Війна і психічне здоров’я українців

Психічне здоров’я. Війна спричиняє страшні наслідки для здоров’я і добробуту населення. За оцінками ВООЗ, суспільства, які пережили війну, страждають тягарем психічних розладів: у кожного п’ятого (22%) фіксується той чи інший ступінь депресії, тривоги, посттравматичний стресовий розлад, біполярний розлад або шизофренія. Отже, п’ята частина населення виявляється особливо вразливою і потребує якщо не прямої психіатричної допомоги, то принаймні, можливості отримати кваліфіковану допомогу психолога[1].

Оціночна поширеність психічних розладів серед постраждалого від війни населення в будь-який конкретний момент часу (точкова поширеність) становить 13% для легких форм депресії, тривоги і посттравматичного стресового розладу та 4% для помірних форм цих розладів. Розрахункова поширеність тяжких розладів (тобто шизофренії, біполярного розладу, важкої депресії, сильної тривоги та важкого посттравматичного стресового розладу) становить 5%. Кожна 11-та людина (9%), яка живе в оточенні, яке зазнавало впливу війни протягом останніх 10 років, матиме помірний або важкий психічний розлад[2].

Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) зазначає, що майже 10 мільйонів українців в умовах війни можуть страждати від психічних розладів, таких як депресія або тривога, з яких майже 4 мільйони можуть мати помірні або важкі випадки.

Найуразливішими групами є жінки, діти, люди похилого віку та інваліди. За оцінками Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ), 1,5 мільйона дітей в Україні мають ризик депресії, тривоги, посттравматичного стресового розладу та інших психічних захворювань[3].

Під час війни діти в різній мірі зіштовхуються з двома типами травматичних подій: несподівані травматичні події та довготривалі несприятливі події, що зумовлюють виникнення непродуктивних стратегій подолання труднощів. У результаті діти значно частіше, ніж їхні однолітки без досвіду перебування в умовах війни, страждають від таких проблем як тривожний розлад, посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), депресія, дисоціативні розлади (добровільна соціальна ізоляція, деперсоналізація, дереалізація, небажання розмовляти, кататонічний синдром), поведінкові розлади (зокрема агресія, асоціальна і злочинна поведінка, схильність до насильства), а також більш схильні до зловживання алкоголем і наркотичними засобами[4].

Жінки є іншою вразливою категорією. Дослідження, проведене в 2022 році, засвідчило, що жінки мають вищий ризик посттравматичного стресового розладу (ПТСР) та інших проблем психічного здоров’я. Це дослідження доводить, що хоча причини посттравматичного стресу можуть бути різними (втрата близької людини або руйнування житла), належне матеріальне становище знижує посттравматичний стрес, але лише серед тих, хто не має дітей.

Тож найвразливішу категорію жінок представляють жінки, які мають дітей. У випадку українських жінок, які живуть у постійному відчутті присутності війни, вищий посттравматичний стресовий розлад є результатом не лише насильства та шкоди, спричинених війною, але й інших стресових обставин, пов’язаних із соціальними та фінансовими умовами життя.

Ці висновки про більший негативний вплив війни на жінок також підтверджуються звітом UNPF (Фонд народонаселення ООН) 2018 року. У цьому звіті було виявлено, що жінки повідомили про вищий рівень фізичного та емоційного насильства, а також про негативні наслідки переміщення та втрати соціальної підтримки. Дослідження сприйняття війни українськими біженцями в Норвегії, Канаді та Польщі показує, що ці негативні наслідки є аналогічними і для українок-мігрантів, які залишили свої домівки і тепер живуть в інших країнах[5].

Особливість впливу війни на психічне здоров’я людей — у тому, що депресія і тривога, набуті внаслідок травматичного досвіду, мають тенденцію до загострення з плином часу. Тому психічні травми українців, спричинені війною, поглиблюватимуться і надалі.

За даними МОЗ, психологічні наслідки війни (зокрема, посттравматичний стресовий розлад) позначатимуться на психічному стані українців щонайменше упродовж наступних 7–10-ти років. Це загрожує збільшенням кількості психічних захворювань, випадків алкогольної та наркотичної залежності та проблем у сім’ях.

Сьогодні психологічної допомоги потребують щонайменше 60% українців. За консультацією психотерапевта нині найчастіше звертаються з почуттям провини, синдромом уцілілого, травмою свідка, а також страхом і тривогою[6]. Потреба у підтримці виникає у тих, хто приймає рішення про зміну місця проживання: цій категорії притаманні, зокрема, проблеми з адаптацією в іншій країні та труднощі у сімейних відносинах, які загострилися на тлі війни.

Як самі українці оцінюють свій емоційний стан у час війни? У рамках восьмої хвилі проєкту «Україна в умовах війни» соціологічна група «Рейтинг» провела дослідження психологічних маркерів війни: стратегій адаптації до стресових станів і рівнів життєстійкості та психологічного виснаження. Адаптація українців до стресових станів характеризується такими показниками:

• Майже 50% оцінюють свій емоційний стан як дуже напружений або напружений. У спокійному емоційному стані сьогодні перебувають лише 8% опитаних, тоді як до війни цей показник коливався в межах 22–26%. Найбільш емоційно напруженим свій стан визначають старші люди. Також така ситуація спостерігається серед жінок, які зазвичай емоційніше реагують на складні ситуації. З них майже 60% сукупно мають високі та надвисокі рівні емоційної напруженості, тоді як серед чоловіків таких лише 35%. Абсолютна більшість (74%) тих, хто перебуває у складних обставинах, оцінюють свій стан як напружений.
• 5% респондентів зазначили, що перебувають у складній ситуації. Ще 44% мають труднощі, але вони терпимі. У відносно нормальних обставинах перебуває 51% опитаних. Найбільше складнощів відчувають ті, хто вимушено змінив місце проживання, особливо мешканці східних областей. Легше тим, хто має роботу або хоча б часткову зайнятість. Відповідно найважче тим, хто не працює — лише 40% з них перебувають у відносно нормальних обставинах.
• Адаптуючись до складних життєвих обставин, українці обирають різні стратегії поведінки: 50% опитаних намагаються активно вирішувати свої проблеми (для умов війни цей показник свідчить про високий рівень адаптації до ситуації та прийняття відповідальності за своє життя на себе). 35% намагаються перечекати, не поспішають з рішеннями, тобто займають пасивну позицію. 13% шукають підтримки в інших людей (здатні спиратися на інших і залучати їх до вирішення своїх проблем). У цілому конструктивні стратегії поведінки в складних життєвих обставинах притаманні сьогодні 63% опитаних[7].

З яким травматичним досвідом довелося зіткнутися українцям?

40% зазнали загрози власному життю та (або) були безпосередніми свідками таких загроз у зв’язку з перебуванням у зоні бойових дій та (або) під обстрілами. Понад 41% громадян мають родичів або близьких, які перебували чи перебувають у зоні бойових дій (у тому числі 16% втратили когось з близьких). Перебували в окупації, зазнали безпосередньої загрози насильства або були свідками таких загроз 6% респондентів. Кожен двадцятий опитаний (5%) пережив або став свідком усіх зазначених типів травмуючих подій (обстріли, загроза життю близьких, окупація або полон).

Лише 9% громадян заявили, що у жодний спосіб не стикалися з жодною такою подією за період війни. Понад 90% українців мали прояви хоча б одного з симптомів посттравматичного стресового розладу, а 57% громадян перебувають у зоні ризику розвитку посттравматичного стресового розладу (ПТСР)[8].

Психічні розлади військовослужбовців, які беруть участь у бойових діях, є окремою надважливою для суспільства темою. Тривале перебування в умовах інтенсивної небезпеки та гострі враження від зустрічей зі смертю здатні чинити настільки потужний вплив на психіку учасників бойових дій, що впливу психотравмуючих факторів війни зазнають не тільки комбатанти, але і широкий загал цивільного населення.

Можна констатувати, що індивідуальна психічна травма поступово трансформується в колективну психічну, соціально-культурну травму. Значний прошарок воїнів-ветеранів (комбатантів) через несвідомий вплив на оточення і спільноту може сформувати специфічне суспільство – «комбатант»[9].

Згідно з підрахунками зарубіжних фахівців, з усіх солдатів, які безпосередньо брали участь в бойових діях під час Другої світової війни, 38% мали різні психічні розлади. Тільки в американській армії з цієї причини були виведені з ладу 504 тис. військовослужбовців, а близько 1 млн. 400 тис. мали різні психічні порушення, що не дозволяли їм брати участь в бойових діях. Під час локальних воєн в Кореї і В’єтнамі психогенні втрати в армії США становили 24–28% від чисельності особового складу, що брав безпосередню участь в бойових діях[10]. Військова психопатологія стане великою проблемою і для України.

З нещодавнім запровадженням одинадцятої версії Міжнародної класифікації хвороб психіатричне співтовариство визнало два нових розлади, які можуть бути особливо актуальними для українців: комплексний посттравматичний стресовий розлад (КПТСР) та розлад тривалого горя.

Комплексний посттравматичний стресовий розлад — це розлад, який може виникнути після травматичної події або серії подій — особливо тих, які мають тривалий характер, і від яких важко або неможливо втекти. Його особливість — у тому, що одночасно з симптомами ПТСР людина відчуває додаткові симптоми, як-от, труднощі з контролем своїх емоцій, почуття сильної злості або недовіри до світу, постійне відчуття порожнечі або безнадії тощо.

На відміну від ПТСР, який може виникати внаслідок одноразової травматичної події, КПТСР спричиняється травматичним досвідом, що триває від кількох місяців до кількох років. Якщо війна в Україні триватиме довго, і українці залишатимуться під постійною загрозою агресії з боку Росії, масштаби КПТСР будуть великими. Особливістю КПТСР є також те, що цей стійкий розлад має довгострокові наслідки.

Дослідження військовополонених ізраїльської армії, які піддавалися інтенсивній ізоляції та систематичним тортурам під час Війни Судного дня 1973 року, показало, що понад 40% зазнали симптомів, що відповідають КПТСР, тільки через 20 років, а ще через 7 років ця група повідомила про погіршення свого фізичного здоров’я.

Розлад тривалого горя може виникнути після смерті близької людини та характеризується постійною та всепроникною тугою за померлим і сильним душевним болем. З огляду на кількість смертей, з якими під час війни довелося зіткнутися українцям, розлад тривалого горя буде звичайним явищем серед українського населення протягом наступних років. Фахівці наголошують, що ці два розлади є щойно визнаними науковою спільнотою, а тому вимагають докладного вивчення психіатрами у зв’язку з поточною складною воєнною ситуацією в Україні[11].

Масштаби наслідків війни залежать від її тривалості: чим довше триватиме війна, тим серйознішим буде її вплив на психіку людини. Іншим важливим фактором є рівень успішності післявоєнної відбудови країни та повоєнна соціально-економічна ситуація в Україні. 

Проблема «виходу» суспільства з війни є не менш складною, ніж проблема «входження» суспільства в неї. На жаль, українське повоєнне суспільство опиниться перед викликом посттравматичного синдрому, який стане поширеним явищем як серед тих, хто був учасником бойових дій, так і серед мирного населення. Як у яскраво вираженій, патологічній формі, так і у прихованих, відтермінованих у часі, формах. Тому нам доведеться вчитися повазі та емпатії, терпінню й розумінню один одного. Найбільше їх потребуватимуть наші військові, адже їхня інтеграція до мирного життя відбуватиметься складніше. 

Ілюстративне фото: Бородянка, 2022 р. Генеральний штаб ЗС України

[1] Українське суспільство в умовах війни. 2022. Колективна монографія / С.Дембіцький, О.Злобіна, Н.Костенко та ін.; за ред. Є Головахи. Київ: Інститут соціології НАН України. C. 384.

[2] Там само.

[3] The silent toll of war: Ukraine’s growing mental health crisis.

[4] Вплив війни на психічне здоров’я дітей.

[5] Anjum G., Aziz M. Life and mental health in limbo of the Ukraine war: How can helpers assist civilians, asylum seekers and refugees affected by the war?

[6] Українське суспільство в умовах війни. 2022. Колективна монографія / С.Дембіцький, О.Злобіна, Н.Костенко та ін.; за ред. Є Головахи. Київ: Інститут соціології НАН України. C. 386.

[7] Українське суспільство в умовах війни. 2022. Колективна монографія / С.Дембіцький, О.Злобіна, Н.Костенко та ін.; за ред. Є Головахи. Київ: Інститут соціології НАН України. C. 390.

[8] Там само.

[9] Вплив катастроф і війн на психічне здоров’я особистості та суспільства. Повідомлення п’яте: перетворення індивідуальної оперативно-бойової психічної травми на колективну соціально-психологічну, соціально-культурну.

[10] Особиста безпека людини: вплив катастроф і воєн на психічне здоров’я особистості і суспільства / Проблеми військової охорони здоров’я // Збірник наукових праць Української військово-медичної академії.- Київ: УВМА, 2005; Крамаренко Г.И., Рудой И.С., Сергиенко А.В., 1990; Литвинцев С.В., 1994; Литвинцев С.В., Нечипоренко В.В., Снедков Е.В., 1995; Медико-психологічні і психіатричні аспекти медицини катастроф // Експериментальна і клінічна медицина. Харків, 2000; Осіпова, 1934; Рудой И.С., Сергиенко А.В., 1990.

[11] The psychological consequences of the Ukraine war: What we know, and what we have to learn.