґарди лежать 3–5 дротяних в'язанок з монетами (по 10–15 монет), прикріплених до дротяної основи (часто з ґудзиками, рідше з коралями, хрестиками, маленькими дзвіночками). У центрі зґарди звичайно міститься галбин - срібна, золота монета чи монета жовтого кольору.

Перстні були поширені серед чоловіків та жінок. Виготовляли з широкого асортименту металу, вставляли кольорове скло. Були перстні власного виробництва і були оздоблені оригінальною орнаментацією.

Підві́сок — прикраса, що підвішувалася на ланцюжок чи мотузку. Найчастіше носилася на шиї, але деколи і на поясі, головному уборі чи одязі.

Широко побутували й інші прикраси — це металеві та скляні браслети, які виготовляли з міді, срібла, золота, з камінцями різних кольорів. Поширені були шпонки й спінки — запонки, які закладалися в петлі коміра сорочки. Носили їх чоловіки й жінки.

Як ми бачимо, у прикрасах були різні функції, які збереглися й досі і надихають своєю історією та майстерністю інших до створення нового.