Які обрядові дії супроводжували процес пологів?

У звичаях і обрядових діях, які супроводжували народження дитини в українців у XIX на початку XX ст., збереглися сліди давніх язичницьких вірувань і символів. Предмети живої і неживої природи, господарства й побуту набували у традиційній щоденній практиці символічного змісту не тільки через реальне значення у житті людини, а й внаслідок віри у їх магічні властивості.

Основними символами родильної обрядовості були: вода, вогонь, глина з печі, предмети рослинного і тваринного світу, їжа та питво, вироби з металу, знаряддя праці.

Коли в жінки підходив час пологів, посилали за "бабою". Просити її йшов чоловік або хтось із найближчих родичів. Їй відводилася основна роль у родильній обрядовості. До “баби” ставилися з повагою і певним побоюванням та ідеалізацією. У деяких селах за бабою їхав ґазда волами, виявляючи таким чином їй свою повагу. Від знання та вміння баби-повитухи значною мірою залежало життя і здоров'я породіллі та новонародженого.

Інколи повитуху кликали ввечері, щоб ніхто з сусідів не бачив. Це пов'язано з переконанням, що чим менше людей знає про пологи, то легше вони пройдуть. Відмовлятися йти приймати вважалося страшним гріхом, хоча для “годиться” баба відмовлялася, щоб були легкі пологи.

Постать баби-повитухи займає значне місце саме у родопомічній діяльності. Щодо цих осіб існували різноманітні локальні назви. Найпоширенішими серед українців були терміни "баба", "баба-повитуха", "баба-бранка". На Поліссі здебільшого побутували такі назви: "пуповезна баба", "пупкова", "пупная", "пуповая", "пупорезна баба", "баба-пупорєзніца", "пупорєзка", "баба, та, шо пупа в‘язала", "бабка, шо ходит по пупах". Така термінологія пов‘язана з тим, що головною функцією повитухи вважали саме перерізування і зав‘язування пуповини.

За народною традицією, молоді жінки не могли займатися повивальним ремеслом. Ішли "бабити", як правило, літні жінки з доброю репутацією, які вже мали своїх дорослих дітей та онуків. До того ж однією з головних вимог до жінки, яка йшла "у баби", було не мати місячних, не вести статевого життя, а ще краще – бути вдовою. Така вимога була пов‘язана з народним переконанням про те, що діти, яких прийняла "нечиста" баба, будуть золотушними, а в дівчаток довго не буде місячних. Окрім того, під "чистотою" повитухи розумілася і відсутність контактів з покійними, їй суворо заборонялось обмивати їх. Така пересторога була пов‘язана з острахом, що контакт повитухи з мертвим може бути фатальним для немовляти.

Ідучи до породіллі, повитуха брала з собою певні ритуальні предмети. Зокрема, на Чернігівському Поліссі вона обов‘язково несла з собою хліб, сіль, зілля, освячений ніж, прядиво, полотно на пелюшки, хустинку. Вважалося, що ці предмети будуть запорукою легких пологів.

Починала баба з молитви, поклонів, а потім переходила до прийняття пологів. На першому етапі її функції полягали у спостереженні за породіллею, внутрішньому обстеженні родових шляхів. Повитуха погладжувала, розтирала, стискала черево з метою викликати скорочення матки й полегшити шлях дитині. Часто баба радила породіллі, в якій саме позі їй краще народжувати.

Загалом були відомі три основні пози, при яких народжувала жінка: лежачи, сидячи, стоячи. За першого варіанта породілля лежить на полу чи печі, другого – сидить на колінах у чоловіка, повернувшись до нього спиною, третього – стоїть, спираючись на піч чи вила, інколи тримається за рушник чи мотузки, прикріплені до стелі.

Роль батька в основному була пасивною. Дочекавшись повитухи, він ішов з приміщення, де народжувала породілля, адже досить часто його присутність була небажаною. Під час пологів баба-повитуха наказувала породіллі розплести коси, порозв’язувати всі вузли, пострушувати з місця всілякі предмети. Ці дії були спрямовані на те, щоб полегшити прохід плода, "відкрити" йому "дорогу" з "того" світу.

Такі пояснення дають і самі інформатори: "вузли розв’язували, шоб з місця дитя зошло"; "Бистро розродиться, як не буде нічого зав’язано – пошуміло дитя". Інколи навіть радять користуватися стародавньою методикою і нині.

З метою відтворення картини наведемо для прикладу розповідь інформантки про власні пологи:

"У мене дві баби роди приймало. Я розскажу, шо було. Я вже кричу на всю хату. Привели ту бабу, така огромна баба прийшла, бере сокиру, каже вже на мене: "Розплітай коси". Розплели мене, вже стою, як росомаха! – "Вставай на стол". Шо вже в голові за замиканіє, не на короткіх волнах, а вже на довгих. Каже: "Хай плигає з столу об землю" – З тим черевом! Плигаю я, дурна! Шо не робили. Прибігла вже свекруха: "Ти так кричишь, шо вже мені чутно в хаті". Кажуть, шо хай набере Іван води, да хай льє мені з свого рота воду. Шо не робили! Вже ця баба каже, шоб усі ікони протрусили з мєста, шо де лєжить, шоб з мєста пострушували, шо не можу я родить.

Шо не робили – ничого не бере, кричу я! Привели мєдічку вже якусь. Я вже кричу: "Вже все, я буду вмірать!" А та врачиха каже:"Я цього й ждала!" А я: "Ах, то ти ждала, шоб я вмерла?!" То це я і родила! Зрушуй шо хочь, поки сама не вродишь.”

Окрім магічних дій повитуха використовувала й раціональні знання з народної медицини: давала пити настій із квітів жита, коріння лепехи, листя кропиви, пирію тощо; парила породіллю на гречаній соломі на печі, змушувала дути в пляшку, поїла "братками" (фіалка триколірна); обкладала породіллю мотками пряжі з конопель та льону, вимоченими у теплій воді, обкурювала травами, зібраними на Купала. У таких випадках годилося просити вибачення одне в одного: насамперед просила вибачення баба, потім один в одного чоловік з жінкою, у деяких випадках і в сусідів.