Звичай першого купелю

По відходженні плаценти повитуха, обмивши породіллю, переходила до наступного етапу – купання дитини. Купіль, а особливо перша, за народним переконанням, мала велике значення у подальшій долі людини.

Віра у цілющі властивості води, уявлення про її очисні й життєдайні сили відома в усіх народів світу з найдавніших часів. У цих віруваннях простежується нашарування різних етапів розвитку людства. Перша купіль дитини розглядалась нашими предками не тільки як гігієнічна, але й магічна охоронно-захисна від злих духів, від підміни нечистим.

Досвідчені баби-повитухи розумілися на травах і додавали у купіль ті, які добре впливали на здоров'я новонародженої дитини: череду, м'яту, петрові батоги, ромашку, чистотіл, любисток, квітки півонії та калини. Коли ж дитина народжувалася слабкою або мала певні проблеми зі здоров'ям, баба добирала інші трави: “Як дитя родиться пусте, худе, то дитя купають в братках”.

Статева стратифікація виявлялася не лише у звичаях перев‘язування пуповини, а й під час готування самої купелі. Для дівчат призначалася ванночка з березою, для хлопчика – з дуба, перших купали в півонії, любистку, щоб любили хлопці, других – у чорнобривцях, щоб був гарний. Трохи пізніше існував такий звичай: "баба возьме ручку чи карандаша да в руку дитині, шоб грамотне було".

Щоб забезпечити щасливу долю дитині, в купіль клали любисток, м'яту й інші трави, які мали заспокійливу, протизапальну дію й сприяли здоров’ю немовляти. Зокрема, на Поділлі в купіль дівчинки кидали пелюстки з першої квітки ранньої півонії. Її при розквітанні стерегли, щоб ніхто чужий (в кого є дівчата) не зірвав, бо може відікрасти” щастя.

В усіх регіонах України купіль для дитини мала надзвичайно важливе магічне значення. Зберігалися і локальні особливості

звичаю першого купелю. Так, зокрема, на Гуцульщині до купелю клали хліб, а для дівчини лили ще й трохи меду. Якби хтось увійшов до хати під час купання немовляти, повинен кинути у воду монету “на щастя”. Аби дитина потім була не ледача, то купали її в прохолодній воді.

На Бойківщині в першу купіль хлопчика клали корінь дев’ясила, щоб ріс здоровим і сильним, а також предмети з заліза (сокиру, свердло), щоб умів майструвати. Дівчинці – лили молоко, щоб була гарна, мед, щоб усі любили, клали голку, щоб була доброю швачкою.

На Чернігівщині до купелю хлопчика вкидали дубову гілочку, щоб виростав сильним, барвінок, щоб довгий вік мав, дівчаткам

ложили калину, рум'янок, щоб були дужі й рум'яні. А також, як і в багатьох інших регіонах, клали хліб, монету для багатства. 

Тарас Шевченко добре знав народний побут селян і поетично передав світобачення народу:

До схід сонця воду брала,
В барвінку купала,
До півночі колихала,
До світа співала...

Скупану дитину доторкали до печі, клали на припічок, щоб було здорове. У цій дії бачимо символічне приєднання нового члена родини до домашнього вогнища. З цією ж метою дитя торкали ніжками сволока, клали на кожух на покутті.

Іноді буває, що на голівці дитини залишається маленька плівочка, яку звуть у народі “сорочкою”. Такій дитині пророкують велике щастя. Недарма про щасливих, везучих часто так і кажуть: “Народився в сорочці”. Цю плівку – “сорочку” добре висушували і зберігали як святощі. Частину її зашивали у першу сорочку дитини. Ця частина вважається чудодійним талісманом і, за повір’ям, людина не повинна розлучатися з нею до смерті.

Треба також остерігатися, щоб не викрали її, бо “викрадуть” щастя. Після пологів відбувалися “зливки” – обов‘язковий обряд омивання рук породіллі й баби, без чого вона не мала права йти приймати пологи у наступної породіллі.

На Чернігівщині баба-повитуха клала у горщик з водою вербу та овес, а потім поливала нею руки породіллі. При цьому породілля мала стояти правою ногою на сокирі (якщо був хлопчик) або на гребені (якщо дівчинка). Витираючи руки породіллі, баба-повитуха примовляла: "Як верба росте швидко, щоб так і дитина росла швиденько! Як заліза ніхто не вкусить, щоб так і породіллі ніхто не спідкусив, і дитини – ні з вітру, ні з-під зор, ні з приговору! Щоб не боялась ніякого пристріту! Не мій дух, Божий дух! Баба з річчю, Біг з поміччю"