Цю вічну ніжність на хвилину чи на мить
Не залишай, будь ласка, без уваги
У серці туги терції та спраги,
В очах струна зі сліз твоя бринить...

Нехай розквітнуть зорі білими трояндами,

Про неї пензлями чарівними і фарбами

Згадають казкарі. А ти її поклич.

Крізь кам’яне мовчання зачароване,

Невимушено, випадковістю хвилин,

Крізь вір-не-вір, крізь блискавки і грім,

Усе, що вічне і прекрасне, незруйноване.

Нехай розквітнуть зорі білими трояндами,

І всі Амури душі закохають в ніч…

02-07-2011

м. Київ

Надруковано в літературному часописі «Хортиця» №5 2013 р.
 Авторські права захищені.

Я надто незалежна, щоб сумувати за ним, а він надто гордий, щоб сказати мені щось ніжне, щось що зачепило б мою таку примхливу і вибагливу, душу.

Присвячено Вячеславу У.

Твоя любов не зрадить і не запече!
Бентежне серце калатає лунко…
Коханням розтривожить  поцілунки…
У ніжність загортаєш світ плечей…

А небозводи потопають.
Увитинанках-спогадах
щасливі я і ти,
Мені би почуття у вишиванках

Посеред літепла твого знайти

А я тебе невідпущу ніколи!!!
Багатослівність почуттів, ранкові зорі,
я потопаю у твоєму морі…
І сонце котиться по видноколу….

У ніжність загортаєш світ плечей…
Бентежне серце калатає дзвінко…
Сьогодні я найщасливіша жінка
Твоя любов не зрадить і не запече!

1-07-2016

 м.Київ

Україна

....бо ще стільки зірок,
котрі можна сховати в глобальність кишень,
залишаючи небо нагим.
Не соромлюсь їх красти для тебе, наче яблука з раю…
Не соромлюсь, бо знаю, що буде солодким наш гріх.

М.Буряк

Ще стільки мрій можна сховати в сон,
в глобальність стандартних марев,
Лише у засіках фальші мені захотілось мовчати
про щастя двох сердець, що тепер в унісон
Я не соромлюсь мовчати тоді,
коли неможливо дивитись тобі у очі,
тоді, коли хвилини здаються роками,
тоді навіть ти не належиш собі...
Залишаю небо цнотливим для тебе,
Залишаю попіл снів,
у яких не знайшла твоїх алегорій,
Залишаю листи, що так і

Коли моя душа стане чорною за найчорніші
відтінки шовковистої пітьми і почне бачити крізь неї тебе на відстані, коли моє тіло чутиме найтонші діапазони відтінків стуку твого шоколадного моторошного побоювання, відійди на безпечну відстань зони відчуження й пофарбуй стіни кімнат, де я була, в колір моїх іще не зіпсованих фантазій.

Присвячується Олександру В.

Ти мене не розбестив ще, я знаю,

Душа згадала, як вершини підкорила.

Твої три слова “Я тебе кохаю!”

Роздмухують життя мого вітрила,

Безмовність розшифровують підтекстів,

Я “Ні!” навчилась вперто говорити,

Ти мене ще не встиг навчить любити,

Ти ще мене не цілував, не пестив…

За негативами видінь сховався грим,

У стрічках вітер випадково заблукав,

Не стали сни моїм пророцтвом рим,

Ти мене не розбестив ще і не кохав…

30-06-2012

м. Київ

Україна