Білий дощ

Я надто незалежна, щоб сумувати за ним, а він надто гордий, щоб сказати мені щось ніжне, щось що зачепило б мою таку примхливу і вибагливу, душу.

Я не подзвоню перша, хоч як би не хотілось і без запрошення не приїду, як сніг на голову... А він не напише листа, не постукає першим, не заскочить зненацька, бо вихований вище за це... не кричатиме на мене, хоч як би його не їла ревність та любов... Тільки дивитиметься та мовчатиме... А я ридатиму вдома, щоб ніхто не бачив моєї істинної натури, буду з'їдати тонни антидепресантів і випивати літри цієї дивної гіркої і смачної кави, закохана, розгублена, і така безпомічна… теж мовчатиму і беззвучно молитимусь, щоб таки подзвонив...

Він сидітиме десь, на старому покинутому кладовищі, з пляшкою червоного вина палитиме і питиме, та сп’яніє лише під ранок, коли сонце зійде, і рожеве вино буде скрізь...

Я бігтиму зранку по справах, в якомусь блискучому костюмі від якогось французького виробника, і буду рахувати гроші, дивлячись на годинник, а він буде малювати, мене в своєму старому будиночку і потертих старих джинсах, можливо теж молитиметься...

Остання розмова була такою грубою, з моєї ініціативи, – я накинулась на нього, як стерв’ятник на мишеня, жах, як згадую, у самої сльози починають текти з очей, я буваю іноді такою нестерпною, що ж він в мені знайшов... Знову вечір спустився на місто, знову рожеве вино скрізь і на мені теж, вертаюсь
додому втомлена, і блаженно скидаю підбори і офіційний вираз обличчя...

Все, що нам залишилось - стояти на балконі і палити, він там, я тут...

Раптово пішов дощ.

- Білий дощ, як його пензлі і фарби... Білий дощ, як верлібри найближчих митців, і як мої сльози...

Ось і все...Усе що нам залишилось - білий дощ.

21-07-2010
м. Київ

Збірка «Білий дощ». — Запоріжжя, ВУТ «Просвіта» ім.Т.Г.Шевченка, 
 Запорізьке обласне об’єднання, 2011. — 48с. Авторські права захищені.

 

Медіа