На землі були часи, коли панував матріархат. Усі ми пам’ятаємо амазонок, про життя їхнього племені на берегах Азовського і Чорного морів розповідають майже всі давні письменники: Геродот, Гекатей, Есхіл, Піндар, Скілакс та багато інших.
Але сьогодні я пропоную своєму читачеві розглянути матріархат ще більш давньої культури, ніж скіфської – трипільської. Жінки по праву займали чільні місця в роду, адже їм дана найвища влада — влада дарувати життя, продовжувати рід. Жінок наділяли магічними властивостями за їхню близькість до природи.
Із сивої давнини Трипілля так повелося, що жінка в Україні ніколи не була рабинею. Будучи дівчиною, сама вибирала собі пару (в купальну ніч). Будучи матір’ю, мала високий авторитет у хаті й родині. Вона не боялася і не соромилася виявити свою волю, бажання і вдачу, бо не мала ніколи над собою володаря, якому треба було догоджати чи боятися його. Саме культ жіночого начала в трипільському суспільстві породив знаменитий крилатий вислів «Чого хоче жінка, того хоче Бог».
Трипільські жінки були таємничими, бо знали безліч трав, замовлянь, способів ворожити. Вони зналися у травах, віщували долю по зірках і вміли передбачати погоду. А ще тримали в своїх ніжних руках невідомий чоловікам світ духів, таїнства, магії. І чоловіки їх поважали — і боялися! — саме за невтомну працю, глибокі знання, народження і виховання дітей, через простоту й складність, силу й слабкість водночас.
Усі найважливіші магічні обряди трипільців були пов'язані з молінням про небесну воду, що запліднює землю новим урожаєм, як материнське молоко дає життя новому поколінню.
Щоб привабити чоловіків і завжди бути красивими, трипільчанки рясно декорували свій одяг розписом та вишивками, носили прикраси й навіть татуювали своє тіло. А ще вміли робити нарядні зачіски, серед яких були знані нам косички та вузли, і виготовляли сітки та шапочки.
Трипільці залишили нам у спадок багато невеличких жіночих фігурок. Вони зображали богинь родючості голими й наносили на їхні тіла особливі символічні знаки. На місці грудей богинь накреслювалася подвійна спіраль. На животі або на лоні малювався ромб, перехрещений на чотири долі. У кожну клітинку втискали по одній хлібній зернині. Грудна спіраль є небесним символом: хмара — блискавка, що надсилає на землю молоко-сім’я-дощ. Ромб зі злаками уособлює зоране та засіяне поле. Це також родюче місце богині, плід у її лоні. Поєднання обох символів означає шлюб стихій неба і землі.
А ще трипільські жінки надійно тримали в своїх тендітних руках найважливіший процес — жертвопринесення богам. Особливо урочисто відбувалося це священне дійство в храмах та на природі — на берегах річок і в молодих гаях. Красуні в коротких спідничках і жилетках, а то і в пов’язках, що ледь прикривали пружні стегна, а найчастіше зовсім оголені, натхненно проводили магічні ритуали, задобрюючи вищі сили Всесвіту. Під ритмічну музику жінки весело танцювали й співали ритуальних пісень, високо піднімаючи руки вгору, закладаючи за голову чи упираючись ними в боки. Під час цих містичних обрядів трипільчанки використовували ритуальний посуд — майстерно зроблені фігурки людей і тварин. Потім їх розбивали на жертовнику, а уламки люди забирали додому «на щастя».
Минули тисячоліття, асиміляція народів змінила культуру, побут, але одне залишилося незмінним – генетичний код українців. У наших жилах тече кров трипільців, скіфів, які славилися своєю високою культурою. А жінки України, як і раніше, зберігають здоровий мікроклімат в своїй сім’ї. Дякуємо за це!
facebook.com/Ridivira
twitter.com/Ridivira
plus.google.com/Ridivira